4-й альбом альбіонних брит-поперів Starsailor, які заглюкнулись між Марсом та Венерою і між U2 та Ван Моррісоном. Бітли, апріорі, бігають в генах.

В дискографічних порівняннях "All The Plans" планерує десь на рівні "Silence Is Easy" (2003). Десь, бо на ньому немає треків рівня "Four To The Floor" чи "Shark Food". "All The Plans" – такий собі заглюк між попереднім прифуззованим "On The Outside" (2005) та іншими менш вдалими треками "Silence Is Easy". До дебютника "Love Is Here" (2001) – невимовно далеко.

Новий альбомчик – це суміш екстазного пафосу U2 та блюзових запливонів Ван Моррісона (Van Morrison). І блюзових елементів ту значно більше, ніж усього іншого. Але такі штучки не допомагають Starsailor дотягнутись навіть до альбомів щирих копіювальників брит-попу з територій східної Європи (в яких інколи можна було відчути відголоски британської банди).

Ті ж Океани Ельзи з альбомом "Модель" (2001) чи поляки Myslovitz з альбомом "Miłość W Czasach Popkultury" (1999) набагато краще виглядають, ніж цьогорічні тенденції Starsailor. Хоча, абсолютний хіт Myslovitz "Długość Dzwięku Samotności" – є найкращим переспівом радіохедівської "Creep". Про плагіат в такому виконанні, рука не піднімається писати.

Starsailor грають добротно-мелодійний брит-поп зі вже згаданими інфлюенсами. Безперечно, десь пробігає тінь Бітлів. Пафос все ж не так напрягає, як в Боно. Та й альбом ні нащо особливе не претендує. Хітів не видно. Тільки на трекових цифрах 7, 8, 9 – банда нарешті згадує, про якісь натяки на ходові треки. Ну й голос Джеймса Волша у всій його трагічній частоті – ні з ким не переплутаєш.

Музон якраз для мелодрам зі всіма необхідними атрибутами та хвилями амурів. Ну й радіопрокат – також не спить. Пацики не вийобуються і дають те, що вміють. На "The Thames" їх крапаль заносить на вестернову територію The Last Shadow Puppets. На "Listen Up" проскакує, щось схоже на Keane. Ну й на фініші звучить традиційний меланхолійний медляк.

Єдине, що радує, так це те, що Starsailor особливо не ганяються за модою і не намагаються стрибнути вище своєї голови в наслідуваннях диско-панків та інших танцювальних тенденцій.

Але на рівень "Love Is Here" все ж варто повертатись. Принаймні спробувати. Бо якось в "All The Plans" немає за що навіть зачепитись. Одна розмита аморфність. Під такі характеристики, інколи попадають й соплі.

1. Tell Me It's Not Over
2. Boy In Waiting
3. The Thames
4. All The Plans
5. Neon Sky
6. You Never Get What You Deserve
7. Hurts Too Much
8. Stars And Stripes
9. Change My Mind
10. Listen Up
11. Safe At Home