Якщо минулої зими більшість львів’ян проклинали морози, то цьогоріч — те, що твориться на дворі сприймається як знущання природи. Особливо такі „жарти” природи „подобаються” лижникам і бордерам, а також гірськолижним курортам, які несуть величезні збитки. Проте, не всюди панує весняна погода, — у найвищих місцях Українських Карпат зима гуляє по повній.

Вже традиційно представники молодіжних організацій Львівщини здійснюють символічне сходження на найвищу точку України, приурочене до проголошення Акту злуку УНР та ЗУНР. Цього року від традиції вирішили не відмовлятись навіть з огляду на штормове попередження.

Перші враження були надзвичайно позитивними — підніжжя Говерли повністю засипане снігом, навіть автобус який застряг на останньому підйомі настрою не зіпсував. Аж не вірилось, що прогноз синоптиків справдиться — ідеально чисте небо та відсутність вітру принаймні свідчили про протилежне.

Проте, така ідилія тривала недовго. Вже при підході до самої вершини, погодні умови різко зіпнулись — піднявся справжній буревій, який подекуди просто збивав з ніг. Тим не менше, учасники сходження вирішили не відступати: і вже близько 5 години вечора на Говерлі піднявся український стяг.

Проте, більшість пригод було ще попереду — спускатись в завірюху, та ще й при сутінках виявилось справою набагато тяжчою ніж підйом. Подвиг білоруського туриста, який заблукав у горах так, що опинився аж на прикордонній заставі біля Румунії, явно не піднімав настрою... Проте, для львів’ян подорож виявилась більш успішною — стежку найшли доволі швидко і ввечері на базі поблизу Яремче, вже навіть не вірилось, що за кілька кілометрів завірюха, лід і сніг по пояс.

Частина 2: Там, де майже весна

Програма наступного дня була доволі цивільною: скелелазіння по скелях Довбуша, а також екскурсія на водоспад у Яремче. У низинах зимою вже і не пахло: навпаки панувала типова весняна погода: сонце час від часу мінялось з дощем, веселка тішила око майже у весь ранок... Якщо ввечері напередодні багато хто розмірковував на кшталт „Та які скелі??? Який водоспад?? Додому, тільки додому, навіть з автобуса не вийду”, то на ранок від такого песимізму не залишилось і сліду. А на скелі Довбуша піднялись якось зовсім не помітно. Увечері, усі живі-здорові, повернулись додому, з думками про наступні сходження.