На останній сесії Львівської міськради нарешті дійшли до розгляду питання нової структури виконавчих органів. Міський голова запропонував створення 3-х нових управлінь. Натомість, «Свобода» вбачає зміну у скороченні посад на 125-140 осіб. Що скажете про напрацювання міського голови?

Відповідно до чинного законодавства виключна ініціатива зміни структури виконавчих органів належить міському голові Львова. Депутати самостійно не можуть вносити змін до структури – так пише закон. Ми спонукали Андрія Івановича до такого кроку, враховуючи свої зауваги до структури. Та йому некомфортно змінювати все на інший лад, бо це звичка. Більшість львів’ян обрали міським головою Садового з тією структурою, яка була.

Вникнувши всередину «Свобода» схопилась за голову: кількість працюючих на сьогодні згідно штатного розпису 1325 осіб. Ми перевірили роботу департаментів та управлінь. Таких собі маленьких неточностей безліч. До прикладу, у житловому управлінні працює чотири ветеринарних лікаря. Ми проконсультувались у інших містах – подібного ніде немає. Спочатку подумали, що вони займаються корисною справою, як наприклад догляд за бездомними тваринами – виявилось, це виконує комунальне підприємство «Лев». Сам факт, що працює 4 ветлікаря у житлово-комунальному управлінні, виходить за межі розумного.

Наша філософія побудови структури така: незалежно від депкорпусу та міського голови, робочий механізм міської влади має працювати, що б не сталось. Місто має жити, а механізм обслуговувати як міського голову, так і депутатів.

Чим займаються усі ці 1325 осіб?

Всього 34 особи із 1325 працює у штаті секретаріату ради, тобто з депутатським корпусом. Усі решта – це величезний крен у напрямку міського голови.

Щодо функцій: із 15 пунктів обов’язків управління внутрішньої політики, яке за сутністю має обслуговувати міську раду, 10 пунктів – обслуговування міського голови. Відповідно, міська рада як представницький орган, позбавлена інформації. У нас будуються два табори: міський голова і все навколо нього та депутатський корпус. Міському голові представляють напрацювання, а він уже на власний розсуд ухвалює рішення – такий механізм. ВО «Свобода» хоче кардинально це змінити.

Ми досягнули першої мети – міський голова виніс на обговорення нову структуру. Ми її взяли за основу, тепер маємо право подавати поправки міському голові та комісії законності. Також дали доручення, щоб на найближчому засіданні сесії, що відбудеться до 30 вересня, ухвалили структуру в цілому.

Тепер залишається депкорпусу внести низку поправок і вже голосування в сесійній залі покаже, якій структурі бути, якій ні.

Які ще, крім скорочення, маєте вимоги до структури?

Одна з наших вимог – нівелювання такої інституції, як департамент. Одна з причин усунення департаментів – спрощення документообігу. Департаменти, ухвалюючи рішення, не несуть за нього відповідальності.

Потрібно скоротити документообіг, адже самостійно може ухвалювати рішення міський голова, заступник міського голови, начальник департаменту, начальник управління, начальник відділу і начальник сектору, а потім уже виконавець. Для більшої прозорості та простоти вистачить три ланки. У нас багато керівників, а відповідати за ухвали нема кому.

Ми подамо пропозиції, і за кожну з них проголосуємо у сесійній залі. Міська рада – це управлінська компанія, яка оперуючи коштами городян, надає право приватним, комунальним, державним структурам на замовлення та виконання послуг для городян, і крапка. У нас все з ніг на голову, бо перетворили на виборчий штаб міського голови чи постаті, яка хоче обиратись знову. Це обслуговуючий склад не міської господарки, а посади.

Чи зміниться якість роботи виконавчих органів у разі, якщо вам вдасться скоротити 140 осіб?

Думаю, усунувши від роботи 140 осіб, крім зекономлених 6 млн. грн.., якість роботи залишиться такою ж, як і зараз, або й кращою, бо люди цінуватимуть своє місце і працюватимуть для того, аби залишитись. Ми проходили кабінетами, аби подивитись, чи є на робочих місцях у робочий час люди, проте, коли велика кількість, то за іншими можна сховатись, тому і важче проконтролювати.

Ми зробили перший крок – ліквідували надлишкову ланку, що називається районні управління освіти. У цьому дійшли згоди з міським головою. Адже є обласне управління, міське та районні. Це означає, що обласне управління освіти надає розпорядження, минаючи міське управління, прямо до районів. Виходить хаос: невідомо, хто за що відповідає.

Зокрема, призначають керівника районного управління освіти голова райадміністрації за погодженням начальника управління освіти. Районні управління освіти мають мінімальну дотичність до міського. Освітня програма як Сихівського так і Личаківського району є однаковою. Це тільки розподіл коштів. Навіщо ця радянська ланка, яка визначає, яка ж школа отримає премію цього року. І це вони на власний розсуд собі дозволяють. Залишається питанням, чи надійдуть ці преміальні кошти до рядового вчителя. Тому ця гілка повинна бути нівельована.

Хоча, у соціальному захисті ми, навпаки, проти цього, адже він має бути максимально наближеним до неповносправного, малозабезпеченого чи багатодітного мешканця. Таким мешканцям буде зручніше зайти в районне управління соцзахисту, а не їхати у міськраду.

Філософія щодо районних адміністрацій така: ми виступаємо за децентралізацію влади як таку. Сьогодні структура міської ради діє за принципом вузького горла, де усі рішення стікаються до першого заступника. Має бути феноменальна людина, яка у повному обсязі володіє різними галузями, починаючи від медичної закінчуючи великим будівництвом, яка водночас орієнтується у всьому та може брати на себе відповідальність і ухвалювати рішення, до того ж в оперативному порядку. Ми ж хочемо навпаки – максимально наблизити городянина до райадміністрації, надавши останній усі функції побутового спілкування, зокрема житлових проблем.

Уявляєте, за прибирання вулиць відповідає сьогодні три інституції: два департаменти та райадміністрація. Те саме й з прибиранням снігу. За ремонт будинку відповідає дві інстанції – райадміністрація і житлово-комунальне управління. То до кого ж львів’янин має звертатись? Людину пускають по колу, а результату нема. Ми ж хочемо персональної відповідальності – голова райадміністрації.

Нонсенс, що зараз начальник управління економіки надає дозвіл на відкриття якогось кіоску, а райадміністрація, згідно з чинним законодавством, несе відповідальність за обслуговування навколишніх територій (прибирання, наявність смітників біля приміщень тощо). Власник кіоску, звичайно ж, на зауваження райадміністрації у разі засміченості скаже: «дозвіл мені давала інша інстанція, а не ви, які претензії?».

За ремонти доріг, прибирання навколишньої території, ремонт ліфтів та інше, має відповідати виключно райадміністрація – це максимальне наближення влади до людей.

Ми передивились штатні розписи райадміністрацій. Є дисбаланс. Працюючих 45-50 осіб. Проте в одному районі три водія у штаті, в іншому ж - один. Різниці ж немає, але в одному більше, в одному менше. За яким принципом це робили? Сьогодні городяни мають чітко знати, куди їхні гроші йдуть, на які видатки. Чому вони віддають податки в міську скарбничку, але не отримають навзаєм. Оця прозорість та децентралізація, максимальне освітлення діяльності, на наш погляд, і дасть змогу повернути довіру до міської влади та знівелює фальшування з людськими грошима.

Закінчується перший сезон ВО «Свободи» у Львівській міськраді. Як оцінюєте роботу фракції, яку очолюєте?

Я думаю, найкраще буде підготуватись до звіту, закінчуючи бюджетний рік, коли чітко зможемо побачити, наскільки і що нам вдалось зробити.

Почну з філософії цього питання. Насправді, цей рік є одним з найважчих у нашій діяльності, адже увійшли в раду з недоробком попередньої каденції, прийняли борг у 150 млн. грн. Проте, найскладніше – поламати принципи. Ми прийшли з основним баченням – впровадити основні принципи прямого народовладдя, відійти від посередницької форми демократії. За 20 років новітньої історії влади у Львові формувався стиль закритого клубу сивочолих, сивобородих мудреців, які, засівши у високих кабінетах, ухвалювали рішення, а опісля ці ідеально виважені рішення доносились до народу.

ВО «Свобода» хоче кардинально змінити цей підхід. За нашим баченням, депутат – це всього лиш палець на тілі організму міста. Львів’яни є спільнотою співвласників, які надають право своїм представникам відстоювати їхні бажання і захищати права. Люди дають вказівку, як це зробити.

Це вже не сивочолі мудреці, а чесні, справедливі та стрижневі в ідейності представники. Якщо ми змогли натепер частково повернути механізм до прямого народовладдя, де громада самостійно ухвалює рішення, то це вже перший великий крок вперед. Ми ухвалюємо рішення виключно після обговорення питання з мешканцями. Без цього ми голосувати не будемо, навіть якщо документація ідеальна.

До прикладу, продовження оренди кіоску: приносить власник ідеальні документи та просить продовжити. Завдання мажоритарника – прийти на місце, опитати людей чи там не смітять, чи не продають алкоголь, чи обслуговування хороше, чи свіжа продукція та інше. Якщо громада каже, що все гаразд – прошу дуже, якщо ж скаржиться – маємо заступитись за громаду і сказати «ні» такому власнику.

Щодо ширших питань району, ми влаштовуємо громадські обговорення. До прикладу, підприємець хоче будувати щось у районі, а громада має вирішити: давати концептуальну згоду на такий проект чи ні. На останньому етапі ми заклали механізм референдуму, якого ще ніколи не було у Львові. Надіюсь, львів’яни зможуть самі ухвалювати рішення навіть у надскладних питаннях, тоді відчують власний вплив на життя міста, району. Мені було приємно роздавати городянам при перших зустрічах порядки денні, адже люди дивувались, бо їм ніколи не показували, що там вирішують у міськраді. Опісля, мешканці самостійно давали вказівки.

Наприклад, ситуація із автостанцією №2: до нас прийшли власники і сказали, що хочуть перебудовувати АС. Ми відповіли, що таке можливо лише після спілкування з мешканцями району. Це ж не ми ухвалюємо, а ті люди, які постійно перед собою бачать те, що відбувається на АС. Після спільних обговорень, жителі району дали добро на роботи. Те саме і з ринком «Шувар», і з підвищенням цін на проїзд у маршрутках.

Якщо ми зможемо надалі впроваджувати живе спілкування, люди відчують, що вони співвласники, побачать, що від них залежить ухвалення рішення міської ради, то це буде перемогою. Найважче долаються звички. Отримати удар від ворогів (комуністів, регіоналів) – не дивно, найважче, коли тут на місці діячі та партії, які програли виборчу кампанію, встромляють палки в колеса впровадженню саме такої формули взаємин – прямого народовладдя.

Що скажете про молодих депутатів, новачків: чи швидко увійшли у ритм роботи?

Розповім вам ще одну філософію ВО «Свобода». Львів’яни, безумовно, люди розумні. Це надзвичайно вагома для України частка, яка постійно делегує в найвищі щаблі українського П’ємонту величезну кількість ідей та людей з думками. Якщо люди надають право молодій людині, значить вони надають їй право. Які завдання депутата? Його не обирають за те, що він є найкращий будівельник чи директор банку, а за те, що він є чесним та справедливим.

Тому, скільки б років йому не було, він має право представляти громаду. А скільки років було Бандері, Шухевичу? Ярлик, який накидають молодим, мовляв, ті нічого не знають, не мають досвіду – це дурня. Та вони не крастимуть, зате чесно захищатимуть права городянина. Сьогодні молодь не має за плечима страху людей, що виросли в радянський час. Вона зовсім по-іншому робить світоглядові кроки. Також сучасні юнаки динамічніші: в кожного з них в телефоні Інтернет, тому де б не були, бачать, що твориться.

Що потрібно городянам? Мати до кого звернутись з проблемним питанням, отримати відповідь, вирішення та захист. А ще, щоб його не здурили на виконавчому рівні. І йому байдуже, як це все виконують, головне для нього – усунення проблеми та отримання бажаного результату. І їм байдуже, має ця людина за плечима 30 років досвіду, чи працює другий день.

Є така приказка: «Де два українця, там три гетьмана». Розповім вам першоджерело. Це одна за давніх політтехнологій, коли козацькі гетьмани приїжджали на перемовини до московських царів. Московський бюрократичний механізм не міг зрозуміти, чому всі одне до одного з делегації звертається «Пане гетьмане», і між собою радяться, дискутують на противагу їм, бо там один цар-батюшка як сказав, так і буде. Але форма народовладдя на Запорізькій січі є найкращою, бо сьогодні ти гетьман, завтра я, шапки кинули, визначили, завтра змінили, але звання залишилось. Філософія цієї приказки в тому, що ми всі рівні: сьогодні я депутат, завтра ним стане інший.

Сублімат молодості, ідейності і досвіду дає змогу «Свободі», спільно порадившись в цьому колі, разом робити кроки на противагу індивідуалістичному, менторському типу, який запроваджували націонал-демократи протягом 20 років.

Подивіться на депкорпуси країн Європи, наприклад, Польщі. Там побачите велику низку молодих людей. Бо це вже в Європі, особливо у Польщі, додаткове навантаження громадською діяльністю. Чим більше в Україні буде переобрано депутатів, тим краще, бо усі знатимуть, що це таке. Депутатство – це не додаткове місце, де можна кирпу гнути, а додаткове навантаження, адже після своєї роботи депутат на громадських засадах має за честь представляти громаду. Тому, маючи сили, бажання та здоров’я, а також честь і гідність, можна йти у депутати.

Як тільки «Свобода» переступила поріг Ратуші з більшістю, одразу ж постало питання про недовіру Садовому. Чи змінилась ваша думка про нього за цей період?

Невже думаєте, що «Свобода» як політична партія, сьогодні не має більшого ворога? «Свободі» кинули високий виклик, з огляду на те, що вона має більшість, грубо кажучи, у трьох областях. Більше ніхто, окрім Партії регіонів, не має такого показника. Рештою керує провладна партія. Ми розуміємо, що ворог той, що має центральну владу та владу на місцях, який роздушив націонал-демократів. Залишився острівець «Свободи», в якому ми перебуваємо. Маємо постійний виклик з центру – обмеження в бюджетних асигнуваннях, постійна демонстрація сили (9 травня, 22 червня тощо), ідеологічне навантаження. То, скажете, ми не маємо більшого ворога?

Звісна річ, «класно» б було Києву, якби «регіонали» бачили, що у Львові почалася війна між собою. Який би Садовий не був, він не наш, бо в нього інша філософія, ідеологія та цінності. Не хочу нагадувати, що поганий мир кращий від доброї війни, але на цьому етапі віддавати свої сили для того, щоб воювати всередині, ми не хочемо. Маємо вистояти перед натиском донецького Києва, навести лад. Бо ж прийшли, і маємо віддати борги та повернути довіру до місцевої влади.

Проте, вийдіть на вулицю і побачите, що дороги робляться, школи ремонтуються, ліфти ремонтуються. Так, поки ще погано, але місто живе і розвивається. Розуміємо, що Садовий є проблемою, проте не настільки вагомою, щоб ми йшли воювати. Нам краще закусити якісь внутрішні моменти, аби не дати зовнішньому ворогу додатково мати причину та можливість показати свою силу та продемонструвати, що Львів не може самостійно господарювати. Це дуже прагматичне ставлення до міського голови. А любов чи нелюбов тут ні до чого. Ми просто різні.

Не можемо сказати, що козаки були поганими, бо брали в союзників татар – це опускається, адже досягнуто результат. Тому, на даному етапі ситуативно «Свобода» та міський голова сходиться. Ми визнаємо, що у випадку з 9 травня у Садового була правильна позиція. Була б інша – це б було підставою для пошуку чинників для боротьби проти нього, як міського голови. На даному етапі мусимо знаходити спільні точки для співіснування, щоб не дати великому ворогу перемогти.

Депутати інших фракцій закидають "Свободі" несправедливу вибірковість на сесіях питань, що стосуються землі та комунального майна. Ви ж кажете, що те, що відкладаєте – недоопрацьоване. У чому тут проблема?

Я вже частково на це питання відповів. Вони хочуть вирішувати питання на комісіях – в закритих клубах. Ми прийшли з іншою філософією – впровадження референдумів. Хочемо поламати звички, стереотипи. Тому такий спротив та крик. Наш мажоритарник приходить і каже, що за це голосувати не треба, бо в людей суцільний негатив. А вони не можуть цього зрозуміти, бо документи чисті. Ми голосуватимемо так, як сказали люди, і звітуватимемо перед людьми, а не перед комісіями.

Інші фракції обурені, бо з малою кількістю не можуть впливати на рішення. Так, це правда: треба визнати, що сьогодні репрезентантом думки львів’ян є «Свобода». Я пропонував оголошувати у такому разі себе опозиційними силами, використовувати цей механізм. Нема проблеми – будуть вони в більшості – ми відповідно в опозиції.

Але нехай оголосять, а не шукають скалки в чужому оці. Львів’яни нам довірили вирішувати питання так, як ми задекларували, тому так і виконуватимемо. Ідеального нема нічого, якщо бачать нашу помилку, мають інструмент, аби перевірити: нехай йдуть до мешканців, подають у прокуратуру, як до органу, що перевіряє законність рішень. Інструмент, який діяв до нас, як бачимо, не приніс цьогоріч підтримки львів’ян.

Перед виборами «Свобода» зробила низку обіцянок: провести аудит, люстрацію, тобто вибудувати прозору владу Львова. Коли все це буде виконано?

Стосовно аудиту, спочатку хочемо дочекатися нової структури. Кошти на аудит асигновані у бюджеті – 300 тисяч гривень. Ми його зробимо.

Люстрації в програмі немає. Ми казали, що поставимо камери – поставили. Офіційно в кабінеті Павлюка стоїть камера, трансляцію можна дивитись в режимі онлайн. Міський голова сказав «ні» – нема проблем. Сьогодні, зайшовши у приміщення міської ради, побачите екран-табло, де можете ознайомитись. Звісна річ, чим вище піднімаєшся, тим повільнішим стає темп. Треба дуже обережно робити кожен крок, бо можна оступитися, але поступ має бути.

Так, є надії до кардинального. Ми маємо ще запас часу. Але найважча філософія нашого завдання – повернення довіри до місцевої влади. Ми надалі на цьому стоятимемо.

Ви багато говорили сьогодні про філософію «Свободи». Чи можете означити її кількома словами?

Філософію «Свободи» можна означити піснею мого часу, яку виконують Брати Гадюкіни «Ми хлопці з Бандерштадту». Ця пісня про сутність «свободівців» – ми хлопці з Бандерштадту, ми ходимо до церкви, шануємо батьків, але… якщо сурми заграють, барабан заб’є, ще побачимо, хто залізе під спідницю, а хто піде під кулі.