Тема сексуальних меншин – геїв, лесбійок, бі- та транссексуалів – сьогодні усе ще залишається жорстко табуйованою. Нас вона зацікавила передусім з погляду участі представників секс-меншин у політичних процесах, їхніх відносин і взаємин з різними політичними силами і діячами. Про це та багато про що інше – наша розмова з лідером Гей-Форуму України Святославом Шереметом.

Святославе, наближаються чергові вибори. Не секрет, що гей-тематика на виборах в Україні і не тільки, використовувалася для дискредитації політиків.

Подібні "піар-акції" у нас, в Україні, уже практично не спрацьовують. Ще в 2005 році був випадок, коли в поштові скриньки жителів Києва вкинули величезний тираж листівок "XXII європейського параду секс-меншин", на яких був зображений нардеп Богдан Губський у садомазохістському вбранні плюс логотипи політичних партій "Єдина Україна", "Союз", "Яблуко". Це ніяк не вплинуло на рейтинги й імідж Губського й даних політичних сил.

Про що це говорить? Ця тема ще не є актуальною?

Вона вже не актуальна. Хоча точніше буде сказати, що вона – неефективна як політтехнологія. Я займався політтехнологіями й можу стверджувати, що хоча гей-тематика входить, як і раніше, у топ-10 "чорного" піару, але фактично не спрацьовує. Чому так відбувається? Елементарно: народ – не дурень. Коли розсудливий виборець чує, що іменитому політикові приписують гомосексуальність (вигадану чи дійсну - не важливо), його перша реакція: ну от, знову "чорний" піар включили... У підсумку він може спрацювати з точністю "до навпаки".

У випуску щотижневика "Фокус" від 22 червня цього року під рубрикою "Компромат" була опублікована стаття "Перехід на особисте". Там теж, серед іншого, піднімається проблема використання гей-карти як механізму політичних технологій. Автор статті згадав зовсім дурну історію, що зачепила під час виборчої кампанії 1998 року Петра Симоненко, коли в пресі з'явилися матеріали під заголовками типу "Симоненко - гомосексуаліст?".

Приводом для таких бульварних пересудів послужило те, що в офіс Компартії підкинули частину тиражу українського гей-журналу "Один із нас". Потім почалися необґрунтовані розмови про те, що Петро Миколайович симпатизує геям. Уже тоді, в 1998 році, це практично ніяк не позначилося на підсумках виборів, а зараз не вплинуло б і поготів.

Проте, я думаю, що гей-карта буде розігруватися і на найближчих виборах. Імовірно, знову підуть розмови про те, що геїв підтримує Юрій Луценко. Але навіть нехай це було б і тричі правдою, на результати народного волевиявлення ця обставина сильно не вплине.

Ми рано чи пізно підійдемо до тієї граничної риси, що відокремлює формалінову епоху повної закритості гомосексуальних політиків від того періоду, коли вони почнуть самі говорити про це і будуть відповідним чином позиціонувати себе на виборах. Приклад нині діючого берлінського бургомістра Клауса Воверайта, відвертого гея, девізом якого була фраза "I'm gay, but is OK". Гомо- та бісексуальних політиків в Україні досить багато, у тому числі й серед тих, хто має найвищі ранги в ієрархії держслужби.

Але ці Ваші твердження, не підтверджені фактами...

Навпаки, вони підтверджуються реальними фактами, які відомі людям, близьким до так званої "гомо політичної" тусовки. Але оскільки ці факти стосуються особистого життя людей, то ні я, ні, сподіваюся, мої колеги ніколи не будемо називати імен і наводити цих фактів. Я вважаю, що люди повинні свідчити за себе самі. Не хочуть – це їхня справа. До речі, як Ви думаєте, з якої причини в столичних закладах строго-настрого заборонено фото- і відеозйомку?.. Бо якомусь консулу або заступнику міністра зовсім не посміхається в такий спосіб "засвітитися". І коли я кажу "заступник міністра", не треба думати, що я маю на увазі когось конкретного – я просто вказую на ранг відвідувачів гей-закладів.

Отже, геї у вищих ешелонах української влади є і їх чимало?

А коли їх було мало? Гомосексуальність процвітала у владі навіть при тих режимах, які найжорстокішим чином її переслідували, – сталінському й гітлерівському... Що вже казати про владу епохи демократії? Відсоток геїв серед владної верхівки зовсім не менший, аніж серед населення в цілому. Парадокс полягає в тому, що українські політики-гомосексуали прагнуть зберегти інформацію про себе в таємниці, оскільки "саморозкриття", або "камін аут", як це частіше називається, створить проблеми найперше для них самих. Принаймні, вони самі так думають, хоча, можливо, і помиляються.

У підсумку, значно відважніше ЛГБТ-проблематику піднімають сьогодні політики, які особисто не мають до ЛГБТ ніякого відношення. Саме вони швидше готові визнати, що гей-проблематика існує і її належить вирішувати. Народний депутат України V скликання Руслана Лижичко влітку 2004 року проїхала на чолі гей-параду в Стокгольмі й прокоментувала це так: "Ми хочемо сказати людям, щоб вони були терпимі, не виявляли агресивності стосовно меншин".

У листопаді 2006 року тодішній заступник міністра у справах сім’ї, молоді й спорту Тетяна Кондратюк підписала документ, де сказано: "Перед Україною стоїть завдання щодо вироблення державного ставлення до реально існуючих різних форм подружнього співжиття при формуванні й здійсненні сімейної політики держави. Зокрема, необхідності легалізації одностатевих шлюбів через прийняття міжнародних документів, у яких з визнанням таких шлюбів зв'язується можливість входження в європейське співтовариство". Сказано витіювато, але ключова думка ясна: коли ми рухаємося в Європу, то волею-неволею й проблемами геїв займемося.

А що це за проблеми?

Насамперед, це проблема дискримінації й здійснення злочинів проти особи через її секс-орієнтацію. До нас регулярно надходить інформація, що в такому-те місті вбили гея. Буває, що вбивства інсценуються як самогубства, і саме версія суїциду підтримується правоохоронними органами, які не бажають панькатися з розслідуванням. У пресі ж такі випадки просто замовчуються, оскільки в більшості випадків розголос дуже важкий для родичів. Це – екстремальні випадки.

Але й інших фактів дискримінації стає усе більше й більше. Так відбувається через те, що гомосексуали стають усе відкритішими, що й викликає агресивне ставлення ззовні. На рівні провінції ще дуже сильні позиції побутової гомофобії. Через це деякі молоді гомосексуали під гнітом гомофобного оточення просто позбавляють себе життя. Часто трапляється, що геїв б'ють через їх неординарну зовнішність.

Але це не тільки проблема геїв. Там, де насильству піддаються гомосексуали, тією самою мірою можуть постраждати чорношкірі або азіати. Гомофобія частенько сусідить із ксенофобією й антисемітизмом. Це одного поля ягоди. І викорінювати їх потрібно комплексно.

Якщо раптом рідним або працедавцям стає відомо, що людина – гей, її запросто можуть вигнати з дому або звільнити з роботи. Ненормальність таких ситуацій очевидна: адже сам потерпілий яким був, таким і залишається, тобто справа не в ньому. Це трапляється через те, що в людей змінюється їхнє власне уявлення про людину. Таких випадків є тисячі.

Гомосексуала можуть не допустити до служби в армії, можуть не дозволити всиновити дитини, навіть у тому випадку, коли дитина – дівчинка (!), хоча ніяких формальних обмежень ні на допуск геїв до військової служби, ні на всиновлення гомосексуалами дітей у нашій країні немає.

Геї та лесбійки, хоча часто й живуть стійкими одностатевими родинами, проте, не мають можливості узаконити свої стосунки. Питується, чому? Чому не дозволити людям створити офіційну родину, якщо вони де-факто й так живуть сімейним життям, що, по суті, мало чим відрізняється від гетеросексуальної родини?

Серед ключових правозахисних фігур України проблема дискримінації геїв та лесбі практично не зустрічає розуміння. Скажімо, омбудсмен Карпачова вже котрий рік підряд "динамить" це питання, відбуваючись формальними відписками. Але неперевершеним і дуже ідейним опонентом гей-лесбійського руху є – хто б ви думали? – голова парламентського комітету із прав людини (!) Леонід Грач, затятий комуніст.

З його висловлень можна скласти шикарний цитатник. Геї, за Грачем, - це "одурманені занепалі душі", "гомосексуалізм – аномалія, викликана аморальністю людини" і "мракобісся". З останніх його перлів: виховання дитини в "голубій" атмосфері – це "новий вид фашизму". Не дивно, що наш брат гей, який чує ці сентенції, сприймає їх як особисту образу. Я визнаю право Грача мати свою особисту громадянську позицію щодо секс-меншин, але як тільки твоя громадянська позиція розходиться із твоїми прямими посадовими обов'язками, то, будь ласка, піди у відставку й відстоюй свою громадянську позицію поза своїм посадовим кріслом.

Грач дуже нагадує в цьому плані московського мера Лужкова, який щороку забороняє публічні гей-акції в Москві, хоча їхнє проведення було б зовсім законним. Ми думаємо, набагато конструктивніше з позицій Грача було б створити в рамках свого комітету підкомітет з питань дискримінації, щоб зайнятися гей-лесбійською проблематикою предметніше.

Справедливості заради треба відзначити, що колега Грача – голова підкомітету з прав людини в парламенті V скликання пан Удовенко, займає, навпаки, толерантну й зважену позицію, вважаючи за доцільне прийняття закону про захист від дискримінації, що забезпечив би захист різних соціальних груп, у тому числі ЛГБТ-співтовариства, від дискримінаційних проявів.

Повернемося до проблем влади. Ви стверджуєте, що представників секс-меншин сьогодні у владі багато, але вони не лобіюють ваших інтересів. А для того, щоб приймати закони, потрібно мати своє лобі в парламенті...

Так, потрібно. Але це неоднозначне питання. Давайте згадаємо 1991 рік, коли із кримінального кодексу була вилучена норма про покарання за добровільні гомосексуальні контакти між дорослими чоловіками. Цей законодавчий крок був пролобійований людьми, зацікавленими в тім, щоб цю статтю прибрати. Причому це був один із перших законів України, прийнятих після схвалення незалежності нашої держави на референдумі 1 грудня.

А от вам і інший бік медалі. Щоб приймати прогеївські закони, не обов'язково, щоб лобі було геївським! Усім нам прекрасно відомі євроінтеграційні прагнення України. Але стати частиною єдиної Європи, зневажаючи права ЛГБТ, неможливо. Це прекрасно усвідомлює наша влада й наші провідні політичні сили. Ще в 1995 році ми ввійшли в Раду Європи. Однією з тодішніх вимог було скасування страти. І ми наклали на неї мораторій, незважаючи на те, що проти такого кроку лунало багато голосів протесту.

Отож, Парламентською асамблеєю тієї ж Ради Європи прийнята спеціальна рекомендація № 1474, що називається "Про становище лесбійок і геїв у державах-членах Ради Європи". У ній країни-учасниці РЄ, у тому числі Україна, покликані – цитую дослівно – включити питання про сексуальну орієнтацію в число підстав для дискримінації, заборонених національним законодавством, ужити заходів для боротьби із проявами гомофобії, особливо в школах, серед медичного персоналу, у збройних силах і правоохоронних органах, вживати за необхідності дисциплінарних заходів до тих, хто дискримінує гомосексуалів, забезпечити рівне ставлення до гомосексуалів при прийманні на роботу, прийняти законодавство, яке передбачає реєстрацію одностатевих партнерських зв'язків...

Крім того, спеціальну резолюцію "Про загальну стратегію Європейського Союзу щодо України" видав Європарламент, у якій чорним по білому зроблено наголос "на необхідності прийняття Україною необхідних законодавчих і оперативних заходів для боротьби проти дискримінації, що ґрунтується на сексуальній орієнтації".

Висновок зі сказаного – один. Для прийняття прогеївських законів не обов'язково мати лобі. Лобі повинне бути просто проєвропейським. А в нашій політиці в цілому, як і в парламенті, зокрема, таке лобі є.

Якісь конкретні прогеївські закони розглядалися вже парламентом?

У Верховну Раду на даний момент внесено дві законодавчі ініціативи, що стосується захисту прав ЛГБТ. Перша ініціатива підписана... Януковичем, друга... – комуністом (!) Миговичем, нардепом IV скликання, соратником Грача.

Дві ініціативи лежать і не рухаються?

Рухаються. Перша – це проект нового Трудового кодексу України, у якому записано, що дискримінація в сфері трудових відносин на підставі сексуальної орієнтації забороняється. Так говорить одна з перших статей кодексу. Законопроект був поданий Януковичем ще під час його перебування перший раз прем'єром, в 2003 році.

Після цього документ пройшов два парламентських читання й зараз він готовий до повторного другого читання. По ідеї, ще навесні він повинен був бути прийнятий у цілому як закон, однак цього не відбулося через відомі політичні ускладнення на владному олімпі. За всі ці три з половиною роки антидискримінаційна норма нікуди із проекту кодексу не зникла.

От приклад ставлення до цієї норми депутатського корпусу. Василь Хара, представник фракції Партії регіонів, заявив: "Те, що вимагають геї й лесбійки, – це європейська норма, і вона, швидше за все, залишиться в проекті кодексу, хоча особисто я проти цього".

Цікаво, що норму, що захищає трудові права геїв і лесбі, внесло, зважаючи на все, Міністерство праці й соціальної політики, що очолювалося міністром-есдеком Михайлом Папієвим. Дана норма відповідає вимогам відповідних конвенцій Міжнародної організації праці (МОП), у яку входить Україна.

Щоправда, ідейний опонент гей-лесбійського руху – структура за назвою "Любов проти гомосексуалізму", тісно пов'язана з неохристиянськими харизматичними об'єднаннями, – нібито домоглася аналізу даної норми…Верховним Судом України, котрий офіційно заявив, що в антидискримінаційній статті проекту нового Трудового кодексу "змішані природні права з неприродними проявами, до яких відноситься нетрадиційна сексуальна орієнтація".

Вірогідно, Верховному Суду пофіг позиція Всесвітньої організації охорони здоров'я, що полягає в тому, що гомосексуальність не є ні хворобою, ні поведінковим розладом і становить якраз природний стан людини. 

Згідно  біографії Януковича, його навряд чи можна віднести до людей, які толерантно ставляться до проблеми гомосексуальності?

Думаю, справа не в біографії. Вагомими для Віктора Федоровича є, очевидно, інші фактори. Мені, наприклад, складно судити, чи має він якесь чітке відношення до даного питання. І взагалі, політики й чиновники – досить цікаві люди. У них може бути одночасно кілька позицій з тієї самої проблеми: позиція особиста – так би мовити, "побутова", що оголошується на кухні в колі родини; громадянська публічна позиція, котру вони озвучують із трибун і для ЗМІ, і позиція посадова, котру вони зобов'язані впроваджувати в життя, згідно зі своїми службовими обов'язками.

І ці позиції можуть відрізнятися. Янукович служить яскравим прикладом цього: у серпні 2003 року за його підписом у парламент направляється прогеївський проект нового Трудового кодексу, а в грудні 2005 року у своєму зверненні до ієрархів, кліриків і мирян Української Православної Церкви Віктор Федорович дослівно заявляє наступне: "Пропаганда одностатевих шлюбів, порнографія – от ідоли бездуховності! Я готовий і зобов'язаний протистояти злу в ім'я добра".

Отже, ось вам парадокс: людина спочатку підписує документ, що захищає права геїв, а потім, по суті, оголошує гомосексуальність злом. Але, погодитеся, підпис прем'єра має незрівнянно більшу силу, ніж його ж слова, сказані в якості "смиренного послушника Української Православної Церкви", яким він сам себе назвав у тому пріснопам'ятному зверненні.

А другий законопроект?

Це антидискримінаційний законопроект № 8590, яким було запропоновано змінити формулювання нині діючої правозахисної 161-ї статті Кримінального кодексу, заборонивши порушення рівноправності людей саме на підставі секс-орієнтації. Цим же законопроектом пропонується доповнити Кримінальний кодекс новою статтею, що встановлює відповідальність за розпалення ворожнечі й ненависті до людей виходячи з їхньої секс-орієнтації.

Фактично даним документом запропоновано ввести кримінальну відповідальність за агресивні гомофобні прояви. Він був внесений на розгляд парламенту в грудні 2005 року народним депутатом Іваном Миговичем - комуністом, сподвижником тов. Грача. У зв'язку з тим, що автор законопроекту Мигович не пройшов у парламент V скликання, цей документ став де-факто надбанням архіву - розглядатися він не буде.

У зв'язку із цим зараз ми беремо участь у розробці нового комплексного антидискримінаційного законопроекту, що передбачає заборону дискримінації у всіх сферах громадського життя по максимуму можливих підстав, серед яких – вік, стать і гендерна ідентичність, расова, національна або етнічна приналежність і колір шкіри, соціальне походження, сексуальна орієнтація, стан здоров'я, родиний стан, політичні переконання, приналежність до об'єднання громадян або певній соціальній групі, місце проживання, майновий стан, ставлення до релігії (релігійні переконання), мова, посадове становище.

Уже відбулося кілька обговорень цього законопроекту, участь у яких брав голова парламентського підкомітету з прав людини Геннадій Удовенко. Він позитивно поставився до цієї ініціативи й недавно запрошував розробників представити даний документ на засіданні Ради з питань етнонаціональної політики при Президенті України.

Чи можна говорити про сексуальні меншини як про групу, яка має подібні електоральні симпатії?

Якщо під час виборчої кампанії немає політичних сил, які чітко акцентують гей-проблематику, то гомосексуали будуть голосувати різнорідно. Хоча їхні голоси підуть однозначно на користь центристських або правоцентристських сил: Ви ж самі розумієте, що гей навряд чи проголосує за політичну силу, представники якої таврують гомосексуальність як зло або аморальне перекручення.

Саме тому політичним партіям лівого спрямування не доводиться розраховувати на голоси ЛГБТ-Співтовариства. Лідер Соцпартії Мороз у свій час із властивою йому поетичністю назвав одностатеві відносини "блакитним паскудством". Позиція прогресивно-соціалістичного тандема Вітренко-Марченко теж безстороння. Комуністи, рупором яких із проблем гомосексуальності виступає товариш Грач, не можуть, природно, розраховувати на симпатії електорального ЛГБТ-Сектору. Цікавий на цьому тлі той факт, що на виборах-2006 значна частина геїв голосувала за БЮТ.

Чому?

Це лежить, напевно, у сфері ірраціональних симпатій гомосексуального психотипу до особистості Юліи Володимирівни. Це не тому, що в БЮТ у програмі відображено очікування ЛГБТ-співтовариства або Юлія Володимирівна конкретно щось нам пообіцяла. Ми намагалися проаналізувати, чому так відбувається. Це не було серйозне соціологічне дослідження, ми просто опитали членів нашого ком'юніті, і результати показали, що за Юлю голосували дуже багато наших. А от на прийдешніх виборах все може бути набагато цікавіше, якщо гей-проблематику візьме на озброєння одна з політичних сил, що має шанси пройти в парламент.

А чи не може це нашкодити такій політичній силі?

Однозначної відповіді немає. Якщо проаналізувати дані соцопитувань, які стосувалися ставлення громадськості до гей-проблематики, то результати такі, що відносна більшість населення ставиться до ЛГБТ толерантно й ця частка терпимих співгромадян постійно зростає. Раніше був високий відсоток що не визначилися, індиферентних людей. Цікаво, що чисельність гомофобів теж зростає, хоча не так швидко, як кількість наших толерантних співвітчизників.

Гей-співтовариство – це специфічний соціальний організм, де досить швидко передається інформація. Цю обставину можна використовувати як політтехнологію. Якщо яка-небудь із політичних сил не бажає у відкритій формі заявляти, що підтримує гей-лесбійське співтовариство, але бере на себе певні негласні зобов'язання щодо наступного захисту прав гомосексуалів, то такій політичній силі може бути забезпечена підтримка.

Цю технологію намагалися вже використовувати у виборчій кампанії 2005–2006 років. Ставку на ЛГБТ спробувала зробити дрібна політична сила лівої (!) орієнтації, що була відверто непрохідною. Вони почали роботу в гей-лесбійському співтоваристві, але провадили її недостатньо грамотно. У підсумку це вилилося в те, що наших людей залучали на роботу у виборчі комісії, як агітаторів і т.п., тобто давали попросту можливість заробити, але реальних голосів це їм практично не принесло.

До речі, чисельність так званих "сексуальних меншин", тобто геїв, лесбійок, бісексуалів і транссексуалів, оцінюється в нашій країні в межах від 800 тис. до 1 млн. 200 тис. осіб. Залежно від електорального розкладу, це може скласти від 0,5 до 3 % голосів виборців. Зрозуміло, що кожен розсудливий політик, як і будь-який прагматичний політтехнолог, буде зважати на ці цифри. Найбільш привабливими ці голоси є для політичної сили, що балансує на грані проходження в парламент. Якщо за прогнозами партія набирає від 2 до 4 %, то голоси ЛГБТ можуть стати вирішальними.

Продовження буде

Фото: Владислав Лиховидов (1, 2), Всеволод Галкін (3)