З того часу, як Конституційний суд визнав незаконною статтю Кримінального кодексу про незаконне збагачення, суспільство поділилося на два табори — тих, хто втомився від моральних глузувань української політичної верхівки та тих, кого це влаштовує, бо вони й є політичною верхівкою.

Чому ж найвищі судові системи держави ухвалюють такі рішення, що здається, наче просто хочуть розгнівати громадян? На що сподівався Президент Порошенко, дозволяючи приймати такі закони? Та як такі українські «ноу-хау» сприймають за кордоном?

Про це ІА «Вголос» запитав у політтехнолога Тараса Загороднього, політексперта Олександра Солонька й аналітика Центру протидії корупції Олексія Бойка.

Рішенням скасувати статтю про незаконне збагаченням, Конституційний суд не вийшов за рамки конституційного подання?

 Тарас Загородній:

Вона і справді не відповідає ні 62 ст.  Конституції, ні 63, це було давно відомо. Наша шановна антикорупційна громадськість нічого не казала про це, нічого по них не казало й НАБУ. Проблема в тому, що ця стаття була прописана таким чином, що людину звинувачували в злочині, якщо в неї з’являлося зайве майно, яке одразу ж називали незаконно набутим. Законне воно, чи ні, визначає лише суд. По-друге, людина повинна була пояснювати, що це за власність, а це вже порушення 63 статті Конституції, де людина має право не давати свідчення стосовно себе. Ми повинні розуміти, що поява зайвого майна у людини або чиновника ще не є ознакою злочину, це лише його маркер. Тому ця стаття стала мертвою одразу, було зрозуміло, що її скасують. По-іншому й бути не могло.

Олександр Солонько:

Питання юридичної техніки і тому подібне вже зараз є другорядним. Насамперед тут питання політичне. Ми можемо багато дискутувати з приводу того, чи правильно це рішення було процедурно прийняте, але тут треба дивитися в кінцеву ціль, яку переслідували люди, котрі такі рішення ініціювали і приймали. Вже не перший день говоримо про те, що Конституційний суд треба давним-давно ліквідовувати, бо його перетворили на орган освячення політичних рішень представників влади

Олексій Бойко:

Там було кілька редакцій цієї статті, одна приймалася ще за Януковича, інша — 2014 року. Коли парламент ухвалює рішення певним законом викласти певну статтю в певній редакції, то попередні перестають діяти Тому ця стаття була ніби й визнаною, але згідно з текстом подання була лише від однієї редакції. Можливо, вони так спішили, бо за великим рахунком бажано було б розписати ці моменти. Через це вона й не була повністю юридично правильною. Зараз ми маємо те, що кримінальні справи закриті, високопосадовці отримали індульгенції, і навіть якщо ми зараз вирішимо створити ідеальну статтю про незаконне збагачення, до якої не придертися, все одно вже втратили купу коштовного часу.

Оскільки кримінальна відповідальність за незаконне збагачення була однією з рекомендацій ЄС і зобов’язань України перед МВФ, який тепер ми маємо вигляд перед ними?

Тарас Загородній:

По-перше, ми повинні передусім думати не про закордонних партнерів, а про себе. Ми мусимо розуміти, що вони через так званих громадських активістів мають викривлене уявлення про Україну. З їхніх «рекомендацій» створили й додаткові НАБУ, НАЗК, САП, які стали настільки незалежними, що їх тепер неможливо проконтролювати. Тому ми маємо насамперед дивитися на себе і робити те, що нам вигідніше.

 Олександр Солонько:

 «Всі розуміють, що таке рішення було прийняте для того, аби забезпечити безкарність корупціонерам»

Те, що це виглядає абсолютно жалюгідно перед міжнародною спільнотою, є очевидним. При всій повазі до них, в цій країні жити нам, а не французам, американцям чи німцям. І ми повинні орієнтуватися на себе, щоб будувати в країні суспільні взаємини, які будуть сприяти нормальному розвитку держави. Звісно, всі розуміють, що таке рішення було прийняте для того, щоби забезпечити безкарність корупціонерам, бо рано чи пізно донори і люди, які були причетні до рішень про виділення кредитів, спитають за результати, яких може не бути. Очевидно, що закон зворотної дії немає, і ти вже не відновиш кримінальну справу, наприклад, на Труханова, навіть якщо знову буде внесено цю статтю у якомусь вигляді.

Олексій Бойко:

Вигляд маємо не дуже хороший, але тут не все так однозначно. Вони лише рекомендували нам, що робити, бо їм вигідніше зробити з нас більш-менш самодостатніх суб’єктів, аніж якби ми постійно сиділи на допомогах. Це взаємодопомога.

Чи були такі прецеденти в інших країнах та яке там ставлення до таких рішень?

 Тарас Загородній:

В жодній країні світу немає того формулювання статті, яку просували в тому числі й ці навіжені грантожери тому, що ніде немає прямого звинувачення в тому, що людина незаконно набула статки. Наприклад, коли НАБУ помічає, що в якогось чиновника з’явився будинок, то це для них лише сигнал, що громадянин може бути причетний до злочину. Тоді вони порушують кримінальну справу, беруть його і перевіряють, чи сплатив той податки. Тобто корупція — це сукупність масивних злочинів, але про це не пости в “Фейсбуці” треба писати, а розслідувати. В усьому світі так, але не в нас.

Олександр Солонько:

Я взагалі не уявляю, як таке могло б статися, наприклад, у США. Там схоже рішення не могло б бути прийнятим, бо вже на стадії появи інформації в ЗМІ там була б дуже жорстка реакція і суспільства, і представників владної вертикалів. Таке ніякий адекватний законодавець при своєму розумі не втілив би.

Чому найскандальніші кримінальні провадження так активно закривають напередодні виборів? Яка користь із цього Президенту Порошенку?

Тарас Загородній:

Не заперечую, що всі злочини, які були порушені в кримінальних справах 2015 року і тепер скасовані, мають стосунок до Президента. Звісно, що це нашій діючій владі дало велике послаблення, бо без неї це б не пройшло.

Олександр Солонько:

Гадаю, що це банальна консолідація так званої еліти та надання гарантій людям, які можуть допомогти Президенту забезпечити певний результат на виборах. В Одесі депутати міської ради від партії Труханова під виглядом матеріальної допомоги займалися підкупом в інтересах Порошенка. Це все просто надання гарантій безкарності деяким політичним гравцям узамін на політичні дивіденди.

Олексій Бойко:

Можливо, влада так вчинила, бо вважала, що після виборів уже не буде можливості це втілити. Наскільки мені відомо, кілька суддів із Конституційного суду, котрі голосували за це скасування, вказали у своїх деклараціях значне збільшення статків за останні роки. Дії свідчать самі за себе.