Польський джазмен Дужий Броніслав із Квінтету Йоргоса Скольяса, які виступила на Джаз-Безі у 2004 році, сказав : ”Для мене джаз – то є воля. За багато десятиліть постала велика кількість форм джазу, який неприв’язаний до якогось сталого стилю, і то є свобода. Форма незалежності від стереотипів. Джаз є втечею від буденності, від усіх справ. Це свято музики, перед нами тут відкривається цілий світ!”.

Як на мене – ідеальна дефініція найжиттєрадіснішого напряму музики, яким продовжують насолоджуватись львів’яни в рамках ДжазБезу.

Екватор фестивалю, а саме шостий день його життя, став чи не найяскравішою сторінкою цьогорічних джазувань, яскраво продемонструвавши ту волю і свободу почуттів, які перед нами відкриває музика.

Шостий день став тією максимальною точкою кипіння, вибух якої спричинили білоруські хлопці із гурту Gurzuf. Перша асоціація, яка виникає із Білоруссю це політичний вакуум цієї країни. Стереотипи чи реалії? Предмет інших обговорень, але щодо музики, то тут все абсолютно інакше.

Чи є в Білорусії джаз?” – задала провокативне питання ведуча Марта Більська і вже невдовзі сама дала відповідь: ”В Білорусії багато джазу, але вони не можуть там виступати”. Відповідно доводиться гастролювати за кордоном.

Джазом у чистому вигляді музику Gurzufа звісно не назвеш. Це один із тих випадків розширення музичних кордонів про який говорили організатори фестивалю.

Після цієї інтриги на сцені з’явились двоє музикантів, які з першими акордами закохали в себе публіку. Такої експресії, емоцій та динаміки попередні дні фестивалю не знали. Музика лавиною здіймалась і щоразу накочувалась на слухачів. Об’єктиви фотографів буквально прикипіли до харизматичного акордеоніста, тотальну самовіддачу котрого передавав кожен м’яз обличчя і рух тіла. Музиканти творили на сцені цілий світ переживань і почуттів, за допомогою лише двох інструментів: акордеону та барабанів. Могутня сила мистецтва, яку слухачі сповна на собі відчули.

Музика білорусів – багатогранна, в межах цього колективу знаходять своє місце, і творіння для театральних постановок (того вечора звучала трилогія: “Океан”, “Капітан Гаф”, “Погоня”) і колискові (слухачам особливо запам’яталась колискова, котру музиканти написали для французького композитора).

Але незалежно від жанру, тематики, невід’ємною частиною їх творчості, своєрідною “маркою” в будь-якому випадку залишаються щирі і справжні емоції. Музика Gurzufa щось таке ж природне, як і повітря, світ. Перебуваючи в цьому імпровізаційному вирі, розумієш: існує не 5 стихій, а 6! Шоста стихія – це музика.

На завершення Gurzuf остаточно вразив публіку. У стінах філармонії звучав реп, французький.

P.S. Якщо б довелось охарактеризувати творчість цього колективу одним словом – я б не вагаючись сказала, що це – “антидепресант”, від сірості та рутини. Це і є та “ втеча від буденності” про яку говорив Броніслав Дужий.