В дємбєльский альбом майора Мельниченка зашарилась ще одна ілюстрація його нелегкої трудової діяльності на розбудові котеджів в штаті Техас. Самотня зірка на його погонах світиться віршем В. Маяковського: "еслі звьозди зажигают, значіт это кому-нібудь нужно". Кому ж нужна звизда майора Мельниченка?

Втомлений і загнаний представник американської будівельної компанії майор Мельниченко в найкращих традиціях америкосної політкоректості почав розпрягати вашингтонські міфи про люксичний стан свободи у Львові та маямські байки про те, що якщо на землі і існує таке поняття як "воля", то вона абсолютно і безповоротно розташована на площі Ринок.

Тому йому, як правовірному мену завжди хочеться хаджанути до цієї східної (з точки зору Північної Америки) мекки свобод і прав людини, до цього наріжного каменю української каади, на чорній породі якої, завжди можна відшукати білі плями в історії людства, та Кучми, зокрема.

Мішки під його очима тягнуть доблесного майора на дно зашифрованості і небагатослівності штандартенфюрера Штірліца. Незабаром анекдоти майора Мельниченко та диван Кучми, на якому не тільки сиділи, але й лежали (в сексуальній площині) поб’є усі рейтинги про галубиє єлі, дуло в кватирці та броньованого Мюллера.

У древньому місті п’ємонтійської свободи майор Мельниченко хоче отримати беззастережну підтримку від місцевих журналістів у праведній справі організації голосного заходу сонця Кучми в лету історії.

Цей захід має відбуватись у форматі ток-шоу на головних українських каналах, на якому майор Мельниченко у присутності відомих українських політиків буде рубати в капусту всю диктофонну правду-матку та спричинятиме істеричне випадіння фізіології у шкетів рудого Данілича та самого Льоні Кашкетного, статки якого на 2000 рік сягали 8 млрд баксів (крадених).

Як технологічно має відбутись цей прорив інформаційної блокади і як на цій дорозі життя йому можуть допомогти львівські журналісти – невідомо. Але йому відомо з точністю до останнього пікселя, що саме після цього ток-шоу всі бандити будуть сидіти в тюрмі і нарешті зійде сонце свободи, акредитоване в якийсь один день тижня та українського святкового календаря.

Але зараз, з огляду на підписку про нерозголошення таємниці слідства майор Мельниченко не може сказати чогось конкретного, тому скочується в абстрактні медитації, образи на 5-й канал Порошенка, де його, у випадку надання прямого ефіру, попросили нічого не говорити про Литвина.

Незлим тихим словом він згадав телеефіри, за які він мав при проплатити умовними ує. Ця баблоносна жила його сильно дратує, але він забуває, що на період перманентних українських виборів, він був у списках "вільних демократів". Тому його наївне бажання з’явитись на одному з центральних каналів за звичайне "спасибі" є просто смішним і безтолковим.

Наївним є його наївне бажання наївно відмазатись від продажної політики. Він не політик. Просто так сталось. Він вимушений крутитись в середовищі цих уродів-політиків. А "вільні демократи" підтримали його ініціативи, щодо суду над Кучмою, бо БЮТ і НУНС сказали, що Кучма – то вчорашній день. Їх це не цікавить і в свої списки Мельниченка вони не візьмуть.

Хоча, ще задовго до Мороза він підходив (в липні 2000 року) до Тимошенко і Турчинова з проханням не допустити вбивства Гонгадзе, але тоді їм було все до піару.

Ну й не зважаючи на своє підписанство про нерозголошення таємниці слідства, Мельниченку вдається просунути в юридичні дірки цього зобов’язання месидж про те, як одного раз у Лондоні (літо 2002) він зустрів Юльку, яка їхала на зустріч з Березовським. Наївно? Супер! Поганий з нього шпійон.

+ Юлька йому ще сказала в Лондоні сакраментальну фразу: "Ви наш герой, чому ви нас не переконали (в липні 2000) в тому, щоб це зробити?" Хвали мене моя губонько.

Наїв стає ще сильнішим. До нього приєднується прес-секретар диванного диктофоніста Олена Бондаренко, яка радить майору не зариватись з журналістами і не називати імен деяких поганих телеканалів, які належать 2-му чоловіку дочки дружини Леоніда Даниловича.

Але аморфний та інертний Мельниченко продовжує викликати вогонь на себе. Розповідає про свої переговори з Кучмою в 2004 році. Про пропозицію бути заступником голови СБУ після помаранчевої революції в обмін на деякі преференції та повний ісіхазм щодо вищезгаданих злочинців. Про те, як після інавгурації всенародного пасічника йому дзвонити Третьяков і просив нічого не говорити про Кучму та Литвина.

Хто ще вірить у такі казки?

Ображається на те, що Ющенко на віддав зірку героя України дітям Гонгадзе. Коли його запитують про яких дітей з 2-х шлюбів Гонгадзе йде мова, він наївно дивитись в простір своїми оченятами, а його прес-секретарка, наївно хлопаючи своїми рєсніцамі, говорить: "Можливо ви знаєте, щось більше ніж ми, але ми нічого не знаємо".

Їх наївні фейси нічого не знають про перманентне бажання Мирослави Гонгадзе виїхати в Америку (куди вона все ж виїхала) та про стосунки Георгія Гонгадзе з Оленою Притулою, головним редактором "Української правди". Наївна простота. Бозє-бозє.

Ще не остаточно зникла з інетних сторінок інфа дєла Борі Пенчука, який казав, що Боря Колєсніков – паскудна каляка-маляка, а його контікі – зроблені з слонячого гівенця. А потім, раптово, Колєсніков став матір’ю Терезою. Чистою та непорочною. Так мейбі й Мельниченко – засланий козачок? Мессінг його знає. І Вольф тамбовський йому товариш.

Багато чого у цій справі не стикується і майор та його секретарша мали б то розуміти, а не невинно строїти глазкі.

Мельниченко рве на собі останній светр, що він хоче вернутись на Україну. І це при тому, що йому башляють нормальне лаве на одній американській будівельній конторі, а його дружина, акушер-гінеколог за фахом, піднімає в якійсь американській клініці нехілу касу. І це при тому, що коли вона працювала на Україні, їй на чергування доводилось вигрібати всю домашню аптечку. Ким тре бути, щоб після таких умов повертатись на Україну? Брали б приклад з Мирослави Гонгадзе і не ламались.

Леся Гонгадзе не вірить у смерть свого сина, а для Мельниченка – це доконаний факт, бо якщо не має смерті Гонгадзе – то всі докази про нажиті нечесним трудом кучмині бабки до одного місця. Чи мало в Україні людей краде філкі екскаваторами? Без вбивства Гонгадзе, праведний суд на Кучмою набуває банального побутового елементу. Але Мельниченко вважає, що справа Гонгадзе – це лише елементарна частинка в фемідному розгляді діяльності Данілича. От така петрушка.

А взагалі, для чого майор Мельниченко приїхав до Львова і давав цю пресуху? Думає, що тут ніхто нічого не шарить?