Висновки дослідників опубліковані в журналі Scientific Reports.

Під час дослідження вчені провели експеримент, в якому брали участь 24 собаки різних порід у віці від року до 12 років. Всі вони пройшли стандартні курси дресирування для домашніх собак. Тварин садили на повідок перед експериментатором, відеокамера безперервно фіксувала зміни «виразів» собачої морди. Під час експерименту дослідник або повертався до собаки обличчям, або відвертався від неї.

Кожна собака брала участь у чотирьох експериментах. У двох людина дивилася на собаку, у двох інших – не звертала на неї уваги. У половині дослідів у кімнаті знаходилась миска з кормом. Таким чином вчені дослідили, як їстівна «принада» вплине на міміку тварини.

Для аналізу міміки собак використовували програму DogFACS (Dog Facial Action Coding System). Її розробили на основі схожої програми для людських облич. DogFACS аналізує положення ключових точок на морді тварини, пов'язаних з певними м'язами.

Результати експериментів підтвердили: собаки набагато частіше використовували міміку, якщо людина дивилася на них. Частіше усього у відповідь на увагу людини тварини показували язика або піднімали брови, демонструючи «щенячі очі». Якщо людина відволікалася, міміка тварини ставала набагато простішою.

Наявність їжі поблизу не впливала на результати. За словами дослідників, це може свідчити про те, що собачу міміку не можна вважати неусвідомленим проявом емоцій. Радше вона використовується як інструмент спілкування.

 

 

«Вголос»