Циклічна почерговість «rаtіо» з «еmоtіо» на мистецьких віхах історії – закономірна. Звуження обрію сьогоднішньої її доби до «kоncеptіо» не завжди своїми якісними показниками відповідає цій категорії.

Нехтування канонами естетики і привілей логіки над почуттями в осередку сучасного мистецтва дається взнаки, бо з його тісних лаштунків починають «вислизати» митці, б’ючи на сполох, щоразу гучніш закликають повернутись до одвічних, незмінних цінностей.

1. Своєрідним протестом проти сучасної «аконцептуальності» стала вітражна експозиція Наталії Гайдаш «Погляд крізь серце». В котрій мисткиня декларує основним пріоритетом мистецтва і життя серце. «Серце митця – наче антена». «Кожен художник сприймає світ очима мільйонів людей, ці імпульси проходять крізь серце та матеріалізуються в найбільш актуальній для конкретної творчої особистості формі».

На противагу індивідуальним суб'єктивістським рефлексіям колег по арт-цеху, автор виставки без надмірних екзистенційних «копирсань» у власному «я», від множинного приходить до одиничного.

Роботи виконані у техніці Тіффані. Винахід американського ювеліра Люїса Комфорта Тіффані – це революція в техніці обробки кольорового скла. «Ця техніка дуже любиться львів’янам. Вона була знаковою в епоху модерну, яка у Львові стала часом високого розвитку архітектури, культури» – наводить довідку директор галереї Олеся Домарадзька.

На відкритті експозиції власниця галереї відзначила послідовність і прогресивність творчої лінії Наталії Гайдаш, її постійний пошук нових ідей та мистецьких рішень. Емоційність експозиції автор «зодягла» у певну геометрію. Символіку творять гектограми, кола і квадрати. Чутливість скла увиразнює інтимна атмосфера виставкового залу, адже освітленням слугує лише підсвітка артефактів. «Лише в темряві можна оцінити вартість кольору вітражів».

Живописець за освітою, член Спілки Художників України, Наталя лише 9 років тому звернулась до вітражів, проте вже зараз вийла на позицію передових вітражистів Львова.
«Не так часто ми бачимо, якісь нові помисли, котрі поєднуються із світлим». Триватиме виставка до 21 листопада.

2. «Мені подобається те, що вимагає майстерності і що виникає в результаті достатнього часу». Також своїм доробком за останній рік у формі звітності поділився Віктор Жмак, знакова постать львівського живопису в межах виставки.»Трохи джазу, вина і кави», відкриття якої відбулось 3 листопада у галереї .

Художник представив різнопланові полотна: романтичні пейзажі, чуттєві акварелі ліній жіночого тіла, портрети, і справді всього потрохи. Проте, як і в попередніх експозиціях фігуральною постаттю, є місто художникового серця – Львів. «Я дуже люблю це місто, без нього я не уявляю свого життя». І справа тут не в данині ностальгіії, адже близько 27 років митець перебував за межами України. Після інституту запхали в Росію, крепко так, на довго».

Запрошений до слова під час презентації, Олесь Дзиндра, однокурсник Віктора Жмака зазначив: «Він не художник, він – архітектор. Різниця між архітектором і художником в тому, що архітектор вміє з далека бачити плямою, а художнику це не вдається». «Коли я чую Жмак, то в мене асоціація дуже пряма і однозначна – це пожмакані папірці, які можна було знайти під його лавою. Він малював, йому вдавалось, він їх жмакав і викидав. Дуже шкода, що ми з однокурсниками тоді не могли передбачити його майбутній злет. Сьогодні ми були б мільйонерами».

Свою творчу цілеспрямованість митець фокусує і на архітектурі, і на графіці і живописі.«Займаюся всім чим цікаво. Я не вважаю, що існує якась конкретна межа».

Що стосується сучасного концептуального мистецтва: «Мені подобається те, що вимагає майстерності і що виникає в результаті достатнього часу. Філософія без цього є просто філософія, вона має право жити» – тактовно і вичерпно зазначив художник.

Полотна Жмака демонструють високий рівень. Мазки митця виразні і впізнавані. Стиль не можливо сплутати з кимось іншим.