Недавно в одному з навчальних закладів, до мене підійшов колега і повідомив, що міські чиновники підняли питання про роботу над стратегією розвитку Львова і вже сформували певну робочу групу. Згадалось, що чиновники вже брались за таку працю, і навіть не раз. І гроші на неї пішли чималенькі. Щоправда, якось не склалося у міського керівництва з озвученням результатів та звітом про використані кошти. Просто якась секретна стратегія міста.

Мені чомусь пригадався анекдот про те як один чудак задумав одружитись, але ніяк не міг прийняти рішення. Звернувся до пароха, що ж в дійсності мусить зробити. Як би ти не вчинив, все одно шкодуватимеш – відповів йому священик.

Згадав і ще одне. Стратегія - слово грецького походження і означає мистецтво ведення військових дій. Отже, якщо ця стратегія задумувалася як своєрідні військові дії проти громади то й не диво, що документ цілком таємний. Ну, але це так – «наїзди», а тепер по справі.

Маю інтуїтивне відчуття що в Ратуші під стратегією розуміють певне бачення розвитку міста. Варто зробити ремарку, стратегією може бути навіть одне речення, а не обов’язково гора паперу обсягом понад 1000 сторінок з назвою «Стратегія». То чого ж хочуть в мерії?

В даному випадку зрозумілим є лише одне, що ні в керівників міста, ні в тих хто був залучений до вироблення стратегії Львова уяви про те як повинен відбуватись сам процес продукування стратегії (хоча й до терміну є певні зауваження), для чого вона потрібна і які передумови її розробки - уявлення не має. Це і є найбільшою, хоча не єдиною, проблемою. Зрозуміло, що скоро вибори, а тому часу на розробку нормального документу обмаль, будуть поспішати. В кращому випадку вийде щось посереднє. Якщо залишаться ті самі люди то все «нормально». А якщо оберуть інших? А ті інші знову будуть братись за вироблення стратегії? В даному випадку роботу над стратегією можна розглядати як однин з передвиборчих ходів теперішньої влади. Цього дуже не хотілось би.

Тому, щоб стратегія (а я вважаю, що доцільніше це назвати планом дій щодо розвитку Львова), була створена для громади, а не для окозамилювання і щоб вона працювала на імідж міста, а не була бюрократичним піар-ходом, підготовку слід вести максимально фахово, прозоро та публічно. З цією метою висвітлимо лише кілька роздумів.

1. Передумовою розробки плану дій (Європа, Америка, Японія) є суперечності між економічним розвитком, потребами людей та навколишнім середовищем, що гостро постали ще в 60-70-х роках перед світовою спільнотою. В це не будемо заглиблюватись, залишаючи тему для фахівців та вчених. Зазначимо лише, що світова фінансова криза, а за нею і локальні економічні кризи породжені, власне, незбалансованістю фундаментальних речей.

2. План дій щодо розвитку – це елемент іміджу, репутації території. План дій щодо розвитку Львова це в першу чергу те, яким чином сприймають і хочуть бачити місто його мешканці, а не чиновники. Чиновник сьогодні є, завтра його нема. А громада з її споконвічними потребами буде постійно, доки буде існувати місто.

В другу чергу план дій потрібний для того щоб розуміти як бачать, або як уявляють наше місто на інших територіях, інших країнах і чи знають взагалі. Від цього буде залежати промоція міста, PR-акції спрямовані на формування визначеного бачення, робота з інвесторами.

В третю чергу місцевим підприємцям, підприємствам, організаціям, в яких напрямках розвиватись, де, в чому і які пріоритети. І так далі.

3. Поєднуючи весь комплекс бачень та заходів в одне ціле ми отримуємо цілісний проект. Та це ще не все. Буде великою помилкою якщо управління таким проектом, як це в нас робиться, доручать чиновнику. «Чиновники, як правило неспроможні правильно сформувати цілі, задачі, грамотно викласти технічне завдання, координувати роботу» - це слова, майже дослівно, одного з поважних учасників підсумкової конференції де розглядались помилки промоції такої країни як Росія. Отже, потрібні інші підходи.

4. Чому б не оголосити спочатку конкурс концепції стосовно розвитку, з залученням такого інтелектуального капіталу, як студенти, тих ж Львівських ВНЗ. Організацію конкурсу доручити певній структурі, що як арбітрів залучила б наукове та підприємницьке середовище. Сам конкурс зробити досить тривалим 5-6 місяців, можливо і довше. Зробити його з елементами шоу – публічних обговорень на телебаченні, радіо. Два місяці на підготовку і подачу концепцій, місяць або два на публічний захист, наприклад прямий ефір. А потім голосування на спеціально створеному сайті. Хто переможець той і керівник проекту. Навіть підготовку плану розвитку міста можна перетворити на промоційну акцію. Таким чином ми отримуємо гарно, цікаво проведений конкурс, керівника проекту, визнану львів`янами концепцію, фахівців, які можуть бути залучені до реалізації проекту.

Важко віриться що місцева влада піде по якомусь креативному шляху і не запозичить вже щось готовеньке. Власне, хотілось би застерегти від сліпого копіювання чиїхось здійснених (підготовлених) проектів розвитку територій. Ще в Радянському Союзі було визнано, що такі дії з великим ступенем ймовірності зазнають краху. Не кажучи вже про теперішній глобалізований, кризовий світ.