Виборчі кампанії партій та кандидатів зсередини далеко не такі привабливі, як на білбордах, агітаційних роликах та шпальтах газет, а ті, хто працює у виборчих штабах ніколи не голосують за свої "творіння".

Хто і чому йде в депутати?

В радянські часи була така приказка "хто на м’ясокомбінаті працює – той ковбаси не їсть" і вона надзвичайно актуальна для українських виборчих кампаній. Якби українці знали правду про те, як насправді створюються образи кандидатів, скільки коштує реклама та проплачені матеріали у ЗМІ, а особливо, що більшість кандидатів навіть не говорили тих благородних й патріотичних цитат – вони б ніколи не голосували за своїх обранців.

Зазвичай, виборчий процес великої всеукраїнської партії починається з торгівлі брендом і продажу місць під "партійною парасолькою"

Зазвичай, виборчий процес великої всеукраїнської партії починається з торгівлі брендом і продажу місць під "партійною парасолькою". Не секрет, що часто сама назва партії біля прізвища кандидата до обласної чи міської ради, або в мери міста, суттєво визначає електоральний вибір громадянина. Тому партії, і особливо, їхні місцеві осередки, активно продають місця у списках, даючи можливість корупціонерам, нечесним на руку бізнесменам та ексрегіоналам знову посісти державні посади, але цього разу – під брендом вже нової партії.

Нещодавно з правлячої партії "Слуга Народу" вийшов депутат Микола Галушко, заявивши, що залишає партію через те, що на місцевих виборах "всі місця в списках "Слуги Народу" були продані". Розчарований народний обранець зауважив, що "всі обіцянки про боротьбу з корупцією і елітами на місцях – просто слова". Проте це лише видима частина айсберга, адже насправді торгівлею місць у партійних списках займаються всі вагомі політичні партії. Саме так, у списках начебто патріотичних та демократичних партій з'являються одіозні хабарники, політичні аферисти зі шлейфом із десятка партій у біографії, представники криміналітету та особи з російськими паспортами й бізнесами. Навіть поверховий пошук у всесвітній павутині дозволяє виявити у партійних списках як не фігурантів скандалів, то багаторічних чиновників, суддів, прокурорів, воєнкомів, забудовників, кожен з яких володіє мільйонами.

Зазвичай в депутати йдуть багаті й забезпечені люди, які заволоділи достатньою кількістю грошей, щоб їхнім фінансовим інтересам була потрібна політична влада та вплив на ухвалення адміністративних рішень. Їм вже не достатньо просто ділитися  з начальством – їм вже потрібно самим формувати правила гри для бізнесу на своїх посадах –  у сфері будівництва, медицини, судочинства і т.д. Але в ради нижчих рівнів часто-густо можуть балотуватися й пересічні громадяни, які, подекуди, навіть випадково, потрапили до списку якоїсь малобюджетної партії.

Як з нікчеми зліпити політика

Зазвичай, кандидат "закидає кеш" керівництву партійному штабу, і, може навіть ненадовго з'їздити на Мальдіви, окрім випадків, коли потрібно все-таки особисто з'явитися в заздалегідь купленому ефірі телеканалу, або особисто показатися на зустрічі з виборцями. Все решта – красномовні  цитати, іміджеві інтерв'ю та замовні матеріали у ЗМІ – зроблять штабні політтехнологи.

Навіть якщо кандидат не вміє зліпити двох слів до купи – спеціалісти напишуть гарні фрази, які подобатимуться виборцям 

Навіть якщо кандидат не вміє зліпити двох слів до купи – спеціалісти напишуть гарні фрази, які подобатимуться виборцям і створюватимуть йому імідж мудрої, чесної та патріотичної людини. Хоча, дуже часто, справжні інтерв’ю кандидатів у депутати нагадують белькотіння інтелектуальних посередностей.  Часто, особи, які балотуються, не можуть навіть правильно назвати своєї посади чи розповісти біографію. Але навіть з такого матеріалу, фахівці власноруч дописують щось змістовне, щоб виборець бачив образ більш-менш привабливого політика.

Далі підготовлені фахівцями матеріали у вигляді інтерв'ю, проплачених іміджевих статей чи новин про відвідини кандидатом якогось дитсадка, розганяють по місцевих медіа та соцмережах. Звісно ж за гроші. Якщо ви бачите в газеті чи на сайті новину, яка перед виборами вихваляє якогось "міцного господарника" чи "патріота" – за публікацію цієї новини були заплачені гроші. Від 5-10 тис. грн для районних газет та більш-менш популярних місцевих інтернет-сайтів, до 100 тис. грн за одну статтю чи інтерв'ю у великих і багатотиражних обласних газетах. Це означає, що сайт чи газета, які ви читаєте, просто продалися тим чи іншим політичним замовникам у період передвиборчої кампанії. Щоправда, інколи, такий матеріал позначається внизу зірочкою з дописом "політична реклама", але й цього не всі видання роблять.

Часто у "незалежних" медіа розміщують й проплачену критику опонентів – так звану "чорнуху", в якій обґрунтовують, чому ваш конкурент – брехун, злодій, хабарник, злочинець і сексуальний маніяк з російським паспортом в штанах. При цьому, чорне часто називають білим, а біле – рясно поливають брудом. Мажора, який всі статки отримав у спадок, називають "підприємцем-інноватором, корумпованого чиновника – чесним патріотом, а генерала-хабарника, який в житті не нюхав пороху – "героєм АТО".

По суті, медіа виконують функцію прес-служб політичних партій і кандидатів

"Такого на минулих виборах не було, щоб скупили весь медіаринок і поділили його між групами впливу. По суті, медіа виконують функцію прес-служб політичних партій і кандидатів" – зазначає керівник проєктів у сфері виборів і місцевого самоврядування Громадської мережі «Опора» Тарас Радь. І це знову ж таки, лише видима для експертів частина виборчих кампаній.

Потім, цю "джинсу", тобто – політичну агітацію під виглядом новин, розганяють інтернет-боти, які оплачують і поширюють рекламу в соцмережах Facebook та Instagram, а також наповнюють змістом сторінки партій і кандидатів. Зазвичай – це студенти "есемемники", які також "шерять" агітаційний контент в популярних групах і пабліках. Насправді жоден популярний кандидат не був автором тих красивих слів, цитат і привітань українців з низкою історичних дат та подій періоду осінньої виборчої кампанії – їх усі написали інші люди за гроші. Часто, за право поширювати агітацію у групах з десятками тисяч підписників, штаби платять тисячі доларів.

В день виборів, зазвичай, ніхто з штабних політтехнологів не ходить голосувати. Не тому, що на це немає часу, оскільки в штабі в цей день багато роботи. А тому, що за конкурентів, яких вони власноруч місяцями обливали брудом, а подекуди й розкручували фальшиві звинувачення, голосувати рука не підніметься. І за кандидатів від своєї політичної сили голосувати також не хочеться – адже працівники партійного штабу добре знають, які вони насправді.

Василь Серпень, спеціально для "Вголосу"