У суботу, 1 вересня, поріг цієї школи урочисто переступило 245 учнів, із них – 45 першокласників, але невдовзі вона зможе приймати у своїх стінах 500 школярів. Слово «вперше» цього дня було актуальним не лише для першокласників, але й для усіх учнів, для вчителів, для батьків, які теж вперше переступили цей поріг.

Подія ця надзвичайно важлива для Бірок, адже в селі, де проживає понад три тисячі мешканців, школи не було взагалі.

Як розповів Вголосу новопризначений директор Анатолій Миколайович Лінник, діти їздили на навчання до Львова, до сусідніх Брюхович та інших сіл. Сільська громада зініціювала будівництво школи і зробили для цього свій внесок: 25 мільйонів гривень. Звідки такі кошти? На сільському сході вирішили продати бізнесовій структурі шість гектарів землі, а точніше – торфовищ, це рішення підтримали депутати сільської та районної рад. Ще 7 мільйонів 300 тисяч гривень виділила цього року держава, 1 мільйон – кошти мецената.

Посвячення каменя на місці майбутньої школи у Бірках відбулося чотири роки тому. Мало хто вірив, що за такий короткий період часу вдасться її побудувати. У Бірківській школі сформований новий вчительський колектив з 23-х вчителів під керівництвом директора, мешканця села Анатолія Миколайовича Лінника.

Перший рік навчання школа функціонуватиме як дев’ятирічка, а далі «ростиме» разом з дітьми. Уже наступного року буде відкрито десятий клас. Для того, аби школа функціонувала як повноцінний навчальній заклад, споруджується друга черга: спортзал і ще один корпус шкільних приміщень, де буде 26 навчальних класів і всі необхідні кабінети.

На свято Першого дзвоника до нової школи зійшлися усі мешканці села: ті, що мають школярів, й ті, що не мають. «Громада жила цими мріями про школу усі двадцять років нашої незалежності, – каже сільський голова Володимир Кульчицький, який теж доклав чимало зусиль для того, щоб 1 вересня село мало свято.

Місцевий парох, отець Роман, який урочисто благословляв дітей і окроплював свяченою водою нові приміщення, прирівняв це свято із Великоднем. І справді, в очах присутніх воно випромінювало таку ж радість, як у день Воскресіння Христового, бо школа – це також храм, храм науки і культури. Тепер уже у цих модерних приміщеннях «крутитиметься» усе громадське й культурне життя Бірок.

На урочисте свято першого дзвоника прибуло багато поважних гостей: представники районної влади, голова Львівської облдержадміністрації Михайло Костюк, який урочисто перерізав стрічку і провів у восьмому класі перший урок, привчений 60-річчю УПА, а також подарував дітям сучасні енциклопедії та комп’ютери. Він, зокрема, сказав, що цього року в Україні відкрито 40 нових шкіл, і з них чотири – на Львівщині.

Відомий львівський поет, громадський діяч Роман Лубківський запропонував присвоїти школі ім’я Тараса Григоровича Шевченка (невдовзі на площі перед школою буде відкрито пам’ятник Кобзареві, зображення якого на великому панно прикрашало фойє школи). Роман Лубківський пригадав присутнім, що школа відкривається у знаменний час – між святкуванням 200-ліття «галицького будителя» Маркіяна Шашкевича, який дав галицькому людові рідну мову. виголошуючи нею проповіді, і перед 200-літтям Великого Кобзаря, яке святкуватимемо у березні 2014 року.

Виступали гості, діти, задзвонив перший дзвоник, і, як по всій Україні, дві перші вчительки паралельних перших класів взяли за руки діток і повели у храм знань – на свій перший урок, а їм довго дивилась услід старенька бабуся, 92-річна мешканка села Ганна Цюпка. Вона всю лінійку вистояла, опершись на паличку, й уважно ловила кожне слово. Час від часу втирала скупу сльозу, а потім, після лінійки, поділися своїми враженнями: «Школа чудова, я не маю слів щоб це описати. Ми стільки років ішли до того. щоб ось так урочисто стояти тут в у вишиванках, в наших національних вбраннях і співати свій гімн.

Подивіться, які ті діти гарні, як гарно вони співали. А я вчилася за Польщі у польській школі, де ми не могли ось так відкрито співати свій гімн, цього не дозволяли,бо на усіх урочистих заходах були присутні польські жовніри. Пригадую, як одного разу ми скидалися по 10 копійок, заплатили їм, щоб вони « нічого не чули», і так заспівали «Ще не вмерла…» і «Не пора, не пора!». А за совітів про це й мови не могло бути. Дай Боже, аби ті часи ніколи не повторилися».