Відомий український історик Ярослав Ісаєвич писав: «З перспективи часу дедалі краще усвідомлюється вагомість історичних заслуг об’єднання львівських «містичів», яке невипадково прибрали собі назву братство. Слово це у всіх, мабуть, мовах має однозначно позитивний зміст. Ним народ висловлює схвалення тих, хто згуртований спільною метою, спільними ідеалами. Гуртуючись для спільної справи, засновники братства і пов’язані з ним діячі культури відчували свою відповідальність перед нащадками, усвідомлювали, що працюють не лише для сучасників, а й для майбутнього. Вони працювали з почуття обов'язку, не задля вдячності наступних поколінь. Але тим більшої вдячності вони заслужили».

Успенське ставропігійне братство було засновано у Львові 5 лютого 1585 року за ініціативою кількох львівських купців і ремісників. У 1586 р. братство затвердило статут, згідно з яким його проголошували вищим серед усіх братств краю.

Як об’єднання парафіян навколо церкви братства здавна існували в Україні. Проте з кінця ХVІ ст. вони перебрали на себе значно ширші громадські функції. Львівське братство стало першою організацією такого типу. Його вважають найстарішим церковним братством в Україні.

За твердженнями історика Ярослава Ісаєвича, Львівське братство починає формуватися на початку 1580-х років. Його праобразом стала громадська діяльність парафіян львівської Успенської церкви. У 1520-х роках «опікуни» храму захищали перед міською владою інтереси «всієї української громади в місті й передмістях». А у 1544 році була згадка про існування при Успенській церкві «руських старшин», які діють від імені «співбратів і сусідів, патронів церкви».

Засновниками Львівського успенського братства були мешканці українського кварталу в центрі Львова – сідлярі Юрко та Іван Рогатинці, кравець Дмитро Красовський, кушнір Лука Губа, крамарі Іван Красовський, Лесько Маленький, Хома Бабич, Стецько Мороховський, Іван Богатирець. Близьким помічником їхнім став учитель, письменник і вчений-філолог Степан Кукіль (Зизаній), родом із недалекого містечка Потелича – славного на всю Україну осередку гончарства.

Статут Львівського братства 1586 р. передбачав, що його членами ставали «міщанин або шляхтич, або предміщанин, або посполиті люди всілякого стану, як місцеві так і сторонні, за умови вступного внеску шести грошей». Членами Львівського братства були здебільшого ремісники, крамарі, інші містяни та жителі передмість. Охочий вступити до братства приходив на його засідання та оголошував про свій намір. Братчики обговорювали моральні якості кандидата, а знайомі давали рекомендацію. Кандидату зачитували статут, і він мав перед хрестом та двома запаленими свічками проголосити присягу про вступ до братства, підкорення його статуту, безвідмовне виконання доручень, боротьбу з ворогами братства. У разі зради інтересів братства братчик накликав на себе й родину прокляття, яке можна було зняти лише через покаяння. Жінки присяги не давали і на збори братства не приходили, хоч і входили до братства (Анна Федорова Грекова, Домна Семионова, Ангелина, Домна-Анна Могиляка та інші). Поза статутом існувала ще одна обов’язкова умова: до братства приймали лише одружених, а неодружені могли входити до «молодшого» або «молодечого братства».

На початку братство налічувало 14 членів, а потім їхня кількість зросла до 50. Збори відбувалися що чотири тижні, тут сплачували по півгроша.

Усі керівні посади були виборними. Щорік вибирали старших братчиків і такі ухвали затверджували більшістю голосів. За неявку на збори були покарання. Братський суд мав виняткові права. За значні злочини відлучали від Церкви. Також була обов’язковою присутність усіх на похороні братчика.

Історик Ярослав Ісаєвич вважав, що вже за статутом 1586 р. братство було ставропігійним, тобто підпорядковувалося безпосередньо патріарху. Утім, у липні 1592 р. Балабан оприлюднив лист Патріарха Єремії ІІ про скасування ставропігії. У грудні Балабан записав цей лист до гродських актів, однак той опротестували православні як фальсифікат. Новою грамотою 1593 р. Єремія ІІ знову надав братській Успенській церкві права патріаршої ставропігії.

Очолювали братство чотири старші братчики, яких, відповідно до статуту, переобирали щороку. Вибори відбувалися зазвичай у першу неділю після Пасхи чи Фомину неділю. На загальних зборах минулорічні старші братчики та їхні помічники давали повний звіт, репрезентувавши всі документи, печатки, ключі тощо. Після звіту молодші братчики, кланяючись, дякували старшим, а старші дякували за честь і довіру.

Найвідомішими керівниками Львівського братства до 1596 р. були сідлярі Юрій та Іван Кузьмовичі Рогатинці, Іван Деомидович Красовський, з діяльністю яких пов’язують реформу братства та укладення статуту 1586 р. Юрія Рогатинця та Івана Красовського вважають також авторами статуту братської школи 1585 р. Братство широко вело православне просвітництво, освітню діяльність та особливо друкарську справу.

У 1574 р. диякон Іван Федоров надрукував у Львові «Апостол». Після смерті Федорова віддану в заставу друкарню за ініціативи владики Гедеона викупило братство (в 1586 р.). Ця друкарня працювала аж до припинення діяльності братства. Спочатку вона діяла у пристосованому приміщенні, а з 1605 р. – у Свято-Онуфрієвському монастирі. 1615 р. її перенесли на старе місце, а після пожежі 1628 р. – у школу. Братська друкарня була однією з найбільших і за період своєї діяльності випустила понад 160 тис. примірників книжок, серед яких значну частину становили богослужбові, також братство друкувало наукові трактати та світську літературу.

Опікувалося братство побудовою, ремонтом, доглядом за храмами, на утриманні братства був увесь церковний причт. У списки членів Успенського братства в різний час було внесено козацьких гетьманів Михайла Ружинського, Івана Виговського, Павла Тетерю. Братчики підтримували зв'язки з Військом Запорозьким. Зрозуміло, що на свою активну діяльність братство потребувало немалих коштів. Доходи братства поділялися на постійні й разові. До постійних належало зарахувати вступний внесок – 6 грошей – і річні, які також становили таку суму.

Джерелом доходів братства було нерухоме майно (будинки) і землі, звільнені від зборів, які приносили братчикам дохід. Братчики варили мед, залишок якого продавали. Віск використовували для виготовлення свічок, які також продавали. Головним джерелом постійних доходів була братська типографія.

До непостійних джерел доходів належали штрафи або пені, які платили братчики в разі порушення якихось обов'язків, а також пожертви і заповіти різних людей, що відписували братствам великі кошти або маєтки. Старші братчики вели братську скарбницю, дбали про збереження братського майна, контролювали виконання обов’язків молодшими братчиками, стежили за порядком під час зборів, пропонували різні справи на розгляд братства, після закінчення річної служби вони звітували перед усіма.

На братських зборах розглядали і вирішували суперечки між братчиками, судили й наказували порушників дисципліни та братських обов’язків, а як особливих злочинців – порушників таємниці братських зборів. Покараннями для братчиків були штраф грішми або медом, сидіння на дзвіниці. За серйозні проступки виключали з членів братства.

Братства опікувалися лікарнями, богадільнями, храмами, монастирями, школами, типографіями. Братчики вибирали також ігуменів і священиків для братських монастирів і церков. Гроші на різні братські потреби з каси видавали у присутності всіх братчиків. Братства мали перший після духовенства голос при виборі єпископа. Вони мало право не визнавати влади єпископа, якщо той чинив проти істини, і повідомляти про це Патріарху.

Львівське ставропігійне братство діяло понад два сторіччя, потім його офіційно розпустили. Про його діяльність і школи розповідають численні архівні матеріали, які є унікальними пам'ятками української мови й літератури. На цьому наголошував історик Ярослав Ісаєвич. Більшість їх зберігають у Центральному державному архіві України у Львові. Рукописні книжки з багатющої бібліотеки братства увійшли до фондів Львівського історичного музею. Натомість примірники, що їх видавала братська друкарня, розсіялися по світу. Як видно з каталогу «Пам’ятки книжкового мистецтва», стародруки з друкарні братства є в книгозбірнях багатьох країн колишнього Радянського Союзу, в бібліотеках Варшави і Вроцлава, Праги й Будапешта, Лондона і Нью-Йорка. Широке їхнє розповсюдження – яскраве свідчення ролі братського книговидання в міжнародних культурних зв’язках. На основі виданих братством стародруків і документів з братського архіву низку літературознавчих та історичних творів написав І. Франко. Їх вивчали академіки К. Студинський, М. Возняк, І. Крип'якевич.

Підготувала Ганна Врублевська, спеціально для «Вголосу»