Цього року минає 6 років після розстрілів Небесної Сотні, втечі Януковича та перемоги Революції Гідності, однак надії та ідеали Євромайдану, схоже, забуті й зведені нанівець.

Обманута перемога

Теперішню Україну було б важко впізнати, якщо порівнювати з тими очікуваннями, на які українці сподівалися в кінці лютого 2014 року. Люди, які вийшли під кулі на Майдан, знаючи, що їх за це можуть вбити, були сповнені рішучого ентузіазму й вірили, що  після революції жоден беркутівець не уникне покарання, жоден чиновник-регіонал не сидітиме у владному кріслі, а корупції та олігархату прийде нарешті кінець. Корумпованих чиновників тоді викидали у смітники, а даішники на дорогах боялися брати хабарі і вся нація вірила, що країна стоїть на порозі кардинальних змін.

Однак, незважаючи на всенародне піднесення, загальну ейфорію та людські жертви в ім’я демократії, після революції перемога знову вислизнула з рук українського народу. Поки увага  громадян була звернена на похорони загиблих героїв і початок анексії Криму, з мовчазної згоди втомленого від боротьби та знекровленого народу, старі дискредитовані політики й олігархи монополізували владу. А в подальші роки тривало повільне протверезіння українців від революційних ілюзій.

Обіцяної євроінтеграції, влада так і не досягла, запропонувавши натомість туристичний безвіз, який не дає ні права праці, ні здобуття освіти, ні європейського рівня життя, за  що власне й боролися українці на Майдані. Зрештою, і Європа, на яку так покладали надії українці, не поспішила протягувати руку нації, яка йшла під кулі та міліцейські кийки під прапором ЄС, який став для нас символом свободи та людської гідності. Після розстрілів Небесної Сотні європейські посередники закликали українців до компромісу з вбивцями при владі, а після початку російської агресії – заборонили продаж зброї Україні, висловивши глибоку занепокоєність. Не таким уявляли собі українці європейське майбутнє через шість років після революції, і навряд чи вийшли б тоді на майдани під зоряним прапором ЄС, знаючи це.

У країні, окрім зміни, а подекуди простого перефарбування влади, так і не відбулося системних змін та демократичних реформ

В країні, окрім зміни, а подекуди простого перефарбування влади, так і не відбулося системних змін та демократичних реформ, а ті псевдореформи на зразок “нової поліції”, виявилися звичайним окозамилюванням. Практично всі судді, які судили майданівців і виносили незаконні й недемократичні рішення влади, після революції й далі залишилися на своїх посадах і продовжили збагачуватися за рахунок корупції. В так званій “новій” поліції  після “реформ” звільнили лише 8% старого персоналу, а 92%, в тому числі учасників розгону Майдану, залишилися і навіть пішли на підвищення, а в прокуратурі залишилися майже всі прокурори Януковича.

Чимало жертв міліцейських кийків на Майдані вже шостий рік оббивають пороги судів та держустанов, доводячи, що вони дійсно були постраждалими,  намагаючись притягнути беркутівців до відповідальності. До прикладу, одному з постраждалих на Майдані вже понад 70 років і нещасний чоловік може просто не дожити до рішення суду над кривдниками у погонах. Самі ж беркутівці  за ці роки, в більшості, перебувають під домашнім арештом, а куратор “Беркуту” Володимир Гриняк, який підозрюється слідством у організації штурму Майдану 18 лютого, після Революції пішов на підвищення й став керувати Департаментом громадської безпеки, ставши генерал-майором міліції.

Гібридний реванш?

Після приходу до влади Зеленського в Україні взагалі виникла атмосфера гібридного реваншу, а з РФ почали повертатися більшість одіозних соратників Януковича, таких як Андрій Портнов, Олена Лукаш і навіть Раїса Богатирьова. Більше того – про плани свого повернення вже заявили прем’єр Януковича Микола Азаров та скандальна сепаратистська прокурорша Наталія Поклонська, і очевидно, що без розуміння того, що після повернення їм справді нічого не буде, такі заяви б не озвучувалися. А повернувшись, екс-регіонали почали системну роботу по дискредитації пам’яті Майдану, розповідаючи, що в Україні відбулася не революція, а “державний переворот” і що криваві вбивці учасників акцій протесту — це “правоохоронці, що не зрадили присязі”.

Найбільш обурливим прикладом нівеляції результатів Революції Гідності стало повернення в Україну двох колишніх беркутівців, звинувачених у розстрілах на Майдані, яких передали в рамках обміну в ОРДЛО. Але вбивці безкарно повернулися до Києва й відкрито заявили про намір відновити “чесне ім’я “Беркуту” закликаючи судити майданівців за “державний переворот”. Родини Героїв Небесної Сотні обурені таким відвертим знущання над пам’яттю полеглих на Майдані й публічно попереджають про російський реванш.

В шосту річницю вшанування пам’яті загиблих від рук режиму Януковича, ЄС, за який стояв український Майдан, знімає всі санкції та обмеження з чиновників Януковича, яких українська влада за всі ці роки так і не спромоглася притягнути до відповідальності чи бодай надати європейській юстиції вагомі докази. Суд над самим Януковичем по скайпу перетворився на фарс, а чимало експертів стверджують: якби Янукович хотів повернутися в сучасну Україну – теперішня влада скоріше за все його б не переслідувала, що яскраво засвідчує приклад Портнова та Лукаш.

На жаль, від Майдану через 6 років залишилися лише могили загиблих Небесної сотні

В умовах байдужої інформаційної політики та гібридного реваншу проросійських сил, в країні поступово відбулося охолодження пам’яті героїв Майдану, який дедалі більше українців, навіть тих, які підтримували Революцію Гідності, схильні вважати “помилкою” та “непорозумінням”. Навіть на Львівщині – регіоні, який втратив чи не найбільше вбитих на Майдані, можна почути дедалі голосніші заяви в стилі “і нащо був той Майдан, якщо після нього ціни зросли і Росія на нас напала?”, або “Майдан насправді інспірували олігархи та Америка, а простих українців використали”. І якщо в 2014 році такі речі вголос сказати побоялися б через громадський осуд, то сьогодні навіть наклепи на героїв Майдану стають все частішим явищем на телебаченні. Переважна більшість українців почали забувати не лише ідеали Майдану, але й перестають помічати війну та загиблих воїнів, яких майже щодня матері ховають, а в новинах про них згадують лише епізодично. На жаль, від Майдану через 6 років залишилися лише могили загиблих Небесної сотні, загальне розчарування та влада, представники  якої в 2014 році перебували по протилежний Євромайдану бік барикад.

Проте, через рік після Майдану в українців залишилося відчуття впевненості у значимості та силі багатомільйонного народу і переконання в тому, що коли влада знову перейде червоні лінії і народному терпінню прийде кінець – новий Майдан змете цю владу так само, як і дві попередніх. Адже політична історія України засвідчує, що коли на Майдан Незалежності у Києві виходив мільйон людей – для влади це завжди означало початок кінця.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для “Вголосу”