Усе частіше у час пандемії коронавірусу, зокрема в українському суспільстві  звучать заклики до єдності. Адже свідомі українці переконані: тільки національна солідарність може врятувати націю від загибелі.

Епідеміоголи при цьому нагадують: те, скільки українців може захворіти на коронавірус, залежить від їхньої поведінки та того, як вони дотримуватимуться режиму карантину. Бо якщо Україна піде шляхом Італії – можуть захворіти десятки, а то й сотні тисячі наших громадян.

Проте, як бачимо, не всі українці спішать бути законослухняними громадянами: в Одесі, до прикладу, місцеві жителі обурилися рішенням влади про не більше 10 людей у транспорті і навіть влаштували бунт. Не відзначаються людяністю і московські попи, які досі існують в Україні: збирають прихожан і навіть влаштовують хресні ходи.

При цьому найбільше шокує і обурює тих українців, які дотримуються карантинного режиму, поведінка наших заробітчан, яких врятували з коронавірусного полону в інших країнах Європи. Врятовані хоча й бачили всі жахи епідемії там, але вдома багато з них дотримуватись самоізоляції не збираються: одні тікають від перевірок, інші заражають навіть медиків, а ще інші байдуже кажуть: «Мені все одно – коронавірус тільки пенсіонерів вбиває»…

А тим часом українці тримають в пам’яті страшну картину смертей серед італійців, яким також спочатку було байдуже….

То ж як згуртувати українське суспільство у час епідемії, аби не допустити лиха у нашій державі?

Про це «Вголос» поцікавився у експерта програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інституту майбутнього Ігоря Тишкевича, психолога Валентина Кіма, політтехнолога Тараса Загороднього та директора Інституту трансформації суспільства Олега Соскіна.

Чому частина українців не розуміє потенційної небезпеки?

Тарас Загородній:

Така поведінка людей спричинена тим, що більшість із них взагалі не довіряє органам влади. І те, що говорить влада, вважають неправдою і сприймають як можливість нажитися на простих українцях. Проте говорити, що тільки в Україні такі безвідповідальні люди, а в інших країнах Європи всі ідеальні та хороші, не варто. Люди скрізь однакові, просто тут основну роль відіграє те, на скільки вони довіряють владі своєї країни та виконують її рішення.

Валентин Кім:

Навіть протягом останніх 1-2 поколінь ми переконалися, як державна влада зраджувала інтереси простих громадян. Близько 30 років тому населення позбавили величезної кількості грошей, були махінації із закупівлею препарату під час свинячого грипу тощо. Тому пересічний українець переконується, що рекомендації чи вказівки влади призводять до погіршення результату. Тому й недовіра до влади досить велика в українців і, відповідно, зараз багато-хто дотримуватися вказівок влади не буде. При цьому варто взяти до уваги, що у будь-якому суспільстві завжди знайдуться бунтарі, які йтимуть проти течії.

Олег Соскін:

У Південній Кореї, наприклад, не запроваджували примусових обмежень, навпаки – зберігають демократичність. У них навіть відкрите авіаційне сполучення з іншими країнами. Але тут є інший бік ситуації: у них високий рівень відповідальності всієї нації. Вони перш за все із взаємоповагою ставляться один до одного.

Як тоді змінити свідомість українців? 

Валентин Кім:

Свідомість суспільства змінити не легко: на це потрібно або дуже багато часу, або дуже сильний поштовх до дії. Хоча пандемія таким поштовхом і є. І, на мою думку, зараз свідомість тих же українців таки змінюється: ми починаємо більш відповідально ставитися до порад того ж МОЗ. Проте, аби змінити свідомість і сформувати більш-менш ідеальне суспільство, де люди справді будуть виконувати корисні і професійні поради влади, – на це потрібно дуже багато часу. Однак винятки серед суспільства все одно будуть.

Та й у жодному суспільстві немає цілком свідомих людей. І якщо навіть людина відмовляється дотримуватися карантину, то має при  цьому пам’ятати: кожен відповідає сам за себе. Тому, якщо у багатоквартирному будинку 90% мешканців дотримуються карантину, то рано чи пізно, інші 10% також його дотримуватимуться. Їх примусять, нагадуючи, що «ти відповідальний за іншого».

Ігор Тишкевич:

З одного боку, це питання інформаційної політики та просвітницької роботи, а з іншого – це питання примусу, і саме задля цього існує держава. Тому нічого не вдієш у разі, коли людина свідомо каже, що їй байдуже до тих, хто навколо неї. Відтак, спочатку їй потрібно розтлумачити ситуацію на прикладах. От один із них – один з депутатів Верховної Ради ще недавно говорив з трибуни Парламенту, що коронавірус – це вигадка. Повернувся з відпочинку у Європі і знову прийшов у Раду. (Нардеп Верховної Ради Сергій Шахов підтвердив, що захворів на коронавірус, – ред.) В результаті: він заразився, від нього заразилася його родина і швидше за все кілька інших депутатів ВРУ.

А таким людям, які не хочуть зараз дотримуватися чинних суспільних норм, потрібно продемонструвати, що в інших державах, якщо на кону поставлена безпека та моральні цінності, – люди слухняні. Варто часто наводити приклад Італії: як поводитись у цій ситуації не треба (ця країна дуже схожа на Україну). Італійці ж запізно запровадили попереджувальні заходи – тому тепер, навіть маючи ресурси, ця країна не може зупинити епідемію.

Треба вмикати систему примусу, і, якщо потрібно, покарань з боку держави

І якщо людина вже й цього всього не розуміє – змусити до виконання певних правил поведінки. Зокрема, вмикати систему примусу, і, якщо потрібно, покарань з боку держави. Адже ті українці, які перебували ще нещодавно за кордоном, там закони виконували, тому чому вдома не хочуть? Бо не дай Боже, аби ввімкнулася система страху, адже в Італії та Іспанії вона запрацювала лише тоді, коли сотнями почали вивозити трупи.

Тарас Загородній:

Так, на прикладі італійців, які обрали спочатку традиції спілкування замість безпеки та здоров’я, вкотре переконуємось: в Україні повинен бути примус – навіть за заклики ігнорувати карантин потрібно карати, як мінімум, штрафувати. Аби люди розуміли: має бути порядок. І не важливо: погано це, чи добре і як сильно будуть обурюватися українці через примусові заходи держави.

Запровадження надзвичайного стану покращить ситуацію?

Тарас Загородній:

Якщо в Україні запровадять надзвичайний стан, то, думаю, він буде гібридним, оскільки корупція у нашій країні нікуди не поділася і цей стан багато-хто використовуватиме, аби збагатитися. Ті ж штрафи…Якщо, до прикладу, штраф становитиме за певне порушення 17 тисяч грн, то умовно відкупитися від нього можна буде за 8 тис. І це потрібно враховувати. Тим більше, коли люди бачитимуть, що добробут влади зростає (Голова Офісу президента Андрій Єрмак у березні оновив свій автопарк – купив новенький Mercedes S 350 за 3,2 мільйона гривень, – ред.). І це може суттєво вплинути на поведінку суспільства.

Як тоді згуртовувати націю у час епідемії? Хто це має робити?

Ігор Тишкевич:                                                                                                    

Націю можна згуртувати навколо певних ідей: ідей майбутнього, або ідей споживання. Якщо навіть частина українців, чи вони мешкають в Україні, чи за кордоном, – не розуміють, що власна свобода закінчується там, де починається свобода і безпека іншої людини, то варто це виправляти.

Олег Соскін:

Головну роль тут має відіграти Церква. Тому на релігійному грунті протиріч не має бути. Святослав і Епіфаній мають разом виступити і скоординувати свої дії і сказати людям, що треба молитись, нехай і удома (Блаженніший Святослав, до слова, попросив навчити священиків лікувати від коронавірусу і обіцяє перетворити храми у госпіталі. Підтримав його у цьому і долучився також  очільник ПЦУ Епіфаній, ред.). А московський патріархат повинен свою позицію змінити, якщо ні, то маємо допомогти йому в цьому.

Тарас Загородній:

Зараз бізнесмени демонструють, що вони допомагають суспільству у час поширення епідемії, Церква теж допомагає закликами – і це на сьогодні  позитивні моменти впливу на людей. Проте хребтом має бути все ж державний примус.

Щодо інформаційної політики, то позитивно, що у Зеленського почали в цьому напрямку виправлятися: демонструють і в Інтернеті, і по телебаченню соціальні ролики-пояснення ситуації, навіть перша леді підключилася. І це правильно.

Валентин Кім:

Згуртовувати націю краще тоді, коли є відчуття відповідальності за когось

Згуртовувати націю краще тоді, коли є відчуття відповідальності за когось. У випадку епідемії – як мінімум, за людей літнього віку та малих дітей. І для того, аби згуртувати суспільство, потрібні системна робота та чітко окреслена категорія людей, які більш, ніж інші, потребують допомоги та турботи суспільства. Зараз це можуть бути літні люди, діти і лікарі, до прикладу.

Я, як соціальний психолог, бачу, що у нинішній ситуації і держава починає щось робити. З іншого боку, у соцмережах поширюється доволі потужний соціальний рух, коли соціологи та психологи об’єднуються у групи для того, аби надавати психологічну підтримку лікарям. І це цікавий феномен: коли і державні, і громадські сили спільною дією спрямовані на одну справу – діють в одних інтересах.

Тому зараз саме допомога інших може стати тим стимулом в українському суспільстві, який почне об’єднувати його. Проте тут варто врахувати, що об’єднання суспільства – це тимчасовий стан. Адже сьогодні суспільство через задоволення певної потреби може об’єднатися, а завтра, якщо вона зникне, розшарується знову на окремі групи. І це нормально. Проте зараз українці мають пам’ятати: об’єднання суспільства – це основа нашого виживання.

Марія Волошин, ІА «Вголос»