Уже втретє в Києві відбулися Бандерівські читання. Організатори говорять про еволюціонування заходу. Уперше він відбувся ще в розпал революційних подій. За словами Юрія Сиротюка, ті перші читання мали суто декларативний характер. Тоді, коли зі сцени Майдану більшість промовців пропагувала ліберальні цінності й намагалася повсякчас боротися з бандеризацією протесту, націоналістам довелося збирати науковий захід, щоб доводити, що саме національна ідея є стрижнем української революції. Другий захід викликала нова загроза (стара нова) для України – агресія Кремля. Тоді учасники дискусії порівнювали боротьбу з Москвою давнішню і теперішню. Продовження ІІ Бандерівські читання знайшли в обговоренні «Як нам облаштувати Росію». Невдовзі за результатами дискусії мають видати книжку, яку організатори планують розіслати в аналітичні центри по всьому світу.

«Ми розішлемо цю книжку в усі аналітичні центри, щоб вони знали, що Україна теж має свій план, що робити з усім цим простором після повалення путінської імперії. Американці у Стратфорді говорять про те, що Росії до 2020 року не буде, але в їхніх передбаченнях й України немає. Вони вірять, що Естонія може захопити Санкт-Петербург, вони вірять, що Туреччина може «віджати» Кавказ, вони вірять й у зворотній сценарій, що Росія може захопити Таллінн, дійти до Польщі, але в них немає жодного слова про Україну. Ми самі повинні сформувати і запропонувати свій проект. Не можна «вестися» на рецепти, які нам привозять із Заходу», – каже Сиротюк.

ІІІ Бандерівські читання зібрали рекордну кількість учасників. Близько двохсот науковців, політиків, філософів, публіцистів, політологів та просто зацікавлених осіб зібралися обговорити націоналістичну візію майбутнього Української Держави. За іронією, захід відбувся в Будинку вчителя, де століття тому засідала Центральна Рада, яку націоналісти ще тоді звинувачували в надмірній ліберальності та довір’ї до московського ворога.

Лідер Всеукраїнського об'єднання «Свобода», за підтримки якого традиційно збираються Бандерівські читання, Олег Тягнибок у вітальному слові до присутніх на дискусії наголосив: «В усі часи нашої історії найчастіше ставалося так, що причиною поразок і катастроф нашої нації були хаос і безлад у головах владної еліти. Коли провідна верхівка замість принципової політики займається крутійством, коли замість безоглядної боротьби з агресором намагається «з ворогом по правді жить», коли на вимогу ворога намагається протягти в Конституцію капітулянтські, антинаціональні зміни про «особливий статус», коли таємно облаштовує з тим же ворогом фінансові оборудки – це надійний шлях до чергової катастрофи».

Продовжуючи цю думку, філософ і публіцист Дмитро Савченко говорить про існування в сучасній Україні двох еліт, одна з яких хоче знищити іншу: «Кровопролитний сценарій відбувся тоді, коли стара еліта, яка хотіла затягти Україну у прірву танатософії, не хотіла поступатися своїми позиціями. Тепер в Україні дві еліти – та, що пройшла випробування боями на Майдані, і псевдоформація еліти – кам'яна ланка. Чинна влада сутнісно не відрізняється від режиму Януковича. Бюрократична еліта розгортає широкомасштабну кампанію з дискредитації націоналістичного, волонтерського, добровольчого руху. Мета – завадити формуванню еліти з пасіонаріїв, які мають потребу в самопожертві заради вищих ідеалів, яким є національна ідея».

Журналіст Ростислав Мартинюк бачить іще одну загрозу для українців у штучній русифікації. За його словами, вона тривала не лише в совєцькі часи, а й після проголошення української незалежності: «У Києві, відповідно до останнього перепису, русскіх є 300 тисяч. Чи хтось знає, де в Києві район із русскіми? Ніде, бо вони скрізь. З меншини вони автоматично перетворюються на більшість, русифікуючи всі українські царини. Русифікація ЗМІ, спорту, субкультур, армії відбувалася не лише в Совєцькому Союзі. Цей процес триває й далі. Русскій проект в Україні потрібен для легітимації в ній малої Росії».

Організатори Бандерівських читань підкреслюють: жодна ідеологія в Україні не збирає стільки науковців, як націоналістична. У заході традиційно беруть участь десятки кандидатів та докторів наук. Серед дискусантів – один із провідних сучасних істориків, декан історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Іван Патриляк.

На прикладі подій української історії дослідник зазначає, що в майбутньому перемагає той, хто має більше ніж один план: «В історичній перспективі наявність двох варіантів в Організації Українських Націоналістів виграла. Якщо нам зараз кажуть, що не існує альтернативи мінським домовленостям, то це лише означає небажання державних діячів розглядати інші варіанти. Бандера та його побратими були мудрішими та далекогляднішими, оскільки бачили потребу в розробці двох планів».

Одним з організаторів Бандерівських читань є Науково-дослідний інститут українознавства. Багато співробітників інституту брали активну участь у заході як доповідачі або експерти. Директор установи Богдан Галайко зазначає, що це доволі якісний і професійний науковий захід, в організацію якого інститут хотів внести свою лепту: «Українознавство – це доволі широка тематика, пов’язана з українцями, українством, Україною. Цього року виповнюється багато ювілейних дат, пов’язаних зі становленням української державності, зокрема 75 років із дня проголошення Акта відновлення Української Держави та 25 років від проголошення незалежності. Окрім того, в нашому інституті розробляють наукові дослідження, пов’язані з творенням та боротьбою за українську державність. Зокрема, йдеться про вивчення впливів різних партій та організацій на розвиток державності у ХХ столітті, що є однією із провідних тем третіх Бандерівських читань».

Цьогоріч захід уперше підтримав й Інститут національної пам’яті.

Підсумовуючи, ініціатор читань Юрій Сиротюк наголосив, що основна мета – довести владі, що українська держава в політиці має дотримуватися насамперед національного курсу. Водночас він переконаний, що націоналісти перемагають ідеологічних опонентів не лише за змістом, а й за формою: «Усі зараз малюють, що Польща буде модерувати російський кордон. Це робитиме Україна! Немає альтернативи цій концепції – концепції української національної держави. Зараз реалізовують проект, де десять відсотків намагаються будувати державу, не беручи до уваги 90% – української більшості. Не можна будувати державу, відкидаючи наріжний камінь для будівництва – українську націю. Сьогодні на науковому рівні ми намагалися довести, що Бандерівщина – це не тільки вулична, а й інтелектуальна мода й готові рецепти. Бандерівські читання – це генеральний інтелектуальний штаб української нації. Ми не тільки переграємо наших ідеологічних опонентів за змістом, а й за формою є не гірші».

Лариса Лавренчук, спеціально для «Вголосу»

Фото: Катерина Серко, Лариса Лавренчук