Сидячи в заокеанському фаст-фуді, ви уявляєте собі що смакуєте м'ясо, яке насправді всихається і не псується - це сурогат з хімічними добавками, які обманюють ваші смакові рецептори. Пережовуючи інформаційні біг-маки ви отруюєте свій мозок, який атрофується та перестає самостїйно аналізувати. Результати споживання сурогатів із часом теж ідентичні - здорова їжа вам видається пісною та без смаку, а очевидна правда - нецікавою маячнею.

Зараз у всіх ЗМІ та соціальних мережах топ-темами є євроінтеграція з одночасним звільненням Тимошенко та видобуток сланцевого газу на зло "Газпрому".

За гострими дебатами щодо цих та інших "архіважливих" проблем якось забуваються проблеми насущні. Точніше не забуваються, а підміняються. Переважній більшості глибоко начхати на долю килишньої прем'єрки, зрештою як і більшості її політичних соратників. Аналогічно й на підписання якоїсь угоди з Євросоюзом, з "Шевроном", Рокфеллером чи самим дідьком. Більшості потрібно щоби накінець хтось вирішив ті питання, які вона вважає запорукою щасливого майбутнього - достойну зарплату, соціальне забезпечення, чесну міліцію, справедливі суди та рівні дороги. І звичайно забезпечив гарні видовища на телеекрані. З останнім наші олігархи справляються вельми успішно, як і з тим що топ-теми мають до такого "світлого майбутнього" безпосереднє відношення. Зокрема для галичан...

Галичині пощастило трохи більше. Незважаючи на лихоліття першої світової та зверхньо-хамське ставлення польської влади до переважно сільського українського населення, нас на якийсь час оминули біди "великої" України - репресії та голодомори. Проте друга світова, повоєнне лихоліття та боротьба радянського режиму з націоналізмом швидко зрівняла галичан з їхніми вцілілими побратимами зі Сходу. Вся Україна була великим концентраційним табором у "дружній сім'ї братніх народів" і разом з ними нарощувала економічний та військовий потенціал імперії. Після ліквідації СРСР, згідно далекоглядних планів геополітичних маніпуляторів - верховних жерців Мамони, на терени формально незалежних держав прийшов переможець - містер Долар.

Всі новонароджені валюти на пострадянському просторі стали васалами заокеанського сюзерна. Почався процес інтенсивної приватизації здобутого потом, кров'ю та багатомільйонними жертвами "братніх народів" імперського спадку. Звичайно під егідою домінуючої валюти - хрустких зелених демонів. Матеріальні блага, які формально належали народу в цілому, внаслідок якихось загадкових фінансово-політичних маніпуляцій стали власністю цілком конкретних людей, серед яких представників тубільного населення практично немає. З'явився новий етнічно-економічний клан олігархів, який де-факто перейняв на себе функції радянського політбюро. Власне вони вирішують кого фінансувати в політиці, кого випускати на свої телеефіри, а кого залишити на маргінесі. Ці доморощені жерці Мамони, окрім поклоніння своєму божеству, знаходяться під чітким контролем та пильним всевидячим оком жерців верховних. Останні контролюють легіони своїх слуг через всюдисущих зелених демонів, котрих випускають у світ Божий на свій розсуд і в кількості необхідній для реалізації нелюдських глобальних задумів.

Верховним глибоко начхати на прагнення та мрії примхливого та самозакоханого людського ресурсу, але, оскільки цей ресурс небезпечний лише у своїй неконтрольованій агресії, то задля самозбереження його відгодовують сурогатною їжею, в тому числі інформаційною та духовною. Фаст-фуд із замінників м'яса забирає енергію фізичну, а з замінників правди - духовну. Навіщо простим людям, чиє призначення визначається розпорядниками ресурсів, задумуватись та аналізувати яке щастя їм принесе євроінтеграція, митний союз із колишнім "старшим братом", звільнення однієї одіозної політичної персони чи ув'язнення іншої, сланцевий газ чи "Газпром".  Достатньо увірувати, прийняти чиюсь сторону і сперечатись, сперечатись до хрипоти в горлянках та спазмів у пальцях від ударів по клавіутурі...

Сурогатна правда полягає в тому що політики, ставленики містечкових або верховних служителів Мамони, є самостійними і можуть щось змінити в союзі з такими самими холуями на Сході чи на Заході, з "Шевроном" чи "Газпромом".

Просто правда, щодо сучасної політики, полягає зовсім в іншому. Процитую героя роману Віктора Пєлєвіна, який вийшов якраз у 22-у річницю розвалу СРСР:

"Так ось, "пастка-22", полягає в наступному: які би слова не виголошувались на політичній сцені, сам факт появи людини на цій сцені доводить, що перед нами бл...дь і провокатор. Тому що якщо би цей чоловік не був бл...дью і провокатором, його би ніхто на політичну сцену не пропустив - там три кордони з кулеметами.

Елементарно, Ватсоне: якщо дівчина смокче х...й в будинку розпусти, з цього з високою ступінню ймовірності випливає, що перед нами повія."