Пошанування поета відбудеться у Бортятині Мостиського району на Львівщині. Це його рідна домівка, – не та, де він народився, бо він народився на Лемківщині, а та, де довгий час жили його батьки, куди він приїжджав зі Львова, де, очевидно, в одній із кімнаток, а, може, і в усьому домі проходжувався у задумі і записував свої рядки. У Бортятині є околиці, які пам’ятають поета. Там є могили його батьків.

Вшанують Антонича і у Львові. Кожного року є люди, які приходять на його могилу на Янівському цвинтарі. Прийде, мабуть, Ігор Калинець, Микола Ільницький, його внук Данило, який успішно займається вивченням творчості Антонича.

Завтра буде прекрасний день – день народження великого поета Богдана-Ігоря Антонича. Кожен із поетів сучасної України в якийсь спосіб засвідчує свою близькість або причетність до Антонича. Одні говорять про те, що вони вчилися в Антонича, другі говорять, що вони продовжують лінію його творчості.

Відомий український поет Роман Лубківський має своє ставлення до геніального поета. Він багато працює над увічненням його пам’ять у нас і поза межами України. Нещодавно він представляв в Білорусії книжку Антонича, яка вийшла українською і білоруською мовами. Білоруські поети, які перекладали Антонича, не зуміли видати її в Мінську, виходячи зі складних умов свого існування. Тому книжка побачила світ у львівському видавництві «Каменяр». Книжка викликала у Білорусії дуже цікавий резонанс, бо у білоруській поезії, ментальності та світоглядному полі багато того, що перегукується з нашим поетом.

Але не тільки білоруси це мають. Навесні у Львівській обласній організації Національної спілки письменників України Роман Лубківський представляв книжку Антонича, яка вийшла хорватською мовою. Ще кілька років тому Антонич був виданий чеською та македонською мовами. Як зазначає Роман Лубківський, скрізь Антонич набирає дуже поважного звучання. Це цілком закономірно і справедливо, що люди поза межами України сприймають Антонича як одне із найгеніальніших літературних явищ ХХ століття.

Також Роман Лубківський нещодавно надрукував статтю «Антонич і Тичина», де ставить цих геніїв в один ряд, тому що між ними багато подібного. Один жив на околицях Російської імперії, другий – Австро-Угорської монархії. Один був сином священика, другий – син дяка. Обидва любили музику і живопис. А найголовніше, що дуже багато близького мають їхні творчі стихії.

Пане Романе, як Ви відзначатимете завтра день народження Богдана - Ігоря Антонича?

Завтра їду у село Бортятин Мостиського району. Там три роки тому нам вдалося за допомогою таких людей, як тодішній голова Мостиської районної ради Антонас Вербаускас (литовського походження), як наш колишній Львівський міський голова Василь Куйбіда, як деякі з тих людей, які живуть і працюють на місці, створити повноцінну садибу-музей Богдана-Ігоря Антонича.

У Львівській області є кілька таких музеїв-садиб: у Нагуєвичах музей Івана Франка, у Вовкові – музей Корнила Устияновича, три шашкевичівські музеї – у селах Підлисся, Новосілки та Нестаничі, у Яворові невеличкий музей Осипа Маковея. Ці музеї-садиби дають не лише враження від тексту, а вони показують середовище, умови побуту.

Протягом багатьох років дуже важко працювалося над створення музею. Колишня плебанія, в якій у своїх батьків гостив поет, давно перестала бути плебанією. Там була школа, потім ще щось, а потім руїна.

Цю руїну було піднято. То була моя ініціатива. Я цього не приховую і не соромлюся. Я стараюся бути скромним там, де треба бути, але там, де робиться діло, важливо, щоб навіть ті, які не вірять, що у наш час можна щось зробити, знали: можна і треба робити !

Роман Лубківський побуває завтра і в музеї-садибі, і в школі. У школі він матиме урок про Богдана-Ігоря Антонича і зустрінеться з дітьми, які створили гурток «Юні друзі Антонича». У подарунок школі він везе великий прекрасний фотопортрет Богдана-Ігоря Антонича та нові книжки. З дітьми він домовиться про наступні зустрічі. У музеї він обіцяє подбати про те, щоб його фонди поповнилися матеріалами.

Яким, на Вашу думку, повинен бути музей-садиба в Бортятині?

Вважаю, що музей Антонича у Бортятині – це надзвичайно важливий культурний пункт спостереження над тим, хто до нас приїжджає і що хоче пропагувати нашій культурі (маю, насамперед, на увазі поляків і тих, хто їде в Польщу – з якими думками: чи лише з якимось економічними чи якимось іншими своїми проблемами). Музей Антонича – це своєрідні ворота, дозорна вежа. Тут повинні проводитися поетичні фестивалі, зустрічі. Це все буде. І уже багато чого робиться у цьому напрямку.