"Шановний Олександре Олександровичу!
Шановні члени Політради!

Вперше я, як член Політради з 1993 року, працюю в ній і зараз, звертаюсь до Вас з даним зверненням тому, що надалі не можу спостерігати як група наших партійців, на чолі з виключеними з лав партії товаришами С. Ніколаєнко та О. Баранівським не розпочали в засобах масової інформації відверту боротьбу під видом оновлення партії з керівництвом партії і її авторитетним лідером Олександром Олександровичем Морозом. В Соціалістичну партію України я прийшов по клику серця, в часи, коли припинив існування Радянський Союз і заборонена КПРС та КПУ. Ми хотіли відновити ліву партію, встати на захист всіх тих, хто служив ідеалам українського народу і прагнув до оновлення української Держави і відстоював економічну та політичну незалежність. Пам’ятаю я і той період, як створювалась Соціалістична партія України. Пам’ятаю і тих, хто готовив перед з’їздові документи і ввійшов в склад керівництва партії. Обиравши на установчому з’їзді Головою партії Олександра Олександровича Мороза, ми вірили в ввіданість його соціалістичним ідеалам, в його організаторські таланти. І ми не помилились в ньому. Вісімнадцять років Олександр Мороз стоїть  у руля Соціалістичної партії України. Він пройшов з нами всі випробовування на зрілість, став одним з авторитетніших політиків не тільки в Україні, але і в Європі. До його голосу прислухаються всі чесні люди, з якими він постійно підтримує зв'язок. Виступаючи перед ними на зборах, мітингах, особистих зустрічах і т.д. Для нього головне не піарщина, як це роблять лідери партій і блоків, опонуючи нам, а боротьба за кращу долю українського народу, всіх тих, кого новітні пани і підпанки зробили жебраками. Пишу про це не для того, щоб дати зрозуміти панам С. Ніколаєнко і О. Баранівському та їхній невеликій купці прихильників, що Олександр Мороз, як лідер лівої партії, до речі першої створеної на Україні. Сьогодні, коли лівоцентриський рух розпорошений, не має права піти у відставку з посади голови партії, бо це буде подарком не тільки хлопцям з Банкової, але й нашим політичним опонентам, в першу чергу БЮТ, блок Литвина, які скористалися тим, що на дострокових виборах (антиконституційних) СПУ не змогла попасти в Верховну Раду України і працюють вони разом з КПУ на нашому лекторальному полі. Ще раз підкреслюю, що Олександр Мороз свій потенціал не вичерпав, він фізично міцний по мимо державних і партійних справ, він знаходить час і для заняття поезією, літературою, і це допомагає йому в напруженій роботі.

24 березня 2009 року в газеті «Високий Замок», яка належить до БЮТ, С. Ніколаєнко заявив, що у Соцпартії простежуються елементи застою і брежнєвщини. Цей пасаж з його боку не випадковий, це натяк, що Олександру Морозу 65 років, пора і честь знати. Порівняння з боку Ніколаєнко некоректно, бо всі ми знаємо часи брежнівщини і застою та фізичний стан генсека КПРС Брежнєва та його оточення. Ви панове «оновленці» прекрасно знаєте, в якій фізичній формі знаходиться О. Мороз і які навантаження він витримує щодня. Ви вважаєте, що оновлення по вашим десяти пунктам, під ними авторитет партії, в очах громадськості, думаю що ні. Ваше так зване оновлення заключається в тому, щоб відсторонити Олександра Мороза, його товаришів від керівництва партії, а Вам самим стати «рулєвими», але для того, щоб зробити це, Ви повинні отримати підтримку делегатів з’їзду і членів Політради, якої у Вас зараз немає. В інтерв’ю Ви кажете, що за оздоровлення партії виступили сімнадцять обласних комітетів, які підтримали Ваших десять пунктів оновлення. Це відверта брехня. Можу з певною впевненістю сказати, що підтримку Ви маєте тільки в Кіровоградській, Херсонській, частково в Донецькій, Волинській комітетах. Це показав чотирнадцятий з’їзд партії. До речі, хочу Вам нагадати, що на чотирнадцятому з’їзді партії Олександр Мороз був обраний Головою партії одноголосно. Вам  же Політрада відмовила в довірі і не обрала секретарем Політради. Причини в тому, що Ви активно працюєте, разом з Баранівським, не на укріплення партії, єдності її рядів, а ведете до розколу, групівщині. Це не припустимо. Вашій пропозиції, складаючій з десяти принципів, не прийнятні ще й тому, що СПУ не керуюча і правляча партія, вона знаходиться в жорсткій опозиції до влади і вона на собі щодня відчуває демпрес оточення Президента і політичних опонентів. Ви пропонуєте ротацію керівництва, а вона в нас постійна. Я не бачив, щоб більше двох строків в нас засиджувались секретарі Політради. Де є регіональні організації, також постійно оновлюються. Що стосується Голови партії, то його заміна сьогодні недоцільна, бо перед нами стоять дуже важливі задачі. Участь в президентських виборах 2010 року, виборів в органи місцевого самоврядування, ради всіх рівнів, можливо виборів в Верховну Раду України, і тут як ніколи потрібен багаторічний стаж Олександра Мороза і його соратників по партії. Українська приказка говорить: «Коней на переправі не змінюють» і найближчим часом ми зрозуміємо, що Ваша позиція хибна, не відповідаюча часу. Хто за Вами стоїть в цьому питанні нам також зрозуміло. Що стосується підтримки нашої партії, то вона залежить від всіх нас. Як будемо працювати, такий результат і отримаємо. Ви, будучи міністром освіти не в одному правлінні, а Баранівським міністром АПК, не багато принесли в копилку партії голосів виборців, особливо збоку студентської молоді, але про це Ви не кажете в засобах масової інформації. Займаючи високі пости в партії, вона дала вам можливість зайняти і міністерські крісла, а ви разом з такими одіозними фігурами, як колишні секретарі Політради Ю. Луценко, Й. Вінський, В. Шибко всю провину на програних СПУ виборах в 2007 році поклали на лідера партії О.О. Мороза і інших секретарів Політради. Це стара звичка партноменклатурщиків. Ви розраховували, що примусите членів Політради відправити Олександра Мороза в відставку. Але Олександр Мороз не тримався і не буде триматися за це крісло.

Ви мабуть пам’ятаєте, що зразу після дострокових виборів 2007 року в Верховну Раду України, Олександр Мороз ініціював проведення Політради і виніс на його розгляд питання про свою персональні відповідальність за поразку на виборах, і подав прошення про відставку, при чому він навмисне не прийшов на засідання, щоб своїм авторитетом давити на присутніх. Понад трьох годин члени Політради висловлювались з цього приводу і було прийняте рішення більшістю голосів про те, щоб Олександр Мороз, в цей складний період, продовжив очолювати партію. Цей поступок лідера партії ще раз засвідчив його мужність і відповідальність за долю СПУ. А як поступаєте Ви? Зразу після закінчення чотирнадцятого з’їзду, на якому Ви ще раз спробували протягнути свої  десять пунктів, Ви вимагали, щоб Вас залишили секретарями Політради СПУ, але цю пропозицію не підтримали ні делегати з’їзду, ні члени Політради. Тоді Олександр Мороз запропонував Вам залишитися членами Політвиконкому, але Ви від цієї пропозиції відмовилися. Для Вас робота в вищому органі партії на цих посадах принизлива. Ви звикли до президії, до керування, всезагальної  любові і поваги до Вашим персонам. А у членів Політради була інша думка. Спроби розколоти партію привели Вас до того, що Ви опинилися поза її рядами. Ви кажете, що у Вас немає амбіцій, кар’єризму, що Ви об’їздивши всю Україну, і не було жодної зустрічі, де б люди не підходили і казали: оновлюєте щось у партії, змінюєте керівника? Як це співзвучно з думками з Банкової та нашими політичними опонентами. Не знаю, з якою аудиторією Ви зустрічалися, але на Галичині про Вас не тільки у членів партії, але й у більшої частини студентів інша думка. Ми вже не пам’ятаємо, коли Ви зустрічались з партійним активом Львівщини. Ви нам надсилали тільки листи, які не мали підтримку у соціалістів Львівщини. Знаю, що і в інших партійних організаціях Західної України у Вас також немає підтримки, а рейтинг  Олександра Мороза постійно зростає. Що стосується праймеріза, відносно знакових фігур в партії, претендуючих на посади Голови партії і майбутнього кандидата в президенти України, то й тут Ви себе зі «скромності» не забули. Голосування по кандидату в президенти в СПУ вже пройшло і більшістю голосів ним стала Валентина Семенюк - Самсоненко. Хотілось побажати Валентині Петрівні, щоб вона активно включилась в цю роботу, більше працювала в регіонах та доводила програмні цілі і завдання Соціалістичної партії України. Ми знаємо, хто їй буде протистояти і наше завдання надавати їй всіляку підтримку у боротьбі за президентську посаду.

    Оновлення СПУ залежить не тільки від її керівництва, але і від регіональних, в першу чергу, обласних, районних, міських партійних комітетів, первинних партійних організацій. Це аксіома. Тільки  в районах і містах на виборах вирішується доля України. Ми добре пам’ятаємо, що тільки три-чотири роки тому, дякуючи зусиллям Олександра Мороза, Ярослава Мендуся, Михайла Мельничука, Миколи Рудьковського, Олексія Маліновського та  іншим товаришам, обласні, районні та міські комітети перейшли на професійну основу. Треба чесно визнати, що ряд керівників районних і міських організацій, поки ще не до кінця зрозумілі, що таке професіоналізм в роботі. Вони мало приділяють уваги первинним партійним організаціям, а первинні організації – це стержень нашої партії. Деякі керівники не зрозуміли, що партійний вожак – це обличчя партії. Він не має права розслаблятися і працювати в півсили. Ми опозиційна партія. Як ми працюємо з громадськістю, з виборцями, такий буде і результат. Олександр Мороз вимагає від нас працювати не по шаблону, а йти від хати до хати, від серця до серця, щоб наші програмні цілі були зрозумілі громадянам України. І останнє, я не згідний, що ми дієм за КПРСним принципом демократичного централізму, за який до речі, голосував і пан Ніколаєнко. Принцип демократичного централізму це не тільки статутна норма, вона цементує партію, і не дає розвиватися таким негативним явищем, як групівщина, не дисциплінованість і розхитаність. Політична партія це не коло по інтересах, це організація людей, маюча відповідальних лідерів, ідеологію, організаційні структури і фінансування. Соціалістична партія України одна з небагатьох в Україні, яка має організовані структури знизу до верху, вона державницька, лівоцентриська партія, відстоююча такі цінності, як Україна, праця, народовладдя, соціальний захист всіх верств населення, демократію, незалежність засобів масової інформації, інтернаціоналізм. Сьогодні в Україні при владі представники ліберальної економіки. Вони хочуть остаточно прихватизувати Україну разом з народом. Нав’язують нову ідеологію, нових героїв, переписують історію під свій лад, втягують її в НАТО та інші структури, постійно провокують стосунки з Росією. До чого вони докерувалися бачить український народ. Ми в них як кістка в горлянці. Ось чому нам потрібні сьогодні єдність, порозуміння, виконання кожним членом партії програмних цілей і статутних норм, укріплення низової ланки партії, серйозна підготовка до президентських виборів і виборів в місцеві органи всіх рівнів. Я звертаюсь до моїх товаришів, членів Політради, давайте працювати по новому. Кожний з нас повинен відчути особисту відповідальність за партію. Ми не можемо в цей скрутний для України час займатися відставками, перебудовами і іншими прожектами, які йдуть не на користь партії, а знижують її авторитет.

Чотирнадцятий з’їзд партії прийняв конкретні документи, обрав керівництво, і завдання всіх нас виконувати його рішення, робити все для того, щоб зростав авторитет Соціалістичної партії і це дасть нам можливість знову повернутися в Верховну Раду України. Що стосується ренегатів партії, то вони свій вибір зробили. У них інша дорога, інші господарі, інші спонсори. Нам же своє робити, і я заповідав великий каменяр: «нам всім пора для України жити».

Вам же, Олександр Олександрович, Вашим товаришам по керівництву партії, я як ветеран партії, член Політради з 1993 року, бажаю міцного здоров’я, особистого щастя, любові близьких та рідних і впевненості в тому, що соціалістичні ідеали, за які Ви боритесь багато років, знайдуть підтримку у громадськості і Ви і надалі будете твердо держати в руках штурвал керівника нашої партії. Пристосуванці, вони скоро відходять від СПУ. Вони поповняють лави наших політичних опонентів. Бог їм суддя. За Вами, як і за нашою партією, перемога в майбутньому, бо ми служим не олігархам, не новітнім панам і підпанкам, а знедоленому українському народу. Перефразуючи слова одного з поетів, скажу: «Я знаю, Україна буде, я знаю садам цвесть - пока на Україні соціалісти єсть!»