Суха Арафат ‒ дружина покійного раїса (так палестинці шанобливо називали екс-лідера Палестинської автономії) ‒ наголошує, що не звинувачує нікого конкретного в смерті свого чоловіка: ні якусь державу чи організацію, ні окрему людину. Тим не менше вона має підстави вважати, що Арафату «допомогли» передчасно вирушити на побачення з Аллахом. Позов подано у Франції, оскільки Ясір Арафат помер у 2004 році у військовому госпіталі в Парижі.

Заплутаний діагноз

У середині жовтня 2004-го глава Палестинської автономії відчув різке нездужання. 29 жовтня за згоди Ізраїлю його допровадили до паризького госпіталю, де йому стало ще гірше. Протягом двох тижнів мас-медіа кілька разів повідомляли про його смерть, проте лише 11 листопада це було підтверджено офіційно.

Попервах жодних питань не виникало. 75-річний Арафат страждав на шлунковий грип, цироз печінки, гепатит та, ймовірно, рак ‒ далося взнаки бурхливе життя послідовно терориста, борця за незалежність та державного діяча. Проте арабів зворохобили французькі лікарі, які навідріз відмовилися повідомити, від чого саме помер їхній пацієнт. Здавна відомо, що відсутність офіційної інформації компенсується чутками та припущеннями. Схаменувшись, французи оприлюднили історію хвороби, але було вже пізно ‒ арабським світом циркулювало одразу кілька варіантів змови проти їхнього кумира.

Тим більше, що французькі медики, здається, так і не зрозуміли, від чого лікували свого пацієнта. В їх звіті було сказано: «комбінація симптомів, що спричинила смерть, залишається такою, що не піддається точному визначенню». Зокрема, у Арафата діагностували кишкове запалення, порушення роботи печінки і кровоносної системи, які могли бути спричинені «різними причинами». Безпосередньою причиною смерті став крововилив у мозок.

Що можна знайти на зубній щітці?

Колотнеча розгорілася власне навколо тих «різних причин». Пересічні палестинці з ентузіазмом сприйняли міф про «мученицьку смерть непохитного борця із сіонізмом, що загинув від руки підлого агента ізраїльської розвідки». А через сім років по смерті Арафата народний фольклор несподівано набув ознак реальної історії.

Відомий арабський телеканал «Аль-Джазіра» отримав від вдови покійного дозвіл на обстеження особистих речей Арафата, включаючи навіть такі інтимні, як знаменита куфійя (арафатка), зубна щітка і нижня білизна. Телеканал передав ці речі до Інституту радіофізики в швейцарській Лозанні, фахівці якого зуміли виділити біологічні матеріали: частинки слини, природних виділень, крові, після аналізу яких з’ясували, що в тілі Арафата містилося підозріло багато радіоактивного полонію-210 ‒ в десятки разів більше норми.

Це стало справжньою бомбою. Моментально згадали історію нещасного Олександра Литвиненка, колишнього підполковника ФСБ Росії, який утік до Лондона, де під пильним керівництвом одіозного російського олігарха-дисидента Бориса Березовського нещадно критикував режим Путіна. В 2006 році Литвиненко сконав у страшних муках від променевої хвороби. На думку британських слідчих, полоній йому підмішали в чай знайомі з Росії ‒ Андрій Луговий і Дмитро Ковтун, які діяли за завданням російської розвідки. Самі вони це заперечують, однак їхати до Лондона, щоб виправдатися перед британською поліцією, не поспішають.

138 днів і вісім років

Але повернімося до Арафата, в біологічних матеріалах якого швейцарські вчені виявили кількість полонію-210, що нібито в десятки разів перевищувала норму. Відомо, що цей радіоактивний матеріал має період напіврозпаду в 138 днів. Тобто, кожні 138 днів активних ізотопів цієї речовини в середньому стає вдвічі менше.

Це означає, що перед смертю палестинському лідеру хтось мав би згодувати якусь неймовірну дозу небезпечного елементу, щоб через вісім років його сліди могли виявити швейцарські фізики.

Для того, щоб підтвердити або спростувати висновки Інституту радіофізики (які досліджували предмети, що нібито належали покійному) існує єдиний метод ‒ радіофізичний аналіз самого тіла. Якщо і в цьому випадку будуть виявлені сліди полонію-210 ‒ сумнівів у тому, що Арафата отруїли не залишиться жодних.

На початку липня цього року Суха Арафат звернулася до керівництва Палестинської автономії з проханням провести ексгумацію. Наступник Арафата Махмуд Аббас моментально дав згоду, заявивши, що не бачить жодних політичних чи релігійних перешкод для розкриття могили. Точна дата ексгумації наразі невідома.

Смертельний лист, або Укол парасолькою

Знищення суперників за допомогою різноманітних шкідливих для людського організму речовин має давню й насичену історію. Звичайно, ми не будемо згадувати нескінченну вервечку римських імператорів, французьких королів та київських князів, яким вкоротили віку різноманітною гидотою.

Проте про кілька випадків, датованих XX століттям, згадати, на нашу думку варто. Адже вони підтверджують ймовірність вбивства лідера Палестинської автономії в такий екзотичний спосіб. Тим більше, що ізраїльтяни мають за плечима принаймні один доведений випадок ліквідації палестинського діяча за допомогою отрути. В 1978 році агентам «Моссад» вдалося «пригостити» отруєними шоколадними цукерками Вадея Хаддада ‒ одного з найбільш ліворадикальних діячів палестинського національно-визвольного руху, який на той момент почувався в повній безпеці в «червоній» Німецькій Демократичній Республіці.

Отож, про ворога Путіна Олександра Литвиненка ми вже згадували. Росіяни відзначилися знищенням ще одного запеклого противника ‒ одного з керівників повстанських формувань Чеченської Республіки Хаттаба (справжнє ім'я ‒ Самір Саліх бін Абдулла ас-Сувейлім). У березні 2002 року невловимий йорданець помер після того, як завербований ФСБ азербайджанець на ім’я Ібрагім передав Хаттабу листа, обробленого якоюсь хімічною речовиною. Російські спецслужби визнали факт убивства, однак категорично відмовилися розкривати хімічний склад отрути.

Зрештою, любов до отрути тягнеться в російських спецслужб з часів КДБ СРСР. У 1995 році в Москві слухалася справа про замовне вбивство одного з найбагатших людей Росії, власника «Росбізнесбанку» Івана Ківеліді. Як виявилося, вбивця обробив трубку телефону в його кабінеті якоюсь речовиною, що мала нейротоксичну дію. Що цікаво, в судовому процесі відмовилися розкривати назву або хімічний склад отрути, повідомивши лише її походження ‒ секретний науково-дослідний оборонний інститут в місті Шихани Саратовської області. Відомо лише, що йдеться про якусь сполуку з направду унікальними вражаючими характеристиками, адже крім самого банкіра, померли також його секретарка (яка знімала трубку за відсутності шефа) та навіть патологоанатом, який проводив розтин тіла (!). А найголовніше, що суд визнав, що кілером був колишній офіцер КДБ СРСР, якого так і не вдалося затримати, але прізвище якого так і залишилося під грифом «таємно».

Про те, в якому підрозділі міг служити загадковий вбивця, можна здогадатися з іншої історії. Напевно, всі пригадують веселу французьку комедію «Укол парасолькою» за участі незрівнянного П’єра Рішара. Але мало хто знає, що сюжет фільму ґрунтується на реальній історії. У вересні 1978 року в Лондоні несподівано помер відомий болгарський дисидент і
письменник Георгій Іванов Марков. Перед смертю він встиг розповісти про дивний випадок, який трапився з ним напередодні ‒ в натовпі його випадково вколов кінчиком парасольки якийсь чоловік. Розтин засвідчив, що болгарин помер від отруєння рицином, капсула з яким була імплантована йому в ногу шляхом того самого уколу парасолькою. За твердженням колишнього генерала радянської держбезпеки Олега Калугина, вбивство було організоване спецпідрозділом Першого головного управління (розвідка) КДБ СРСР на прохання лідера комуністичної Болгарії Тодора Живкова, якого страшенно дратували критичні виступи Маркова.

Значно відомішими є історії вбивств лідерів українського опору ‒ Лева Ребета (12 жовтня 1957 року) та Степана Бандери (15 жовтня 1959 року). Офіційною причиною смерті обидвох спочатку був названий серцевий напад. Лише після того, як на Захід утік агент КДБ Богдан Сташинський, стало відомо, що насправді мали місце вбивства. Сташинський зізнався, що використав спеціальний пристрій для розпилювання розчину ціаністого калію, який власне й спричинив серцеві напади, однак швидко розсіявся в повітрі на місці обох злочинів, тому й не був виявлений німецькою поліцією.

P.S. Очевидно, що трилер під назвою «радіоактивний раїс» триватиме ще довго. Адже розкриття могили ‒ лише початковий етап. Ретельні дослідження займуть дуже багато часу. Крім того, проводити їх потрібно щонайменше в трьох незалежних лабораторія, щоб унеможливити появу будь-яких сумнівів. Адже від результатів залежатиме й без того крихкий мир на Близькому Сході. Якщо буде доведено, що смерть Арафата була насильницькою ‒ для Ізраїлю (а кого ж іще звинуватять в смерті палестинського лідера?) настануть скрутні часи.

Довідка

Полоній-210 ‒ радіоактивний елемент, який міститься в невеликих кількостях в земній корі та атмосфері. Для промислового використання його виготовляють шляхом опромінення вісмуту активними нейтронами. Найбільшим у світі виробником полонію, який, в основному, використовується в ракетно-космічній сфері, є Росія. Вважається, що першою людиною, яка загинула від контакту з полонієм-210, стала дочка Марії Кюрі ‒ Ірен. Крім того, є непідтверджені дані про загибель двох ізраїльських вчених, також опромінених під час досліджень.

За матеріалами: bbc.co.uk, lenta.ru, newsru.com.ua, uk.wikipedia.org

Фото: 2space.net