Міністерство оборони України заявляє, що негайне розведення військ дозволить зберегти життя багатьох військових та цивільних жителів держави. Проте подібні військові заходи робляться по-різному у різних ситуаціях, кожна з яких має масу «підводних каменюк».

Наприклад, у 1993 році абхазькі сепаратисти разом із російською регулярною армією захопили грузинський Сухумі, столицю регіону Абхазії. Ця подія стала однією з наймашстабніших збройних конфліктів, особливо за кількістю жертв серед мирного населення. До цих подій мав безпосереднє відношення Сергій Шойгу, який зараз обіймає посаду міністра оборони Росії. До того ж, нещодавно в одному з інтерв’ю він дав чітко зрозуміти, що вважає свою псевдомиротворчу місію в Абхазії успішною.

Той факт, що війна не може тривати вічно, зрозумілий усім, але чи можливо зараз розвести війська, який ризик того, що звільнені Україною позиції займуть бойовики і як має діяти наша влада?

Про це ІА «Вголос» дізналось у військових експертів Михайла Жирохова, Олега Старикова та Леоніда Полякова.

Чи є зараз можливим адекватне розведення військ?

Михайло Жирохов:

Розведення буде тільки погіршувати тактичну і стратегічну ситуацію

На даний момент розведення військ не є можливим. Справа в тому, що ця лінія протистояння кристалізовувалась протягом п’яти років. Там, де було можливо відійти і зробити якесь розведення, це було зроблено саме по собі. Якщо зараз буде відбуватись якесь розведення, воно буде тільки погіршувати тактичну і стратегічну ситуацію на окремих напрямках.

Наприклад, якщо взяти село Петрівське, то ми там зараз знаходимось на висотах і якщо будемо відходити, то відійдемо у низину. У військових є таке поняття як «висота», тобто вище, ніж супротивник, і це  завжди є переважаючою позицією. Тому, якщо ми відступимо, то опинимось внизу. Чому, наприклад, бойовики не можуть взяти Широкіне? Тому, що їхні позиції знаходяться нижче, ніж позиції наших воїнів. Якщо ми відступимось із таких висот, то всі розуміють, що завтра їх займуть окупаційні війська.

Олег Стариков:

Адекватні рішення є завжди, але для цього потрібно враховувати не лише політичну складову, а й воєнну і природню. Якщо б зараз було прийняте якесь конкретне рішення нашої влади і наказ відвести війська, то військові це легко б зробили. Але такі речі були б логічнішими у літній період: відійшли б по сухому, обладнання було б легше транспортувати, зробили б нові позиції, провели б зв’язок і хорошу логістику. А зараз, коли вже розпочався осінньо-зимовий період, якщо буде прийняте рішення у жовтні чи листопаді, то уявіть, як по нашому чорнозему буде «зручно» це все перевозити і будувати. До того ж, вийде так, що наші воїни будуть вимушені зимувати у наметах. Я вважаю, що це неправильно з точки зору тієї політики, яку ми ведемо і тієї армії, яку ми будуємо. У нашій армії повинні любити і поважати солдата, а не ненавидіти, як це було у Радянському Союзі.

Тому сама армія виконає будь-який наказ вищого військово-політичного керівництва, якщо він буде конституційним. Але цей наказ потрібно віддавати без поспішать, 20 разів подумати, порадитись із командувачем ООС, розрахувати ресурси, час і сили для того, щоб провести такий військовий захід.

Леодін Поляков:

Поки ми не встановимо контроль над окупованими територіями або не підемо на великі поступки, прогресу не буде

На мою думку, зараз немає можливості якісно розвести війська. Якщо ми говоримо про те, що припиняться диверсії, обстріли і таке інше, то умов для цього наразі немає взагалі. Їх теоретично можна почати створювати за взаємною згодою, але весь попередній досвід нам каже, що поки ми не встановимо контроль над окупованими територіями або не підемо на великі поступки, як пішла Молдова у Придністров’ї, прогресу не буде. Також можна навести приклад південної Осетії, де кордон «ходить» по землі і весь час просувається у бік Грузії.

Усі ці бойовики і сепаратисти мають цінність для Кремля лише у випадку, коли вони створюють проблеми Україні. Як тільки вони перестануть це робити, вони втратять свою вагу і будуть животіти, як це роблять бойовики в Абхазії, Осетії чи ще десь.

Навряд чи варіант із великими поступками пройде в Україні, тому поки усі ці політико-економічні речі не будуть врегульовані, у нас завжди буде ця «сіра» зона, куди будуть заходити бойовики РФ і будуть «кошмарити» місцеве населення. Зараз не зрозуміло, чи буде Україна конституційно захищати своїх громадян на цих територіях і як це зробити: поліція, нацгвардія чи ще хтось. Армія ж відходить…

У 1993 році в Абхазії російська регулярна армія і місцеві сепаратисти погодились на відведення військ, але пізніше завдали удару і зайняли позиції, які були звільнені абхазькими військовими. Чи є ризик повторення цих подій на Донбасі?

Михайло Жирохов:

Не існує жодного запобіжника таким речам

Звичайно, що такий сценарій є можливим. Як мінімум тому, що наразі не існує жодного запобіжника. Запобіжник в обличчі ОБСЄ є просто смішним, адже ця організація на левову частку контролюється Росією. Туди входять представники Білорусі, Вірменії та країн-сателітів РФ. Після 2018 року, коли була підірвана автівка ОБСЄ і були обстріли, європейські представники покинули місію ОБСЄ на Донбасі. Тому просто немає кому контролювати всі ці розведення і маневри.

Наприклад, нещодавно українська сторона писала в ОБСЄ з приводу станиці Луганської, а там лише розвели руками. Вони сказали, що вони написали листа у Кремль, але їм ніхто не відповів, на тому все.

Олег Стариков:

Ймовірність завжди є, але для того, щоб таких дій з боку Росії не було, у нас є Генштаб. Це вищий орган військового управління. Також є військова і воєнна розвідки. Наші стратегічні партнери розвідують різну інформацію, що теж необхідно використовувати. Коротше кажучи, ми маємо усі види розвідки і контррозвідки, які дозволять викрити подібні замисли РФ. Тактичним переміщенням і військовим маневрам обов’язково передує маса різноманітних ознак, про які ми будемо знати заздалегідь. Я думаю, що за 5 років війни наше вище військове керівництво і відповідні вищі навчальні заклади вже оволоділи цим мистецтвом. Вони вже точно проаналізували, що таке ведення  «нелінійної» військової кампанії і можуть виявляти подібні речі на ранніх етапах і запобігати їм.

Тобто, я вважаю, що наша  армія зможе передбачити і випередити такий план Путіна, якщо він буде. І, в залежності від ситуації, ми будемо розуміти: можна зараз відводити свої війська чи ні.

Леонід Поляков:

Бойовики не обов’язково будуть у формі чи зі знаками розпізнавання

Наскільки великий такий ризик зараз сказати не може ніхто крім Путіна, але він, безумовно, є. Бойовики не обов’язково будуть у формі чи зі знаками розпізнавання, це можуть бути «зелені чоловічки» чи ще щось подібне, як було на початку АТО. Також вони можуть бути серед місцевого населення, мати зброю і просто нищити проукраїнських людей. Це і буде контроль територій Росією. При цьому Лавров буде все заперечувати, казати, що там нікого немає і це все справа рук місцевого населення, але це все одно буде втрата контролю України над цими територіями.

Також обв’язково будуть мати місце різного роду провокації і диверсії. Будуть застосовуватись міни, будуть засилатись диверсійно-розвідувальні групи. До того ж, нам не відомо, яка буде відстань між арміями. Нехай, 5 кілометрів. Навіть малокаліберна артилерійська зброя може вести вогонь з такої відстані. Не прицільно, звичайно, але снаряди можуть долітати.

Тому ще раз виникає питання: хто буде забезпечувати порядок і контроль на цих територіях? Це має бути або Україна, або миротворці, інших варіантів немає.

Як би зараз мала діяти наша влада і президент Зеленський?

Михайло Жирохов:

Потрібно було діяти, як діяв Генштаб Муженка, коли вони контролювали обстріли. Для відведення необхідно, щоб протягом семи днів на певному напрямку не було обстрілів. Будь-який постріл з боку бойовиків фіксувався, писався лист до ОБСЄ, в якому було вказано, що саме з цього дня ми починаємо відлік заново.

Зі сторони Росії умови формально виконувались, але обстріли велись щодня. Тому зараз відведення військ у тих умовах, які ми маємо зараз, це нонсенс.

Леонід Поляков:

Головне – нікуди не поспішати. Якщо із військової точки зору, то зараз треба оцінити ситуацію, врахувати всі ризики і створити певне угрупування (піхоти, артилерії, танків, літаків і всього іншого), забезпечити ресурси, продумати різні варіанти розвитку подій, якщо не вдасться головний варіант і вже аж тоді якось діяти. Поки що цього ніхто не робить, судячи з того, що відбувається.

Так само і в політичному плані. Необхідно зрозуміти і зважити усі ризики кожної наступної дії, не поспішати і запропонувати свій варіант розвитку подій.

Роман Гурський, ІА «Вголос»