В ніч на 10 листопада Вірменія, Азербайджан, Туреччина та Росія підписали угоду про припинення війни у Нагірному Карабасі. Таким чином Вірменія фактично зазнала поразки та капітулювала перед Азербайджаном. А Росія ж отримала можливість на 5 років з можливістю продовження цього терміну ввести у Карабах свої «миротворчі війська».

Через це ще вночі у Вірменії спалахнули масові протести. Так, у Єривані люди, які незадоволені рішенням влади про припинення війни в Нагірному Карабасі, увірвалися до будівлі уряду. Вони шукають прем’єр-міністра Ніколу Пашиняна. Той побоявся вийти до мітингувальників.

Деякі експерти наголошують: жертвою схожого «договорняка» може стати і Україна. Чи так це і хто насправді переміг у війні на Нагірному Карабасі. Про це ІА Вголос поспілкувався із військовим, полковником запасу Олегом Ждановим, політологом-міжнародником Володимиром Волею та експертом з міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілією Кусою.

Хто переміг у війні на Нагірному Карабасі?

Ілія Куса:

Головні переможці у війні на Нагірному Карабасі – це Росія та Туреччина. Також переміг й Азербайджан, оскільки він повернув собі території, котрі вважав своїми. Таким чином Ільхам Алієв може перекрити негативний інформаційний фон у своїй країні, який накопичився там через корупцію та скандали.

Туреччина, підтримавши Азербайджан найманцями, зброєю, технологіями, з одного боку посилила свій контроль над Баку та їх силовим блоком, а з іншого – зайшла на Південний Кавказ у якості посередника, що власне вони і хотіли зробити. А тому для цього був демонтований старий формат переговорів за посередництва ОБСЄ та було перейдено до прямої розмови з Вірменією та Росією.

Володимир Воля:

Ця капітуляція була оформлена у такому форматі, який навіть не можна назвали паритетним. Азербайджан отримав у свій контроль величезні ділянки між Нагірно-карабахською областю та Вірменією. Він домігся, що їх передадуть просто так. Усі здобутки армії Азербайджану залишаться на тих лініях, котрі він отримав. Вірменії залишилась Нагірно-карабахська область та Лачинський коридор, котрий контролюватимуть «російські миротворці». Відтак, вірмени капітулювали, щоб уникнути повного розгрому. А Кремль уникнув ганьби та знищення уяви про те, що Росія – це союзник, на якого можна покластись.

Серед переможців – це Азербайджан та Туреччина, оскільки за заявами Алієва турецькі військові теж матимуть миротворчу місію у Нагірному Карабасі.

А яка роль і вигода Росії у цьому?

Ілія Куса:

РФ по суті не підтримала Карабах, не втягувалась у цей конфлікт та не витрачала серйозних ресурсів. Вона фактично проштовхнула ідею про своїх миротворців, скориставшись послабленням Вірменії. Тобто змусила Пашиняна підписати це договір і зараз, користуючись політичною кризою, спробує посилити свій вплив у Вірменії, суттєво послабивши позиції Пашиняна та його партії або призвести до його відставки. Таким чином вони зможуть знову розставити у Вірменії своїх гравців або ж повернути старі еліти, котрі вкрай лояльні до Москви.

«Росія ніколи не піде із Карабаху»

Олег Жданов:

Розвиток подій у Нагірному Карабаху є саме таким, як і очікувалось. Головний вигодоутримувач у цій війні – це Росія. РФ зберегла добрі стосунки із Азербайджаном, давши Алієву змогу відвоювати Карабах. Кремль отримав максимально ослаблену Вірменію і сьогодні вулиця, яка привела свого часу Пашиняна до влади, вона ж і його може повалити.

Далі РФ приведе до влади у Вірменії проросійські сили та лояльні до них політиків. Далі – під виглядом миротворців РФ посилюватиме свою військову присутність у Вірменії та Південному Кавказі для того, щоб впливати на політику Азербайджану та Туреччини.

Тепер усім буде не просто, бо там, де з’являються російські війська, починається або війна, або «русскій мір». І тепер вже Росія ніколи не під із Карабаху.

Володимир Воля:

Я не погоджуюсь із тим, що Росія через цей договір збільшила свою присутність на Кавказі. Це не так. Тому що по факту ми бачимо, що взяття Азербайджаном міста Шуші стало своєрідним «ножем під горлом» Вірменії. Це був стратегічний удар по іміджу Росії, як держави, котра щось гарантує і на щось впливає на Південному Кавказі. А тому, якщо говорити про подальшу перспективу після взяття Шуші – то це б виглядало, як повна поразка вірмен Нагірного Карабаху та демонстрація безсилля Росії.

А тому те, що було підписано – це дві капітуляції. По-перше, це програш Вірменії та Нагірного Карабаху, де мешкають вірмени. І капітуляція для них є кращою, ніж повна поразка, тому що завдяки цій підписаній угоді вірмени Нагірного Карабаху уникнули повного розгрому. Друге – Росія не втратила статусу країни, яка здатна впливати на геополітичні процеси у світі. Бо вірмени очікували від РФ, як від основного союзника допомоги. А замість неї отримали просування азербайджанської армії вперед. А тому це і вимушена капітуляція Росії, щоб хоч трохи врятувати свою репутацію, як країни, яка може хоч щось гарантувати.

Вірменія у цьому договорі стала «розмінною монетою»?

Володимир Воля:

Я б не говорив, що Вірменія стала розмінною монетою, вони просто опинилися у пастці, з якої не змогли вибратись. Вони програли у війні та змушені були капітулювати. Росія теж показала свою безсилість. Розмін був би у такому випадку, коли б Вірменію поділили на сфери впливу та і по всьому

Війну в Карабаху часто порівнюють із війною на Донбасі. Чи є для нас ризики подібної капітуляції?

Олег Жданов:

Зараз Україна, на жаль, більше схожа на Вірменію, ніж на Азербайджан. Нас постійно б’ють та примушують виконувати забаганки усіх учасників конфлікту. Капітуляція Вірменії мала стати для нас корисним уроком про те, що потрібно захищатися.

Володимир Воля:

Я б не проводив у цьому випадку паралелей із Україною. Тому що ситуації на Донбасі та у Нагірному Карабаху абсолютно різні. У нас тут є кордон з Росією. РФ утримує ОРДЛО під гаслами, що «там живуть російськомовні та росіяни». А тому тут Росія вперлась і не збирається йди з Донбасу за жодних умов, вони хочуть діяти так, як їм це вигідно.

Ілія Куса:

А як на мене, щодо України, то для нас це дуже загрозливий урок. Бо Україна у своїй ситуації дійсно виступає у ролі слабшої сторони, такої собі «умовної Вірменії». Відповідно для нас такий ризик, котрий ми побачили на прикладі Нагірного Карабаху є потенційним. Для нас це неприємна ситуація.

«Тільки збройні сили здатні повернути територіальну цілісність країни»

 Які висновки повинна зробити Україна із ситуації в Карабаху?

Олег Жданов:

З війни у Нагірному Карабаху нам потрібно зробити такі логічні висновки. Перше, тільки збройні сили здатні повернути територіальну цілісність країни. Не в тому сенсі, що завтра треба починати збройний конфлікт і силове вторгнення. Просто потрібно розбудовувати армію, котра здатна вирішити та усунути цю проблему. Тоді ми можемо діяти у більш жорсткому та вигіднішому для Україні переговорному контексті. ЗСУ – це наша гарантія безпеки.

Другий висновок – треба бути обережними у переговорах із Росією Тобто якщо ми виконуватимемо Мінські угоди так, як цього хоче РФ, то ці два армійські корпуси, які вони сформували у Донецьку та Луганську, то вони з бойовиків перетворяться на «миротворчий контингент» або ж на корпуси народної міліції. Таким чином Росія ніколи не піде з Донбасу.

Марія Бойко, ІА Вголос