Про «Пласт» як стиль життя та якості, які він виховує, його історію та переваги, розмовляємо із Романом Кучкудою, керівником другого етапу ювілейних пластових святкувань.

Романе, розкажи про історію «Пласту», його зародження на українських теренах

«Пласт» заснували у Львові. Датою прийнято вважати першу пластову присягу, яку приймав Олександр Тисовський в Академічній гімназії. Це було 12 квітня 1912 року. Хоча насправді пластові гуртки почали діяти ще у 1911 році.

Трьома основоположниками «Пласту» вважають Петра Франка, Олександра Тисовського та Івана Чмолу. Вони першими почали незалежно один від одного займатись гуртками.

Отож із 1912 року «Пласт» почав розвиватись. Потім були дві світові війни, в яких пластуни брали активну участь. Після Другої, у зв’язку з тим, що прийшла радянська окупація, «Пласт» був заборонений, ми не могли існувати легально. Від того часу «Пласт» почав розвиватись у діаспорі.

Після завершення Другої світової війни, багато з тих, хто брав у ній участь, залишились у Німеччині, чи емігрували до Аргентини, Австралії, Канади, США. Аби зберегти українство, національну ідею, не втратити корені, за межами Батьківщини, люди почали створювати «Пласт». Тож зрозуміло, що на цьому етапі своєї історії організація активно розвивалась у діаспорі. А вже із 80-тих років, напередодні Незалежності України, коли у нас стало вільніше, пластову ідею почали передавати сюди. І знову ж таки у Львові все почало відроджуватись, з 89-го року організація знову стала діяльною в Україні.

З пластунами із діаспори контактуєте? Як відбувається співпраця?

Ми контактуємо. У нас вже навіть є референти, міжнародна служба, яка покликана підтримувати зв’язки. Багато є особистих контактів. Коли діаспора приїздила сюди, то засновувала тут курені, аналогічні існуючим на своїх теренах. Власне, через ці курені найбільше тримається зв'язок, через них діаспора допомагала. Відбувається взаємообмін інформацією.

Я є членом куреня «Ватага бурлаків» і ми з «Бурлаками» Америки постійно переписуємось, маємо спільні справи, які вирішуємо. Коли в Америці відбувається так звана «Велика рада» ми робимо телеміст, аби мати змогу спільно обговорювати якісь питання. У 2008 році, я мав можливість особисто бути присутнім на «Великій раді» в Америці.

На початках до України приїжджало дуже багато бурлак, які засновували курені. Зараз діаспора приїжджає на деякі наші табори, зокрема на «Лісову школу», яка займається вишколом інструкторів. В свою чергу українські пластуни час від часу їдуть на «Лісову школу» в Америці. Минулого року відбувався «Лещетарський табір» на якому було дуже багато українців.

Тож співпраця активна. Їй сприяють сучасні можливості: Інтернет, дешевші й доступніші авіаперельоти, тому ми стараємось тримати зв'язок.

Чим відрізняються українське пластове середовище від американського?

Відмінними є цілі. Для українців у діаспорі найважливішим завданням є зберегти українство, вони гуртуються навколо того, аби зберегти ідею, розвивати традиції, щоб все це не втратилось, аби діти, народжені там у четвертому поколінні, знали українську мову. Ціль «Пласту» у діаспорі саме така.

В Україні ці завдання теж є актуальними, нам необхідно зберігати українську ідею, проте цей момент у нас не настільки яскраво виражений. Ключовими у нас є низка інших цілей. Проте, як і в українських так і в американських пластунів інструменти ідентичні, це: проби, які здають діти, основні табори також орієнтовно є однакові, метода. Пластуни всього світу є подібні один до одного.

У чому перевага «Пласту» над гуртками, осередками?

В «Пласті» дитина може знайти себе. Він є настільки різностороннім, що кожен юнак має змогу обрати те, що йому подобається. «Пласт» не обмежує. На відміну від традиційних гуртків, які мають строгу схему занять у нас система гнучкіша, є багато варіантів, які дитина може обрати. Звісно є основна пластова програма, але важливо те, що дитина вільна в тому, що вона хоче робити. Може займатись і танцями і боксом і будь чим іншим. Це дає можливість самовиразитись, без обмежень.

У нас йде наголос на саморозвиток. Дитина немає строгого директиву, на кшталт «ти оце маєш знати і все!». Вона сама собі планує, як розвиватися. «Пласт» дає можливість, чи дитина її використає, чи ні це залежить від неї, але можливостей насправді є надзвичайно багато.

«Пласт» не вчить як правильно рухатись, чи як оборонятися, але він вчить жити, вчить як поводитись. В малій групі дитина з 12 років співпрацює у гуртку, де є гуртковий, який управляє гуртком, це не виховник, не старша людина. В гуртку є інші посади. Діти з малечку мають оцю модель суспільства, коли є хтось головніший, коли є команда і вони вирішують спільні справи, чого не можуть дати, якісь інші гуртки.

Ти прийшов, потанцював і все. Тут дитина має можливість навчитись лідерських здібностей, навчитись працювати в команді, вирішувати завдання, вести правильно документообіг, варити їсти на таборі. Багато батьків тішаться коли дитина повертається через два тижні з табору і для мама це приємне здивування, що її тринадцятирічний син може зварити гречку і борщ.

Які риси, якості виховує у дітей «Пласт»? Що відрізнятиме їх від тих дітей, що не є пластунами?

Табір це дуже важливий елемент, який впливає на юнака. По-перше це життя з природою, яке допомагає знайти себе, зрозуміти, що може твоє тіло. Перебуваючи в умовах далеких від цивілізації, в багатьох дітей відбувається переоцінка цінностей. Коли ти розумієш, що в тебе немає води 24 години на добу, що ти прийшов і вона є. Натомість, аби помитись ти повинен піти до потічка, набрати її і загріти, це вимагає певних зусиль.

На таборі самостійно мусиш зробити собі поїсти і якщо ти зробиш це погано – їжа буде несмачною. Тут дуже добре усвідомлюєш такі елементи, як дружба. Зникають усі нещирі моменти, одразу видно хто тобі друг, а хто з тобою товаришує через якісь суб’єктивні причини.

До прикладу, коли ти йдеш у мандрівці і тобі не сила нести наплічник, то зразу бачиш, чи людина, яка називалась твоїм найкращим другом сказала: «до побачення», чи старається допомогти. «Пласт» – це найкраще середовище, аби знаходити друзів, які залишаються ними на все життя і ти на сто відсотків впевнений у них.

Важливим акцентом є самодисципліна. На таборі діти мають певні завдання, які повинні виконати за день, котрі перевіряються та відзначаються. Таким чином виховується обов’язковість та дисциплінованість.

У нас є Пластовий закон, який складається з 14 точок. «Пластун сумлінний, братерський, доброзичливий, дбає про красу, здоров’я…», це риси, які окреслюють ідеального пластуна. Ми всі свідомі, що тих, хто дотримуються всіх цих 14 точок немає, бо всі ми люди.

Але це є дороговказ, до чого має прагнути кожен пластун. Ми маємо ідеал і кожен за час свого пластування і після того, як він перестає пластувати, прагне до цього, постійно самовдосконалюється.

Важливою умовою повноцінного пластування, є пластова присяга, коли дитина присягається, що буде вірна Богові і Україні, допомагатиме іншим і буде слухатись пластового проводу, дотримуватись пластового закону. Цей момент важливий тим, що вона має усвідомити, що дає обіцянку і повинна її виконувати. Немає колишніх пластунів, якщо ти дав присягу на прапорі України, не важливо, чи ти потім є формально в організації, чи ні, ти пообіцяв, що будеш вірним Богові, Україні та допомагатимеш іншим і дотримуватимешся 14 точок Пластового закону.