Пані Софіє, розкажіть, насамперед, як відбувалося обрання нового голови Світової федерації українських лемківських об’єднань.

Я приїхала на конгрес, як гість, бо хотіла зустрітися і бути зі своїми лемками. Уранці прийшла на конгрес, як звичайна людина. Для мене самої було величезною несподіванкою, але, водночас, і величезною честю, коли кілька делегацій висунуло мене і підтримало на цю посаду. 

З однієї сторони, їхня аргументація була, що я молода людина і в мене більше енергії для здійснення цілей. Однак наголошу, що Рада старійшин все одно при мені буде. Друга причина та, що я – кандидат політичних наук, який, окрім того, знає іноземні мови. 

Третя аргументація – я, як співачка, маю найбільше потенціалу донести до спільноти, до людей в найбільш позитивний, найбільш доброзичливий спосіб як наші проблеми, так нашу культуру та нашу перевагу.

Кого об’єднує ваша організація?

Світова федерація українських лемківських об’єднань заснована понад двадцять років тому як об’єднання лемків усього світу, передусім, з таких країн: Польща, Україна, Словаччина, Сербія, Хорватія, Америка та Канада. Організація об’єднує лише ті об’єднання лемків, які наголошують на тому, що лемки – це гілка українського народу. 

Отож, які Ви ставите перед собою завдання, як новообрана голова Світової федерації українських лемківських об’єднань?

Обов’язків є багато, оскільки це має бути координація роботи семи суб’єктів федерації і якщо є можливість, то долучати до себе лемківські організації в інших країнах. Ми зараз займаємося їхнім пошуком та правовим оформленням. Для прикладу, є лемки навіть у Росії, але вони докупи не об’єднані навіть в офіційну організацію. 

Друга важлива справа, а, можливо, вона є і найголовнішою – це захист лемківських прав. Усім відомо, що великі переселення зруйнували долі багатьох сімей. Люди потрапили на нерідні терени, не маючи жодних можливостей для виживання. Це все зробили тоталітарні режими і комуністична влада того часу. 

Зараз першим завданням стоять поїздки і повернення лемків на свої рідні терени. Це все має вирішуватися як на найвищому, офіційному, так і на міжлюдському рівні, щоб люди, які були виселені з різних теренів, мали можливість вільного туди повернення, вільного пересування і при можливості, щоб вони могли мали право викупити чи свою землю, чи свою рідну хату, щоб повернутися на свою рідну Лемківщину.  

Це  дуже важливі завдання. Ми розуміємо, що сучасні кордони вже склалися і будь-яке їхнє порушення буде загрожувати миру і стабільності в регіоні. Тому ніхто не вимагає переділу кордонів. 

Ми також мусимо зрозуміти, що Лемківщина – не тільки, там де є етнічна територія. Якщо ми будемо відновлювати й розвивати лемківську мову, лемківську культуру, зберігати лемківську традицію там, де лемки проживають, це буде ще однією важливою справою для збереження нашої ідентичності. Ніхто не каже про якесь відокремлення, ніхто не заявляє про те, що ми є якимось окремим етнічним народом. Маю на увазі збереження ідентичності як збагачення кожної культури, кожної нації, при якій зараз лемки є. А в Україні  це зокрема українська культура.