«Я можу подарувати себе місту як людина, що знається на праві, буду забезпечувати правову роботу депутатів з їхніми ініціативами», – прокоментував «Вголосу» своє обрання Резніков.

Категорично проти цього обрання виступили «свободівці», які мають шість депутатів в Київраді. Мовляв, «УДАР» повністю узурпував владу в столиці, адже Резніков пройшов за списками партії Кличка.

Сам секретар переконує, що ця посада не політична, щоб вести за неї торги.

«Секретар ради не є контролером голови, він є його помічником. Саме тому регламент передбачає, що голова вносить цю кандидатуру, бо саме з ним далі йому працювати і відповідати перед киянами», – пояснює Резніков.

Олексій Резніков – успішний і небідний адвокат. На здивування, навіщо кидати прибуткову діяльність заради нижчої зарплати держчиновника, каже: заробив і накопичив чимало, щоб зараз собі дозволити постійно працювати в Київраді.

На закиди в «узурпації влади» партією «УДАР» Резніков відповідає: «Кияни визначилися, кому вони довіряють свої голоси, а довірили вони їх на виборах переважно Кличку і його команді, тому ми маємо виконати наказ киян».

Більшість керівних посад в комісіях Київради також отримали «ударів ці». Проти голосували представники «Демальянсу» та «Свободи».

Якщо в парламенті «Свобода» поки ще залишається членом коаліції разом з людьми Кличка, хоча все частіше дозволяє собі критику своїх колег, то в Київраді націоналісти стали в чітку опозицію. Найактивнішим і невгамовним опонентом Кличку є депутат-«свободівець» Юрій Левченко, який під час засідань постійно робить зауваження голові щодо процедури ведення сесії.

«Вголос» розпитав Левченка, що його не влаштовує у роботі новообраної Київради при мерові Кличку і чи не є це критикою заради критики.

Ваші однопартійці вимагали розглянути вашу кандидатуру на посаду секретаря. Але у відповідь Кличко пояснив, що «рейтингове» голосування не передбачене регламентом. Чим тоді ви невдоволені?

У законі чітко не прописано, чи має право Кличко висувати одного, двох чи трьох  кандидатів. Але навіть, якщо припустити, що він має право висунути лише одного кандидата, то наша пропозиція була проста: це має бути кандидат не від партії  «УДАР». Ми готові були розглянути і інших кандидатів від меншості.

Інакше ми отримуємо узурпацію влади однією партією у місті Києві. Адже крім голови ради й секретаря – всі ключові депутатські комісії матиме «УДАР». Президент теж за великим рахунком від «УДАР». Тобто маємо повну вертикаль влади «УДАРу» в столиці.

Чого це вас лякає? Ви очікуєте, що «УДАР» буде зловживати своєю абсолютною владою?

Кожної сесії Київради ми бачимо рудименти минулого. То вимикали мікрофон нашому депутату, то не дали слова з трибуни, коли ми хотіли запропонувати свою кандидатуру на  секретаря ради. Ми бачимо намагання обмежити діяльність Київради, посилюючись на регламент Черновецького. Так, цей  регламент діючий, але багато чого міський голова може обійти, це не обов'язок чітко слідувати тим драконівським нормам, які були спеціально придумані, щоб стримувати депутатів Київради. Наприклад, якщо мова йде про виступи, про  внесення пропозицій до порядку денного і так далі (Кличко пояснює, що згідно з регламентом порядок денний мають формувати представники фракцій, а їх станом на 19-те  червня ще не було затверджено – авт.).

Ми за те, щоб перед тим, як виносити порядок денний на розгляд сесії чи вносити у нього зміни, збиралася погоджувальна рада депутатських груп, фракцій, навіть до того, як вони створені. Адже є неформальні лідери, всіх їх знають. А виходить так, що жодна депутатська група, крім «УДАРу»,  на порядок денний не впливає.

Крім того, від керівництва Київради ми бачимо вибіркове бачення ситуації. Якщо вигідно говорити про регламент, наприклад, що внести зміни в порядок денний регламент не дозволяє, то чомусь не виконується норма того ж регламенту про завчасне публікування проектів рішень.

Переконаний, це робиться, переконаний, спеціально для того, щоб депутати не мали можливості  їх опрацювати. Тобто приймали рішення за замовчуванням: бачать, що всі голосують, то давайте і ми проголосуємо.

Які проекти рішень ви маєте на увазі?

Кричущий приклад – це випадок з кандидатурами в комісії. Депутати побачили повний перелік прізвищ перед самим початком сесії. Це абсурд, бо там 119 депутатів, треба вивчити, хто є хто, зможе той чи інший депутат бути головою тої чи іншої комісії, а може за цим депутатом шлейф корупційний тягнеться.

Крім того, ми вимагали, щоб ключові комісії – земельна, бюджетна та з питань власності, які традиційно найбільш корумповані, були віддавні на контроль меншості. Все одно більшість там так чи інакше матиме «УДАР», тобто вони так чи інакше будуть приймати потрібні їм рішення, але якщо голова чи секретар комісії – представник меншості, то хоча би контролюється цей процес.

Все-таки «свободівці» погодилися очолити екологічну комісію та взяли посаду секретаря регламентної комісії. Чому вирішили йти на поступки?

Питання було поставлене таким чином:  або ви погоджуєтеся на те, що ми вам пропонуємо, або ми вас оголошуємо ворогами народу, що ви проти киян, не хочете працювати, а лише кричати. В таких умовах ми взяли відповідальність за дві комісії.

Мар’яна П’єцух, спеціально для «Вголосу»