Подаємо повний текст:

«Ми з подивом ознайомилися з пропозиціями Російської Федерації, висловленими у заяві 570-17-03-2014 від 17 березня 2014 року. Зокрема, нам незрозуміло, як країна, що окупувала територію иншої держави без жодних законних підстав, що організувала ніким не визнаний антиконституційний референдум на окупованій території, що систематично засилає своїх громадян для проведення провокацій у Східних регіонах України включно з випадками вбивств мирних протестувальників, може претендувати на статус третьої сторони у розв’язуванні конфлікту, який сама вона й ініціювала?

Ми хотіли б нагадати, що Україна не є країною-агресором, яка розв’язала війну проти инших і не потребує подібної опіки та зверхности. у світі важко знайти країну, яка ще досі не зрозуміла, що реальним фактором дестабілізації в Україні є ворожі дії Російської Федерації. Усе, що потрібно для того, аби ми змогли приступити до внутрішньополітичного діалогу, – це припинення агресивного втручання Росії у внутрішні українські справи під гітлерівськими гаслами «захисту співвітчизників», припинення підживлення сепаратистських настроїв із боку Росії у східних та південних регіонах України.

Цього хочуть як громадяни України, що виходять на численні мітинги на підтримку ідеї цілісности та неподільности України, так і велика кількість громадян Російської Федерації, які вже не перший тиждень проводять багатотисячні акції на нашу підтримку, ризикуючи бути арештованими.
Нам важко зрозуміти, на що сподівається Російська Федерація, закликаючи у своїх пропозиціях до визнання «референдуму» в Криму? Конституційний Суд України визнав це «волевиявлення» неконституційним. Ту ж саму думку висловила Венеційська комісія, 14 членів Ради Безпеки ООН, усі країни-члени Европейського Союзу. Проведення референдуму не контролювали жодні уповноважені представники держав та міжнародних організацій. У голосуванні де-факто не брали участь представники кримськотатарського народу. В таких умовах вимоги Росії виглядають зухвалими і... просто несерйозними.
На цьому тлі доречно звернути увагу на приклади "мирного врегулювання конфліктів" за участю Російської Федерації в таких місцях, як Придністров'я, Нагірний Карабах, Абхазія, Південна Осетія, щоб пересвідчитись у тому, наскільки "ефективним" є подібне втручання. Зрозуміло, що геополітична логіка в стилі realpolitik спонукає нашого північного сусіда до збереження та поширення зон заморожених конфліктів. Такі зони стають його козирними картами, що утримуються протягом невизначеного періоду. Але кожна цивілізована країна має розуміти, що подібні "ігри" становлять серйозну небезпеку не лише для безпосереднього регіону конфлікту, але й для сталого балансу сил у світі.

Нам також дивно чути про занепокоєння Російської Федерації щодо поширення неонацистської ідеології. Українське законодавство забороняє політичні рухи та дії, що спрямовані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі. А на неонацистські прояви варто дивитися з иншого боку: псевдореферендум у Криму дуже нагадує нацистський аншлюс Австрії 1938 року. Введення військ на територію суверенної держави під приводом захисту прав співвітчизників є дивним історичним рецидивом захоплення Судетської області того ж 1938 року.

Стосовно ідеї федералізації – подібний устрій личить Російській Федерації, де в окремих регіонах національні меншини становлять більшість, але не в Україні, де етнічні українці становлять 77,8% і є більшістю в усіх областях України! Ідея федералізації України є не чим иншим, як черговою спробою ослаблення української державности та підпорядкування України геополітичним амбіціям Путіна. Ба більше, ми вважаємо намагання нав’язати суверенній державі Україна будь-яку систему державного устрою рецидивом втручанням у наші внутрішні справи і радимо Російській Федерації ще раз ознайомитися зі змістом статті 2 Статуту ООН.

Стосовно прав національних меншин – Україна однозначно готова забезпечити дотримання їхніх прав. Але ми повинні бути свідомі того, що Росія традиційно використовує гуманітарну політику задля власної експансії – культурної, релігійної і, зрештою, військової. Для агресора вже стає традиційним проведення інтервенцій задля “захисту співвітчизників” навіть попри відсутність фактів порушення їхніх прав. Поза тим, українська мова була і надалі залишатиметься єдиною державною мовою в Україні попри тиск путінської Росії, попри тривалу політику русифікації царської Росії та за совєцьких часів.

Росія пропонує нам закріпити в новій Конституції України заборону держави, втручатись у справи церкви та в міжконфесійні стосунки. Ми, зі свого боку, хотіли би також запропонувати керівництву Російської Федерації зменшити втручання церкви Московського патріярхату у внутрішню політику України, оскільки візити патріярха Кіріла традиційно супроводжуються погано прихованими закликами до політичного об’єднання з Росією.

Стосовно пропозиції Росії виступити одним із гарантів «нового державного устрою України». Говорити про «гарантії безпеки» після віроломного та зухвалого воєнного вторгнення в Україну є справжнім фарсом. Росія грубо порушила свої зобов’язання в рамках Будапештського меморандуму та низки важливих двосторонніх договорів. Очевидно, що сьогодні нам потрібно шукати іншу, більш надійну модель гарантування безпеки України.
Пропозиції Російської Федерації містять в собі прямі загрози існуванню української державності! Ми категорично заявляємо, що Всеукраїнське об’єднання «Свобода» за жодних умов не сприйме необґрунтованих вимог агресора».