Нещодавно ексгенпрокурор Юрій Луценко виїхав з України – вирушив у Велику Британію.

При цьому екснардеп Сергій Лещенко зазначив: «Колишній генеральний прокурор Луценко, один з головних фігурантів масштабного міжнародного скандалу, який може закінчитися імпічментом президента США Дональда Трампа, збирався виїхати з України до Великобританії з метою “вивчення англійської”. «У розпал кризи в зв’язку з імпічментом Дональда Трампа, який спровокували поставки дезінформації від Луценка на адресу Руді Джуліані», – уточнив Лещенко.

Хоча у Луценка переконували: його виїзд за кордон жодним чином не пов’язаний з цим скандалом. Ще й запевнили: у справі щодо можливого імпічменту Трампа Луценко свідчити готовий.

А нещодавно в Україні ДБР ще й відкрило кримінальне провадження за фактом можливого зловживання владою ексгенпрокурором України Юрієм Луценком. Це ж сильно його здивувало, хоча ще не так давно він заявляв: після відставки займеться здоров’ям і ходитиме на допити.

То ж чи справді Луценко міг покинути Україну через міжнародний скандал або ж відкрите кримінальне провадження ДБР? Чи має що пред’явити Луценкові нова влада і чи справді його можуть притягнути до відповідальності? Та яке загалом майбутнє у цього представника «старої еліти»?

Про це «Вголос» поцікавився у політичного аналітика Олександра Кочеткова, директора центру суспільно-інформаційних технологій «Форум» і політолога  Валерія Димова та політолога і керівника Центру правового аналізу та дослідження політичних ризиків Михайла Дяденка.

Чи справді Луценко покинув Україну через міжнародний скандал, що може призвести до імпічменту Трампа?

Олександр Кочетков:

Луценко вдосконалює англійську мову, щоб мати змогу безпосередньо свідчити  у Конгресі США. Він ж публічно заявив, що свідчити  готовий, тому і знайшов привід поїхати з України і запропонував свої послуги або лобістам Трапма, або лобістам Байдена – вичікує, кого з них більше його особа зацікавить. Хоча жодним чином його особисті свідчення на перебіг справи щодо імпічменту Трампа не вплинуть. Це може бути тільки якимось додатковою гирею на усіх цих «вагах».

Луценко зараз влаштовує власне політичне майбутнє. Він хоче убезпечити себе від будь-якого переслідування в Україні, а той взагалі (він принаймні сподівався, що його не звільнять з посади генпрокурора) – може сподіватися, що його повернуть на посаду десь у силовому відомстві. От він цим влаштуванням і займається.

Валерій Димов:

Вдосконалення англійської мови Луценком можна пов’язати із готовністю свідчити щодо втручання чи не втручання американської адміністрації на ухвалення рішень в Україні. І враховуючи те, що від початку на посаді Генпрокурора Луценко був особою радше політичною, аніж генпрокурором, це зрозуміло. Навіть закон практично ухвалювали для того, аби певною мірою дозволити такого роду політичні впливи генпрокуратури. Та хоча він, можливо, і буде свідчити у США, але це вже, як нарізати круги лижникам, коли лавина котиться вниз і тільки питання, коли вона тебе накриє.

За даними іноземних ЗМІ, Луценко міг спеціально надавати адвокату Трампа неправдиву інформацію про Байдена, аби заручитися його підтримкою. Чи справді він міг сподіватися, що США можуть врятувати його від можливих наслідків критики на його адресу через повільний темп розслідування корупційних злочинів в Україні?

Олександр Кочетков:

Думаю, він був у цьому абсолютно переконаний, коли робив тодішні заяви у США, бо неодноразово зустрічався з адвокатом Трампа Джуліані, а після того у фрагменті стенограми телефонної розмови Зеленського з Трампом, яку ми почули, побачили, що Президент США безпосередньо підтримував генпрокурора Луценка. Тому він швидше за все був переконаний, що ніхто його не зачепить. Тим більше, що у нього особисті стосунки із президентом Зеленським достатньо дружні.

Враховуючи, що ДБР відкрило проти Луценка кримінальне  провадження, чи має що пред’явити Луценкові нова влада?

Михайло Дяденко:

Луценкові може загрожувати кримінальне переслідування в Україні

Луценкові може загрожувати кримінальне переслідування в Україні, адже є ряд запитань до окремих аспектів його діяльності в якості Генерального прокурора України. Однак, навряд чи він обрав би вищезгаданий спосіб ухилятися від кримінальної відповідальності. Тим більше, що у нього є з ким домовлятися про свою долю. Та якби Луценка справді хотіли притягнути до кримінальної відповідальності, то знайшли б «за що». Не виключаю, що можуть бути епізоди, кваліфіковані, і як службова недбалість, і як корупційні злочини.

Загалом багато високопосадових фігурантів кримінальних проваджень, які, як очікувало українське суспільство, змінять комфортні котеджі в Конча-Заспі та інших елітних місцях, на менш комфортні камери в одному з петенціарних закладів, залишилися на волі. Не кажучи вже про розслідування злочинів проти учасників Революції Гідності. І тому, виникає запитання, а чим займався весь цей час очільник Генеральної прокуратури України? Те, що ми сьогодні маємо – це злочинна недбалість, чи щось інше? Думаю, що суспільство хотіло б отримати відповідь на ці запитання, проте боюсь, що так і не отримає, адже, як ми пам’ятаємо, Юрій Віталійович не лише зустрічався з Ігорем Валерійовичем, а й навіть, певний час були чутки, що він може залишитися у кріслі Генерального прокурора України.

Олександр Кочетков:

Не думаю, що Луценкові зараз щось загрожує, якщо не буде такої надуманої справи, як було з ним за часів Януковича, коли його де-факто засудили за проведення Дня міліції. Та й останнім часом він був достатньо обережним, сам безпосередньо важливих документів не підписував і інкримінувати йому щось, окрім професійної недолугості чи чогось подібного, буде вкрай важко. Тому зараз для того, щоб щось йому інкримінувати, треба, аби були свідчення інших осіб. Але прокуратурі і судовій системі отримати свідчення на своїх колег, тим більше на тих, що знаходяться ієрархічно вище, вкрай складно через ту ж таки проблему із доказами тощо.

Він знає практично все, що відбувалося за час правління Порошенка

Хоча нова влада спробує зачепити Луценка, але щось продовжити буде вкрай важко, бо прокурори достатньо розумні. Та й генпрокурор достатньо захищений від переслідування. А от інші особи зі старої влади, починаючи з Порошенка, – до них таки претензії бути можуть, і тут можливості для дій значно ширші.

Також, не варто відкидати, що той же Луценко, аби йому не інкримінували чогось, може дати певні свідчення проти того ж Порошенка чи й інших зі «старих». Він знає достатньо, бо входив у «стару» так звану «стратегічну вісімку», знає практично все, що відбувалося за час п’яти років правління Порошенка. Він, за бажанням, міг би свідчити, але чи буде в нього таке бажання?

Якщо ж говорити про те, що Луценкові можуть запропонувати якусь посаду в обмін на свідчення, – чесно кажучи, це рівень інтриг, на який поки-що явно не здатні представники нової влади. Бо для цього треба мати реальне бажання, аби когось зі «старих» справді посадити, а я у них такого бажання не бачу. Налякати – так, а от реально посадити ні.

Валерій Димов:

Думаю, ДБР зараз просто вигідно відкривати кримінальні провадження проти тих, кого зараз прийнято називати представниками минулої влади. Це позитивно сприймається у суспільстві, вони жодним чином нічим не ризикують, як вони вважають, у короткостроковій перспективі. Хоча те ж ДБР зараз теж стає частиною старої корумпованої системи.

Загалом же нова влада, враховуючи, що втрачає темп у діях та ініціативах, хоче зараз протиставити альтернативу цьому – змістити акценти і когось посадити. Зрозуміло, що обиратимуть когось із кожної політсили. А хто буде цим цапом-відбувайлом, це вже питання рулетки і домовленостей тих, проти кого відкривають кримінальні провадження, з тими, хто їх відкриває. Чи буде це Луценко, а чи хтось інший – побачимо.

Яке майбутнє у Луценка?

Валерій Димов:

У цій системі він нікому не потрібен. Але люди такі, як Луценко, ніколи з цим не погодяться

Луценко сьогодні разом із багатьма просто стає елементом старої системи. Зрозуміло, що у тій системі, у якій він був трибуном, і в часи Порошенка і ще тоді, коли був соціалістом і «мочив» Ющенка, коли був першим номером у «Народна самооборона «Наша Україна» і «мочив» Мороза, потім, коли вся ця його фракція разом зі спонсором Жванією перебігла до «Партії регіонів», – Луценко завжди був «при ділі». Він мав певні навички, досвід комунікації, які дозволяли йому бути елементом цієї системи. Ще донедавна він був на виду, тому й зараз намагається бути у центрі інформаційної уваги. Хоча Луценко і вважає, що впливає на процеси та порядок денний, бо по-іншому він не може, насправді він вже є просто одним із елементів системи, де є інші гравці та інші правила гри. У цій системі він нікому не потрібен. Але люди такі, як Луценко, ніколи з цим не погодяться, тому ми і бачимо намагання співати такі «лебедині пісні».

Та й Луценко – один із тих представників «старої» влади, хто не розумів своєї місії на займаній посаді. Коли ж Луценко став Генпрокурором, я казав, що місія Луценка – остаточно дискредитувати стару прокуратуру. Адже  реанімувати її було неможливо через те, що там 97% корупціонерів. Хоча зараз у нього є всі можливості, щоб бути нормальним: писав би собі мемуари. Може шанси, щоб знову бути на слуху і на посадах  у нього якісь і є, але вони згасають з кожним днем.

Та й сам він добре розуміє: той час, коли він міг давати Ющенкові де-факто список «Народної самооборони» і бути першим номером, той час, коли він був бажаним як персона для багатьох політичних проектів, закінчився. А цих проектів було не мало, один з яких – «Третя республіка», коли вони із Ходарковським робили під час війни разом із росіянами діалог «Росія-Україна» – це той Луценко, який зараз розповідає про агресію.

Він не буде мати певного політичного проекту, навряд чи впливатиме суттєво на порядок денний в Україні, хоча й певний час його прізвище буде на слуху. На сьогодні цей зоряний час Луценка вже позаду.

Марія Волошин, “Вголос”