Ростислав Новоженець – голова Центральної ради УРП (Лук’яненка), депутат Львівської обласної ради 

Пане Ростиславе, нам відомо, що ви брали участь у конференції, присвяченій 15-й річниці утворення Асоціації дослідників голодоморів в Україні…

Так, я є учасником цієї організації, яка відкриває і поширює правду про Голодомор – найбільшу трагедію нашого народу. Засідання асоціації дослідників голодоморів відбувалося 10 листопада в Українському. Домі. Конференція проходила за сприяння президента і президент надіслав вітання членам Асоціації дослідників голодоморів в Україні  В конференції взяли участь 320 учасників з усієї України. Були також представники з Секретаріату Президента, СБУ. З політичних партій на зібранні були представлені НУНС , УНП, КУН та УРП (Л)

Про що йшлося на цій конференції?

На конференції говорили про вшанування жертв голодомору, про будівництво меморіалу для вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні.

У визнанні голодомору геноцидом не зацікавлена Росія. Бо коли буде визнано факт геноциду, то постане питання , хто ж його зробив. І відповідь на це запитання цілком зрозуміла. Організатором цього геноциду є Кремль, комуністичне керівництво московської імперії. І якщо на міжнародному рівні буде визнано факт геноциду, то наступним кроком України має бути клопотання про моральну і матеріальну компенсацію. Тому Москва не хоче такого визнання. І оскільки Москва має багато агентури в Україні, то ця агентура, як може, гальмує  розгляд цієї проблеми.

Особисто я у своєму виступі наголосив на необхідності фінансової компенсації Україні з боку РФ, яка є спадкоємницею СРСР, за жертв голодомору за такою схемою, як Ізраїль отримує компенсацію від Німеччини: по 100 тис. доларів за кожного замордованого. На сьогодні Ізраїль вже отримав понад 100 млрд. доларів, а РФ нам мала б виплатити 1 трлн. 400 млрд. доларів ( близько 10 державних бюджетів РФ).

Але значна частина українських державців все ще є носіями московської імперської ідеології. Ці чиновники ще не стали українцями на рівні самосвідомості. Такою є нинішня Верховна Рада. І те, що в обговорюваній сфері робилось для України останнім часом, робилось зусиллями ентузіастів.

Пам’ятаємо як Київська міська влада, ще за часів Кучми і Омельченка відмовлялася погоджувати текст пам’ятної таблиці на хресті біля Михайлівського собору і активісти УРП тоді вночі, (заплативши міліціонерам), прилаштували таблицю, яка там знаходиться і до сьогодні.

Звісно, держава мала би поставити величний пам’ятник, який би адекватно відтворював значимість такої трагічної події в історії українського народу, якою був голодомор. Та, як би там не було, інформацію про наш пам’ятний знак занесено в дипломатичний протокол і всі державні діячі, котрі приїздять в Україну, відвідують його.

Серед інших рішень конференції – категоричне заперечення прийняття Закону, який би дозволяв продажу землі, з огляду на те, що тоді українська земля за нинішніх економічних обставин неминуче буде скуплена чужоземцями.

Ви представляли якусь львівську структуру, що досліджує Голодомор?

На жаль, у Львові не існує місцевих осередків асоціації, є тільки індивідуальні члени цієї організації

Хочу зазначити, що попри те, що в Україні сьогодні владою та громадськістю вже дещо робиться для формування національного консенсусу щодо тлумачення причин, наслідків та висновків про ці події, наприклад, Прийнято Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», триває робляться кроки для визнання парламентами іноземних країн Голодомору як прояву геноциду українського народу, але робиться все ще дуже мало, порівняно з тим, що кнраїнська влада повинна і могла би зробити. Наприклад, дослідники Асоціації, працюють на громадських засадах. Це – нонсенс! Особливо якщо згадати, що, наприклад, у Львові є Центр дослідження голокосту, який фінансується з українського державного бюджету. Цей Центр розміщений на вул.. С. Бандери, в приміщенні Національного Університету «Львівська політехніка». Там працює шестеро осіб, на чолі з проф.. Р. Мірським. Центр дослідження голокосту функціонує в структурі одного з Інститутів «Львівської політехніки» і, серед іншого, розробляє навчальні курси, які пропонують до вивчення студентами Політехніки. Крім того, Центр обліковує всіх євреїв, які загинули на території Галичини. Він також видає чимало літератури, у якій, до речі, йдеться також і про «діяльність місцевих колаборантів», які, за їх словами, допомагали винищувати євреїв. Тобто, за наші гроші, нас же і паплюжать!

Я не проти того, щоб встановлювали історичну справедливість щодо жертв Голокосту, це потрібно робити, але я думаю, що все-таки українська держава в першу чергу мала би вирішувати українські проблеми. Скільки можна спихати їх вирішення на руки ентузіастів? Чому ж у нас досі немає закладів, які би вивчали голодомор! Молодь має пізнати правду!

До речі, на конференції прозвучала інформація про те, що у Києві діє Музей Совєтської окупації  , подібний до того, який є у Грузії і деяких інших посткомуністичних країнах.

Ми вирішили його відвідати, але ледве вдалося його знайти. Він розташований на околиці Києва, у приміщенні київського Меморіалу., на вулиці М.Стельмаха 6-А. Навіть сусіди, які живуть у тому самому будинку, не знали про існування цього музею. Тільки листоноша нам підказала де є той музей. Це дуже сумно, бо цей справді добрий музей вже півтора роки утримується без жодної фінансової підтримки держави, його потенціал не використовується повною мірою для виховання підростаючого покоління.

А що нового діється в партії, яку ви представляєте, в УРП (Лук’яненка)?

Партія УРП, яка була створена у 1998 році, зараз має отримати друге дихання. Бо в період Матвієнка вона швидше за все згорнула свою діяльність, Матвієнко більше дбав про кабінетні ігри, а не про розвиток партії.

Ми плануємо провести в грудні або в січні партійний з’їзд і швидше за все ми будемо змінювати назву. Очевидно це буде просто УРП, без уточнюючого слова «Лук’яненка», бо не буде необхідності такої ідентифікації. Швидше за все УРП «Собор» іже найближчим часом увіллється в єдину партію, що буде утворюватися на базі БНУНС, а УРХП Поровського – в партію, утворену на базі Блоку Людмили Супрун, тому ми будемо єдиними представниками українського республіканізму. Відтак З’являються серйозні шанси для УРП Лук’яненка, навернути до своїх лав тих республіканців, які не погодяться на злиття і розчинення найстарішої української партії в нових політичних утвореннях.

А сама УРП Лук’яненка не думає про злиття з іншими політичними силами в в якусь партію на основі БЮТ?

УРП Лук’яненка є самостійною партією. Хоча голова партії є у блоці, але ми не є членами блоку. Ми підтримуємо стосунки з блоком Тимошенко і на виборах працювали разом з ними, допомагаючи забезпечити результат, але ми зберігаємо повну автономність у взаєминах. І навіть ми з Барбарою, який є головою обласної УРП Лук’яненка, будучи депутатами фракції БЮТ у Львівській облраді, маємо певну свободу дій, ми можемо собі дозволити позицію, яка не співпадає з позицією БЮТ. Ми можемо висловлювати відмінну від БЮТ позицію.

А чи не думає УРП взяти участь у творенні т. зв. «Української правиці»?

Правиці як такої швидше за все не буде, бо правиця зникне, розчиниться у новій партії Ющенка. Однак сьогодні є окремі незгодні в УНП: той самий Жовтяк, той самий Червоній. Є також інші люди правих поглядів, які не захочуть розчинитися в новій ліберальній партії і УРП буде пропонувати їм увійти до її лав. Не треба забувати, що ми найстаріша українська партія з давніми демократичними і національними традиціями.

Разом з тим, я вважаю, що з зараз є потреба у партії радикальній. Я дотримуюся цієї думки і виступав на установчому з’їзді, що партія мати гостро і принципово відстоювати національні інтереси. Республіканізм є помірковані ший, ніж, скажімо, погляди ВО «Свобода», наш лідер ніколи і нічим себе не скомпрометував, Лук’яненко є чи не найповажнішим і найавторитетнішим діячем правого крила українського політикуму і сприймається громадськістю і ми вважаємо, що сам е радикальними кроками можна не лише ефективніше впливати на владу, але й привертати людей до своїх ідей.