Центральна площа Каїра Тахрір знову зарясніла тисячами демонстрантів. Колись тут боролися за повалення режиму Мубарака, зараз хочуть не допустити до влади екс-соратника поваленого диктатора. Протестанти вимагають оголосити переможцем другого туру президентських виборів, що відбувся 17 червня, кандидата «Братів-мусульман» Мухаммеда Мурсі, який нібито набрав 52,5% голосів.

Проте місцева ЦВК, за деякими даними, може оголосити новим главою держави його суперника, маршала авіації Ахмада Шафіка, колишнього головнокомандувача військово-повітряних сил Єгипту (1996-2002) і міністра цивільної авіації (2002-11). Розлючені «Брати-мусульмани», які мають чималу підтримку в країні, пообіцяли, що в цьому випадку Єгипет накриє нова хвиля масових демонстрацій, пише «Le Figaro».

Але це мало налякало головних супротивників мусульманських радикалів – Вищу військову раду Єгипту, що перебуває при владі з моменту відставки Хосні Мубарака в лютому 2011 року. Рада неодноразово обіцяла, що перестане керувати державою, щойно в країні запрацюють демократичні інститути. Однак незадовго до другого туру президентських виборів військові розпустили парламент, більшість в якому належало «Братам-мусульманам», і наділили Вищу військову раду законодавчою владою. Також люди в погонах мають намір зібрати конституційні збори для написання нового основного закону країни. Єгипетська опозиція називає це узурпацією влади.

Водночас французький інтернет-ресурс Slate.fr нагадує про традиційне протистояння ісламістів та збройних сил в іншій мусульманській державі – Туреччині. Місцева армія (до речі, друга в НАТО за кількістю особового складу) довгий час вважалася єдиною справжньою захисницею принципів світської держави. Крім того, вона грала помітну роль в економіці й тримала під контролем зовнішню політику, а також боротьбу з «внутрішніми ворогами» (курдами та ісламістами). В результаті такого активного втручання в політику в країні відбулися три «жорстких» (1960, 1971, 1980) та два «м'яких» державних перевороти (1997, 2007). Slate.fr задає питання: можливо, єгипетські військові спробують наслідувати приклад своїх турецьких колег? Не виключено, що ймовірні силові сценарії були відпрацьовані під час нещодавніх спільних навчань армій обидвох країн.

Поза тим в арабському світі визріває новий осередок напруги (про Палестину, Сирію та Лівія ми навіть не говоримо) – цього разу в здавалося б супербагатій і щасливій Саудівській Аравії, де вже нібито давно настав період «нафтового щастя». «На тлі політичних потрясінь, які вразили в останні два роки Близький Схід, Саудівська Аравія може видатися острівцем стабільності. Однак цей позірний спокій приховує глибинні структурні зміни, здатні дестабілізувати монархію», пише «The New York Times». Країна продовжує страждати від високого рівня безробіття та інфляції. А якщо врахувати, що приблизно дві третини її населення молодше 30 років, можна припустити, що в Саудівській Аравії склалися приблизно ті самі умови, що спричинили хвилю «Арабської весни» в інших країнах регіону: невлаштованість молоді, відсутність перспектив на краще, а головне – консервативна влада, яка вперто не бажає нічого змінювати, проповідуючи принцип Соломона: «І це минеться».

Яскравим прикладом неспроможності монаршого дому Саудитів ефективно реагувати на виклики часу можна вважати нещодавнє призначення спадкоємцем престолу 76-річного міністра оборони, принца Салмана бін Абдель-Азіза аль-Сауда. Якщо врахувати, що король Абдаллах має вже 89 років, то сміливо можемо вести мову про геронтократію – форму державного управління, в якій влада знаходиться в руках тих, хто за своїм віком перевершує основний вік працездатного населення країни. Як пише «Вікіпедія», «стабільність геронтократії для зовнішнього спостерігача сприймається як сила (міцність), яка є більш прийнятна для соціальних інститутів, пов'язаних із певними принципами (ідеологією), яка не змінюється з часом. Проте в тих соціальних інститутах, які мають справу зі швидкими змінами, більш доцільним є використання молодих лідерів». Те, що сучасний світ (а тим більше арабський) зазнає швидких змін, сумнівам не підлягає. Тим більше, що добробут і стабільність Саудівської Аравії коливаються разом з цінами на нафту, а ці «гойдалки» є достатньо непередбачуваними.

А тепер ще раз повернемося до Єгипту. Якщо «Братам-мусульманам» таки вдастся пропхати свого кандидата і вирвати владу з рук військовиків, Каїр цілком може виступити каталізатором революції в королівстві Саудитів. Річ у тому, що король Абдаллах і його перестарілі принци давно і з задоволенням утискають шиїтську меншість (у королівстві живе приблизно два мільйони шиїтів, що становить близько 8% від його 26-мільйонного населення). Шиїти вважаються фактично людьми «другого сорту» і вже давно вимагають більшого представництва в політиці та економіці.

Водночас «Брати-мусульмани» сповідують панісламську ідеологію, котра передбачає об’єднання мусульман всього світу незалежно від соціальної чи національної приналежності. Тож з одного боку геронтократичному режиму Саудитів загрожують невдоволена безробіттям і відсутністю будь-яких реформ молодь, з іншого – паніснамісти, які можуть збурити до масових акцій протесту ображених шиїтів. Навряд чи саудівський королівський дім впорається з поєднанням цих двох загроз. Тож революції в арабському світі тривають.

Фото: islam.ru