Rocket Juice And The Moon "Rocket Juice And The Moon" (2012)

Албарн традиційно ліниво нахімічив з Тоні Алленом та Флі фанкових та афробітових речей.

Поміж їх лінивої грайливості на рівні дитячих лічилок альфа-самцем струменіє басуха Флі. І це єдина на альбомі річ необтяжена лихоманковою рухливістю.

Все інше бігає від електронної ретрофутуристичності до психоделії, репу і навіть крауту (зрозуміло, що у фанковому та афрофанковому ареалах).

Олдовий дух традиції та рівняння на авторитети, звичайно, що невмируще рулять. Та й з фітами тут на найвищому рівні. Особлива паузність Еріки Баду на "Hey, Shooter". Але за несерйозною шпілялкою (що, звичайно не принижує першу частину альбому) чогось цікавого за саундом майже мало.

Фанкова оголеність звуку та загальна атмосфера розслабленості дають лише 4 треки чогось більш цікавого, ніж заповіти класиків та їх старанне виконання. "Extinguished", "There", "Worries", "The Unfadable" просто вирізняють більш гнучким розумінням і просто цікавістю до того, куди можуть долетіти ракети.

 

Orbital "Wonky" (2012)

Легенди електроніки навертаються на початок власних 90-х трохи розбавляючи тодішній клімат батьківським поглядом на дабстеп.

Закономірне панібратство зі саундом, іронізуючи і деформуючи техно, ейсід-хаус та IDM ("One Big Moment"), може добратись навіть до космосу Жарра ("Where Is it Going?").

Весела збоченість знущається над ейсід-хаусом ("Distractions", "Wonky") і запускає в IDM трохи біг-біту ("Beeledub").

З дабстепових галявин передаються вітання усім класикам від Афекс Твіна до Autechre ("Straight Sun") і дует з Zola Jesus ("New France") особливо привабливий у саундових ностальгіях того золотого періоду.


Chromatics "Kill for Love" (2012)

Chromatics знову грунтовно ностальгують за 80-ми (і не тільки) і це ще краще за попередній альбом "Night Drive".

Chromatics вирішили з болота тягнути бегемота і тому залучають на "Kill for Love" ледве не увесь музичний арсенал з тих благословенних часів.

Шугейз, інді, пост-панк, італо-диско, спейс-диско, сінті-поп, нео-психоделія, мінімал-вейв, електроніка Клауса Шульце, прог і вже більш сучасне використання автотюну орієнтуючись на досвід Джеймса Блейка. Це навіть не повний перелік того, що звучить на "Kill for Love".

Ностальгія грунтовно та романтично звучить у знайомих рифах та ритмах (ледве не "Voyage, Voyage" проскакує). Холодно і прекрасно звучить тодішнє приречення ("Into the Black" як кавер Ніла Янга, "Kill for Love").

Травмована краса особливо спокуслива і у тій інфантильності особливо доречні (поміж усіх інших) Lucio Battisti та Cocteau Twins ("The Eleventh Hour"). Коронний номер та апогей того настрою у суїцидальності "Broken Mirrors" згідно усіх заповітів Spacemen 3.

Пам'ять про Клауса Шульце – це вже контрольний у голову ("There’s a Light Out On the Horizon"), бо з постмодерною загубленістю (самогубством) у телефонних розмовах римується з IDM від Telefon Tel Aviv.

Поміж такої трояндової руїни є місце навіть вже пародійному автотюну ("These Streets Will Never Look the Same"), а в його деформованих наближеннях до Джеймса Блейка ("Running from the Sun") є навіть щось від самопародії Стіва Вандера на останньому альбомі Дрейка.