Сігури організували на своєму 5-му альбомі грандіозний фестиваль щастя і божественну комедію. Незрозуміло тільки чого так перехвилювались деякі з їх фанів. Вони перелякались перших 2-х треків, де Йонсі і камаради психо-фолкно простібнулись в дусі Animal Collective і Девендри Банхарта?

Їм почулись піано-рокові номери а-ля колдпєй-соплєй, хоча сігури в таких своїх треках літають більше біля Mercury Rev, ніж лежать біля Кріса Мартіна і його фан-клубу шанувальників Джастіна мазафакіна Тімберлейка.

Акустичні номера були і на "Ágætis Byrjun" (слух. аналогічний трек), і на "Takk" (слух. Seaglopur). Та й остання ейпішка "Hvarf/Heim" таким балувалась. 5-й альбом просто виявився геніально простим і досконалим. Світлішим і теплішим, ніж попередні їх альбоми. Без меланхолії, але з тихою радістю святих і дітей, в момент прильоту ангелів.

"Gobbledigook" й справді нагадує той дурнувато-хоровий стьоб Animal Collective на "Sung Tongs" (2003), особливо в безсмертній "Who Could Win A Rabbit". Та й господь бог наш Девендра Банхарт тут всюдиприсутній крапаль.

Семпли зі старих мультів ("Inní mér syngur vitleysingur") тільки підкреслюють той барабанно-вокальний стьоб сігурів. Обкурених хіппів в чарівному лісі, де на деревах ростуть повітряні кульки і де живе Карлсон. Сігури просто підхопили естафету циркової буфонади, якою так запалилась Arcade Fire в своїй "Brazil" і яку тупо зарубали колдплєї-соплєї в "Lovers In Japan".

Важко вже навіть сказати, що то построк. Построк помер, а тут життя розростається всією розою вітрів, 5-ми кутами, кожним 3-м оком і всіма ймовірними та неймовірними чакрами. Тут навіть космічний вакуум, від радості б покрився мохом. "Góðan daginn" тому божественне підтвердження.

"Við spilum endalaust" переписується з дрім-попним "Myrkur" з альбому "Von". Мейбі, ще саме цей трек з характерними елементами піано-рока налякав деяких фанів Sigur Ros. Але різниця між сігурами і колплєями ПРОСТО ВЕЛИЧЕЗНА. Сігурська оркестровка з нагоди народження світу відрізняється від сентиментального кітчу "Viva la Vida or Death and All His Friends", як Сонце від лампочки. Карочє, в сігурів – ангельский хор здивувався, а в соплєїв – бобік здох.

За усі попередні альбоми віддувається "Festival" зі своєю довготою і шириною, нагадуючи крапаль "fyrsta" з альбому () 2002 року. Фестиваль з органними натяками на Ave самим собі виявляється, мейбі, найкращим треком на цьому шикарному альбому. Можливо, найкращого в дискографії сігурів. Гімн з бездоганно-екстазним вокалом Йонсі переливається барабанно-скаковий трек, який з характерним фінальним наростання фінішує в самій Вальхаллі, де воїни вже засмажили кабанчика і насвистують фестивальну мелодію в очікуванні божественного амброзію.

Радісна "Suð í eyrum" у всій своїй фортепіанній етюдності відрізнається прикольною концепцією. Підкладкою до фортепіано йде ніби звук шарудіння платівки на якій закінчились вже будь-які етюди. І знову маємо фінальний феєрверк.

Світла "Ára bátur" сигналізує своєю довготою і широтою до "Festival", щоб вибухнути ще одним ангельським співом з нагоди створення нового світу. І напевне, саме цей трек є найкращим в альбомі, але ж найкращий увесь альбом. От вам оркестровка і хоровий спів беквокальних дітей. І головне, все це без пафосу та іншої сентиментальної хуйні.

Барокова акустика "Illgresi" у всій своїй тихості намагається вмоститись на мередіанах мовчання, нірвани чи просвітлення. Кого що цікавить. От воно альбомне підтвердження таланту ісландських пациків з нудистською обкладинкою альбому.

"Fljótavík" накриває так, що швидше Дніпро попливе в Білорусь, ніж настане забуття для такого треку. А от на "Straumnes" тихо, тихіше, ще тихіше і так до повного розчинення в "All alright", де паузи створюють недоторканні запаси мовчання, які охоплює, огортає, не відпускає, пронизує "Clair De Lune" Клода Дебюссі. Майстер Екхарт писав і бачив саме це.

1. Gobbledigook
2. Inní mér syngur vitleysingur
3. Góðan daginn
4. Við spilum endalaust
5. Festival
6. Suð í eyrum
7. Ára bátur
8. Illgresi
9. Fljótavík
10. Straumnes
11. All alright