Електоральна приреченість лідера УНП, нардепа та кандидата в Президенти України Юрія Костенка дозволяє йому лише демонстрацію маленьких радостей свого сателітного життя.

Костенко тішиться, коли у запитанні виринає фраза про те, що якісь місцеві експерти і політологи називають його єдиним нетехнічним серед сонму інших технічних кандидатів. На футбольній прес-конференції в Бразилії фразою про "нетехнічність" когось з гравців можна нажити купу ворогів до пришестя Судного дня. Але фраза про "нетехнічність" виникає в українському контексті і на політичній пресконфі. Тому Костенко дуже тішиться своєю нетехнічністю. 

А також тим фактом, що щоранку (коли немає відряджень) він разів 15-18 підтягується руками догори. Тут би було дивно, якби заслужений альпініст не зміг би підтягнутись таку к-ть разів. Тому у даному випадку немає чим хвалитись, оскільки це щоденна норма життя підкорювача Гімалаїв.

Ще Костенко хвалиться своєю Українською Народною партією, бо вона – найдемократичніша партія України. В контексті вищезгаданої "вони" – то Костенко вперше чує про якусь міфічну доярку з прізвищем Вона. Усю свою теперішню освіту він здобуває на прес-конференціях, оскільки у вільний від них час, йому доводиться голими руками рятувати Україну від різної зарази, типу Яника чи Юлі.

Коли його запитують про муки політичної совісті, як наслідок голосування за Юльку-прем'єрку, то Костенко впевнено заявляє, що совість (політична) його ніколи не мучить і тому у його душі панує повний спок. Але тіло не бреше і тому його очі на цих совістливих відповідях або опущені донизу, або зовсім не дивляться на запитальника. 3-м варіантом його поведінки є темпові намагання, чим найшвидше прискорити фініш відповіді на це запитання.

Зважаючи на такий альпійський серйоз Костенка, якого не радують вже ні рок, ні диско, а лише круті водоспади та гори, які своїми піками рапірять небо, було вирішено підколоти лідера УНП (як свого часу й Литвина) запитанням: "як УНП, з огляду на гасло "підтримай українське", думає боротись з львівським концертом російської групи Ранєткі під час посту?".

Як й у випадку Вони, Костенко вперше чує назву такої групи, та ще й зменшує її заслуги перед музикою до назви Ранет. Як й Литвин, Костенко намагається суворо дотримуватись усіх заповідей героїчної постави і тому замість віджартовування, ловить хвилю банальних у такому випадку посилань на законодавство України.

На фініші приховуються такі несподівані висновки. Хоча Костенко й народився у скромному селі Вінницької області, де усіх вчили жити згідно заповітів Ілліча, але він не бажає бути безвідмовною тьолкою, а тим більше – дійною коровою. Увесь зовнішній вигляд та граматичний словоутвір Костенка просить відпустити його у Гімалаї, щоб побути у незамуленій тиші, мати змогу роздягнутись до турецьких трулів (а мо' й без них) і де ніхто не буде лізти до нього з непристойними пропозиціями. Костенко благає (бо так поспішає закінчити програмну прес-конференцію) відпустити назавжди його у Гімалаї. Якщо ж його не відпустять, то він загавкає та почне завивати і не дай Боже, ще когось з'їсть.

А за такого гімалайського дискурсу, взагалі цікаво, які такі політичні, економічні чи якісь інші зобов'язання можуть перетягнути на свою користь канати Гімалаїв, щоб Костенко проміняв радість дикої природи на маргінальну приреченість якихось задріпаних виборів президента у січні 2010 року?

фото: en.easyart.com