Радість підпорядкування крутиться навколо омріяного ідеалу замотуючи його у параметри фетишизму. Юлька приїхала. В аптеках можна купити маски. Бухгалтерія видає зарплату.

З нею носяться, як дурень з писаною торбою. В клінічній лікарні на Топольній зробили євростайловий рісепшин. Спиратись на нову реєстратурну стійку не можна, бо вона ще досихає. Галіма плитка в чорно-білих варіантах чекає на майбутній приплив пацієнтів. А поки що – ходити чорною плиткою – суворо заборонено. На ній залишаються сліди, які можуть неблагочестиво вплинути на білосніжну карму Тимошенко.

Цікаво, що від часу табу на ходіння чорною плиткою і до моменту з’яви Тимошенко на рісепшині, минула ціла година. За цей час слідів чорною плиткою находилось до Шамбали й трошки. Але ніхто з присутнього персоналу так й не протер ці чорні квадрати й прямокутники. Це так, осколки екстазного бардаку. Хаотичні відходи процесу фіксації на улюбленому предметі. Бажання влади на низькому рівні статусності – особливо загострене. Сліпучим прикладом цього можуть бути навкололікарняні менти, які качають свої права, оскільки не хочуть попадати у фотооб’єктиви навіть у масках, до яких вони мали б уже звикнути, зважаючи на каральну ідеологію своєї служби.

Багаторука Юлька, облачена турботливим руками у білосніжний халат, за повір’ям, приносить щастя кожному, хто до неї доторкнеться. Тому вона метеоритом, під час падіння якого не встигаєш загадати бажання, прошвирнулась палатами на хвилях піару. Їй приємно відчувати на собі оце радісне, маталяюче хвостиком, підпорядкування. Але, як й будь-яку святиню, себе потрібно тримати на відстані від вірян, заради їх фанатичного здоров’я.

3-ри пари особливо вмілих рук допомагають Юльці зняти халатик після палатного огляду. І навіть не допомагають, а самі за неї це роблять. З неї здувають кварки і якщо б фізики розвідали ще менші елементарні частинки, то пилососили й їх з мікроскопами в зубах. І не дай боже, нашому теляткові на Юлю подмухати.

Підлизки без сосиски – це, як садо без Мазоха. Як Езра без Паунда. Як ложка без дьогтю. Як Джойс без Джеймса. Як Дедал без Стівена. Як Вона без Них. Як слово без діла. Підлизка без сосиски – це, як ліверна ковбаса на антикваріаті.

Тому найкращі моменти підлизонського балету можна зустріти лише у місцях найбільшого скупчення адептів фетишного руху. В такому наприклад, як нарада з питань вжиття у регіоні невідкладних заходів з виявлення та лікування хворих на грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у сесійній залі Львівської облради.

Шановне товариство буквозадого чиновництва, відчувши усіма зябрами душі, кон’юнктуру виборчого ринку, поставило свої фішки на перемогу Тимошенко. Ці курчата бамбука, експлуатують самонавіювання Юлькіним щастям конячими дозами. Радіють, що вітальна сила нарешті пропишеться у Юлі, а не у Віті. У періодичному підлизоні люду християнського відчувається своєрідний симбіоз, який можна висловити словом "сексіглас" – хитросплетіння лібідозного потягу до божественного гласу з уст Тимошенко вилітаючого. Можливо, вони й тримають у кишенях дулі, але занадто красномовні ці їх блядульки.

Як загіпнотизовані, чоловіки попідгортали хвости, а баби – ледве не плачуть, коли опиняються за 2-ва кроки від неї. Тут рулить сувора ієрархія. Бо тільки чітко визначене фетишем місце стабільності, дозволить зберігти цим пердонікам свій статус, який також дозволить їм вставляти банану невпорядкованим елементам. Баба їбе їх у хвіст та гриву, а вони, щоб якось компенсувати свій кармотрусний біль, проектують свою агресію на менш впорядковані елементи. Так головний державний санітарний лікар Львівської області Роман Павлів звинувачує у всіх свинячих грипах журналістів, які женуться за "сенсаційністю", але часу подумати про можливу причину такої гонитви у недовірі читачів до влади та медиків (які вже самі заплутались в моментах приймання Таміфлю) у нього, напевне, немає. Зате влада на Львівщині – найкраща у галактиці. Та найбільших успіхів у цьому компоненті досягнув ректор Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Борис Зіменковський, який встиг за один виступ нерукотворним методом підвищити самооцінку Кмітя і, безперечно, Тимошенко.

Хоча, найбільшою жертвою фетишизації є Садовий. Він нестримно возхваляє багаторуку Юлю у вишніх, а вона його, пройдисвітно завертаючи оченятка у піднебесну, підйобує з цілодобовою водою у Львові. Садік пропливає між Сціллою та Харибдою. Розпустити руки сексизму не дозволяє підпорядкований статус. З іншого поступу – Садовий перебуває у полоні куртуазних уявлень про "жінку" з усіма їх капканами, типу "найкраща половина людства", яка своєю "красою" врятує цей світ. Тому ця стереотипна "мінливість" "жінки" залишає й його у стані нерішучості перед вибором потрібного тону комунікації з Тимошенко, яка вміло користується усіма перевагами "піднесеного" стану "жінки". Хоча, Юлька, на Садовому язиці, безперечно – зезебест.

Радість підпорядкування закільцьована навколо омріяного ідеалу. Юлька поїхала. Її образ зафетишизовано до наступної зустрічі. Комусь вона, можливо, лишила ниточку зі свого віттона.

фото: en.easyart.com