Як і було обіцяно Радіохедами, всі бажаючі отримали в свої вуха післяпотопну веселку. Спокійну, райдужну, легку, мейнстрімову, позитивну і дещо попсову, як належить бути альбому написаному після спасіння своєї душі в ноєвому ковчезі. Snow Patrol, The Album Leaf і навіть Athlete зі своїм новим альбомом, тусуються десь дуже близько. Альбомний сайт завис безповоротно.

Вже тридиційні електронно-гітарані штучки в пропорції: 2х2=5 (+ голос Йорка). Том Йорк, як і всі в останній період кинувся в денсову степь, але й не забув про свої традиційні фальцетні депресії та свій геніальний розум та емоції. Саме цим він і відрізняється від усіх інших учасників навколишнього шоу-біzу.

IDM-ні штучки "15 Step" нагадують "Black Swan" з сольника Йорка "Eraser" (2006), тільки в мажорнішій і трохи веселішій версії.

Альбом, який не кидається з одного полюсу в інший, а тримається теплого екватора. Жодних заборонених запливів. Жодного кроку ліворуч, чи праворуч, відразу ж в голову летить куля бухгалтера групи. Інколи проскакуют самоповтори, але тільки інколи. Жодних підводних течій та стратосферних зальотів голосу Йорка.

Просто прекрасні, гарні, меланхолійні пісні для вечірнього прослуховування, як це люблять писати мажорні музичні рецензенти. Нічого нового, жодних експериметів та жодних break on trough. Тільки місячні арії Йорка в "Nude". Нью-вейвний біт "Weird Fishes/Arpeggi" + нью-ейджний пазітівізм і рахат-лукум. Харе-рама, харе-крішна.

Яскраво проспіваних хітів немає і не може бути. Це не "Creep" і не "Karma Police". Це якісь підземні хіти і коти в темних кімнатах для тихого прослуховування в 3-4 раз. Але й немає, щось подібного до "Paranoid Android". Мейбі, "Faust Arp" зі своїм струнним оркестром і м'яким зализуванням старих ран та "Reckoner" з дощовою перкусією. "Reckoner" – поки що, найкращий трек.

Якийсь несподіваний босановний початок "House of Cards" ніби з платівки "Bossa N Stones" від бразильських амазонок з каверними роллінгами + подальша колискова психоделія кінця 60-х і початку 70-х.

Пришвидшена манія переслідування "Jigsaw Falling Into Place" з традиційними фішками радіохедів та запливом за буйки барокової музики. Монохромне фортепіано і штильна драм-машина з IDM-го минуло Aphex Twin та всіх героїв інтелектуальної денсової музики у відеоряді "Videotape" оксфордської зупинки серця. Браво. Ще один найкращий трек серед кращих.

Ну чи це зебестовий альбом Radiohead, чи не зебестовий, але сильний, без жодних провалів і провисання. Тихіше їдеш – далі будеш. Все геніальне – то досить проста штука. Головне – менше вимахуватись і мати хоч крапаль самоіронії. Бо A Whisper In The Noise зі своєю "Dry Land" (2007) та Chinawoman зі своєю "Party Girl" (2007) вже під боком і з не менш сильною релізністю своїх альбомів.

1. 15 Step
2. Bodysnatchers
3. Nude
4. Weird Fishes/Arpeggi
5. All I Need
6. Faust Arp
7. Reckoner
8. House of Cards
9. Jigsaw Falling Into Place
10. Videotape