Він молодий, він зробив блискучу кар’єру державного службовця, він – успішний у бізнесі, він і в політиці поки що розраховує тільки на себе. Вголос представляє увазі своїх читачів інтерв’ю з депутатом Львівської облради Тарасом Козаком.

Тарасе Романовичу, Ви народилися у Львові у 1972 році, а батьки Ваші теж львів’яни?

Мама походить з Самбірщини, тато – з Мостиського району. Я в дитинстві, до того часу, як почав ходити в школу, багато часу проводив у селі, де бабці і дідусі разом з батьками займалися моїм вихованням. Потім батьки перейшли на роботу у Львів. Тато працював службовцем на різних посадах, мати – медсестрою.

З часом, коли я вже почав ходити до школи, батьки збудували будинок у Сокільниках і ми переїхали туди жити. Мене перевели в Сокільницьку середню школу, яку я й закінчив. До школи від дому було три кілометри. У рейсові автобуси нас не впускали, бо вони вранці завжди були переповнені - люди їхали на роботу, а спеціальних для школярів – тоді ще не було. Надіявся лише на власні ноги.

Ви – єдина дитина у сім’ї?

Ні, у мене ще є брат Богдан, молодший від мене на два роки.

У школі як вчились?

Був майже відмінником, але золотої медалі не мав.

Окрім навчання, чим займались в дитинстві?

Як і всі хлопці, любив ганяти футбольний м’яч, кататися на велосипеді. Коли підріс, трохи займався греблею на озері Наварія. Мені подобалось.

Коли Ви у 1989 році закінчили школу, чи існувала для Вас проблема вибору де і на кого вчитися далі, чи цей вибір за Вас зробили батьки?

Моя бабуся хотіла, щоб я був лікарем. А для цього тоді треба було мати великі гроші, яких в родині не було. Тому я подав документи у сільськогосподарський інститут на економічний факультет. Незважаючи на те, що у школі добре вчився, я не поступив в інститут одразу. Мені було самому дивно, чому я провалився на вступі. Пам’ятаю: викладач задав питання, відповідь на яке я точно знав і переказав, але отримав двійку.

Проте я не зрікся наміру здобути вищу освіту: влаштувався на роботу в радгосп, який дав скерування на підготовче відділення сільгоспінституту. По його завершенню, склавши один лише іспит, таки поступив на тоді ще бухгалтерський факультет.

Чим запам’яталися Вам студентські роки?

Студентські роки у більшості молоді схожі. Дорога в інститут, після занять - гуртожиток, далі - знову ВУЗ. Жив таким же життям, як тисячі моїх ровесників, ходив на танці, їздив до Львова на футбол, концерти.

Запам’яталося те, що 90-ті роки – були дуже важкими. Замість грошей – купони. На полицях магазинів, в основному, оцет. Важко було нормально харчуватися, модно одягатися. Почав, як і всі студенти, трішки заробляти гроші. Їздили у Польщу, Чехію, Югославію. Тоді і з’явилась перша власна машина, хоч не вельми презентабельна, але на колесах було уже дещо легше. Пізніше і «Волгу» мав, і «Жигулі». Колись дуже любив машини, зараз дивлюся на них виключно як на засіб пересування.

Це тому, що у Вас зараз свій літак?

Багато людей у питання про «свій літак» вкладають не те, що є насправді. Я не маю власного літака, а лише користуюсь послугами бізнес-авіації. Якщо мені треба кудись терміново летіти – замовляю цю послугу. Свій літак – це дороге задоволення, мені дешевше замовити такий транспорт у міру потреби. Я не звик кидати гроші на вітер.

Проте свого часу компанією мого брата і справді був куплений літак, який планувався для використання в туристичних перевезеннях. Але зараз львів’ян з цього ринку усувають на користь іноземних бізнесменів. На жаль, мій брат не став винятком.

Як Ви після інституту потрапили на службу у податкову?

Коли я туди йшов, то не знав, що таке податкова. Ще будучу студентом я одружився. Моя дружина також була студенткою, тільки навчалася у Тернопільському педагогічному інституті. В нас народився син, потрібно було утримувати сім’ю. Тому перевівся на заочне навчання і почав шукати роботу.

Знайомі порадили мені спробувати свої сили в податковій. Першим моїм безпосереднім керівником був Віктор Башук, який зараз очолює ДПА у Рівненській області. Я був тоді його єдиним підлеглим. Саме він навчав мене професії ревізора-інспектора. З’ясувалося, що інститут не дає повної потрібної підготовки для такої роботи, тому, аби добре розбиратися у ситуації, довелося здобувати ще й юридичну освіту.

Службова кар’єра у Вас була блискуча.

Що так сталося, я завдячую часу. Тоді, у 90-х рр., не лише податкова, а й уся державна служба переживала серйозний кадровий голод. Коли у ДПІ Львова вирішили створити оперативне управління – контролювати стихійну торгівлю, базари - вийшло так, що не було з кого вибирати керівника, тому доручили цю посаду мені.

Спочатку був просто начальником відділу, пізніше піднявся до заступника начальника ДПІ. На цій посаді, крім іншого, доводилось підписувати скерування на перевірки, визначати розміри штрафів за порушення. Не всім це подобалось, оскільки тоді у сфері підприємництва було далеко до належного порядку.

Як сталося, що львівська податкова у ті часи перетворилась на інструмент політичного тиску?

Що таке політичний тиск? Чи можна цією фразою охарактеризувати ситуацію, коли людина, ховаючись за прапор якоїсь політичної партії, не платить податків, наліво – направо порушує податкове законодавство, а потрапивши у сферу дії структурних підрозділів податкової служби, починає верещати про якесь переслідування за її політичні погляди. Більше того, замість свідомої реакції на претензії податківців вона починає стверджувати про політичний тиск, формувати у цьому напрямі громадську думку, закликати до акцій непокори.

Це, скоріше, політичний тиск, але – з боку підприємців. Ми таке проходили і досить часто. Пригадайте: вул. Стрийську ущерть заповнену великоваговими автомобілями, власникам яких не подобалося працювати згідно з законом. Крім цього у ті роки власники великих підприємств Львова та області масово почали переводити їх в Київ. Відповідно місцеві бюджети позбавлялися великих надходжень.

Податкова з цим також боролася і це багатьом не подобалося. Нас, податківців, почали звинувачувати у всіх гріхах, але назвіть хоча б одного реально «політично репресованого» через проблеми з податковою? Вважаю, що це була просто добро спланована акція.

Сергій Медведчук – хто він для Вас?

Він прийшов на роботу в ДПІ Львова, коли я був заступником начальника податкової інспекції міста. Очолив організаційний підрозділ. Тоді ми познайомились, почали спілкуватись як колеги. Напевно тоді ж він мене оцінив, адже я був уже спеціалістом у своїй справі. Я, у свою чергу, часто радився з ним, він також пройшов певну школу.

Тоді доводилося рішення приймати блискавично і діяти рішуче. Адже всі державні керівники – від президента Кучми до голови облдержадміністрації Гладія – починали свій робочий день з дзвінка до податкової з питанням: «Чому так мало коштів надійшло вчора у бюджет?». А чому? Бо платити вчасно податки дехто з підприємців тоді не вважав за необхідне. Але ж так не відповіси Президенту.

Ми з Сергієм Володимировичем виконували одну і ту ж державну роботу, у нас було схожим розуміння її важливості для держави. Одним словом, ми були членами однієї команди. Згодом стали й друзями, якими є й до сьогодні.

У нас був єдиний підхід до організації виконання основних функцій податкової. Адже вона не збирала податків, а лише стежила за повнотою і своєчасністю надходжень до бюджету податків і платежів.

Ці кошти необхідні, щоб сформувати державні і місцеві бюджети. І тоді, і зараз є як добросовісні платники податків, так і ті, хто намагається їх мінімізувати чи взагалі не сплачувати. Медведчук був безпощадним до порушників податкової дисципліни. Мені це імпонувало. Я також поділяв його думку про те, що любити Україну – означає, поміж іншим, підтримувати її фінансово – платити вчасно і сповна державні податки.

А як Ви стали начальником регіональної митниці?

Випадково. Ніколи не міг і подумати, що буду митником. Мені запропонував обійняти цю посаду тодішній голова Адміністрації президента Віктор Медведчук. Спитав, чи зможу я навести порядок на митниці? Попрацювавши 11 років у податковій я чесно відповів, що сумніваюсь в цьому. Але це був, насправді, не той випадок, коли можна було відмовитися. Бо тоді у митній службі панував суцільний хаос і розлад – іншого виходу, як підсилити її кадрами ззовні, не було.

Перед тим мені пропонували перевестися на роботу в ДПА України у Києві, проте я відмовився – не хотів зі Львова їхати. Для мене Київ – це було щось таке... Хоча, можливо, і зробив помилку.

Отож на митницю пішов працювати із завданням навести порядок, а потім – планував повернутись на роботу в податкову. У митній службі тоді було складно працювати, бо мої ініціативи, в першу чергу щодо кадрових змін, довший час не знаходили підтримки з боку керівництва. Мені тоді часто доводилося чути про те, що один у полі – не воїн.

Усі митники, котрим довелося зі мною працювати, знають мою жорстку позицію: якщо я сказав, що має бути порядок – так і було. Проте спочатку було різне: приїжджав на митницю, бачив п’яних митників на робочому місці. Це було в порядку речей. Люди самі могли відкривати шлагбаум і просто без митного огляду проїжджати кордон.

Пізніше я проявив себе на митній службі і мене було призначено заступником її голови. Одночасно я залишався на посаді начальника Західної регіональної митниці. Регіон був великий і складний. Але не було жодної ділянки роботи, яку б я не вивчив особисто, не було жодного митного поста, якого б я не відвідав. Проїхав особисто вздовж кордону кілька тисяч кілометрів територією п’яти областей.

Після «помаранчевої революції» мене звільнили без пояснень, просто сказали: «іди», навіть трудової не віддали. І я пішов. Проте моя честь державного службовця, як втім і людська гідність, були зачеплені таким ставленням. Тому я прийняв рішення добиватися у суді мого поновлення на роботу. Рішенням суду мене було поновлено на роботу у митній службі.

У зв’язку з чим Ви остаточно пішли з державної служби?

Мені стало нецікаво працювати. Можливо, втомився, бо темп був шалений. З іншого ж боку, ми з Калєтником – колеги, і коли його було призначено на посаду голови митної служби, я не хотів йому заважати формувати свою команду. Я щасливий, що вже зараз не працюю на державній службі.

Наскільки справедливе твердження, що Ви є членом команди Медведчуків?

Сьогодні я – самостійна і самодостатня людина. Сергій та Віктор Медведчуки – мої друзі. Говорити про мене, як про члена їхньої команди, було б не правильно, хоча б тому, що вони вже понад тривалий час поза політикою.

Але вони можуть зараз повернутися в активну політику, як і Ви. Наприклад, їх оберуть народними депутатами.

Скажіть, будь ласка, що таке народний депутат? Вважаю, що ще треба добре подумати, чи варто обиратися у парламент. Щоб бути нардепом, треба чорно працювати. Я не проти, звичайно, але так, щоб моя праця була на користь моїм виборцям.

Зараз бачу у парламентській залі багато присутніх мають інші інтереси. Я говорив з Віктором Медведчуком на цю тему, він для себе ще не вирішив – хоче він балотуватись чи ні. А Сергій навіть не розглядає такої можливості – у нього зараз інший спектр дій.

У 2010 році Ви були обрані депутатом Львівської облради.

Досить легко став депутатом.

Тобто?

Люди пам’ятали мою діяльність ще до часів «помаранчевої революції», та ж сама революція допомогла моїм виборцям зрозуміти хто є хто. Тому мені було не важко отримати мандат.

Як Вам працюється у Львівській облраді?

Ніяк.

Але Ви більш-менш регулярно відвідуєте пленарні засідання?

Я ходжу, як депутат, на засідання, працюю в комісії, намагаюся брати активну участь у вирішенні проблем виборців мого округу. Але в облраді я – один у полі воїн. Я так і не знайшов однодумців у справі відстоювання реальних інтересів виборців. Для більшості депутатів, перед усім тих, хто обирався за партійними списками, – облрада майданчик для гучних популістських заяв – не більше. Тому такі засідання, де стоять виключно політичні питання, я пропускаю, не ходжу на них.

Я ніколи не відносив себе до людей які судять інших, тому не бажаю давати комусь оцінку, не хочу нікого ображати тощо. Люди сьогодні не ті, що були шість років тому, вони уже навчилися тверезо оцінювати діяльність депутатів. На жаль, сьогодні багато словоблудів з мандатами, їхня діяльність довела виборців до того, що думка простого народу про них – негативна. Вони не вірять голим словам депутатів, а реальних справ від них – обмаль. Але, хай це буде на сумлінні кожного.

Я вже рік як є депутатом обласної ради. Можу сказати, що коли тобі люди довірили – то маєш працювати Якщо ти рвався до мандата, щоб вирішувати якісь свої питання, то ліпше туди було не йти, і не ганьбитися.

У Вас була інша, активніша позиція, коли Ви вперше були обраним депутатом облради. Пам’ятаю, тоді Ви, як член фракції «Соціальна справедливість», активно виступали і з політичними питаннями.

Тоді було зрозуміло з ким і за що боротися. Ми, як члени фракції «Соціальна справедливість», відстоювали державницьку позицію. Серед іншого не могли допустити прийняття Львівською облрадою рішення про недовіру президентові. Наші опоненти в облраді були в основному популістами, козирів у їхніх руках практично не було.

Тому й вони обрали тактику навішування ярликів. Показуючи на нас, вони волали: «дивіться – це злодії, їх геть». Але потім, коли ті крикуни дорвалися до влади, то за півроку у переважної більшості їх були такі рильця в пушку, що світ схожих рвачів не бачив.

Чи не вартує забути минуле і першим пробачити своїм колишнім опонентам?

Я обіцяю сьогодні Вам, що я пробачив усіх. Я це все уже пройшов. Популізм нічого не дає і ніяких проблем не вирішує. Зараз кажуть – важко жити. Почекайте, але ми останні роки жили у суцільному хаосі і звикли до цього, навіть отримували задоволення. Зараз, коли в державі нова команда стала наводити порядок, знову підняли голову ті, кому це не вигідно. Я – не прихильник того, щоб у державі був бардак. Навпаки, я є прихильником порядку. Мене, як бізнесмена, цікавить, перш за все стабільність.

Тарасе Романовичу, невже Ви в обласній раді не знайшли декількох однодумців, щоб створити фракцію?

Бути членом будь-якої фракції – означає стати заручником політичних ігор, інтриг, кулуарних домовленостей, які вона веде. Разом з тим - ти втрачаєш можливість поставити інтереси своїх виборців над політичною доцільністю тієї чи іншої партії та її лідерів. Це – не для мене, адже я чітко знаю для чого я обирався депутатом і що я повинен зробити аби виправдати довір‘я людей.

Пригадую, коли обирали голову облради, до мене від тодішнього голови облдержадміністрації Василя Горбаля надійшла пропозиція увійти у нібито депутатську більшість, яку він формував. Але я відмовився і не став грати в ці ігри, бо розумів, що «Свобода» має свого кандидата для названої посади і реальну більшість голосів. Я тоді просто не взяв участі у голосуванні. Вважаю, що це також була позиція в тій непростій ситуації.

Для мене, в принципі, не стоїть сьогодні питання бути чи не бути членом якоїсь групи чи фракції у облраді. Мені, насправді, не цікаві ті процеси, що у Львові прийнято називати політикою, а тим більше, як її реалізують окремі депутати.

Якщо політика та державна служба не цікаві, то що Вас цікавить?

Менеджерська робота. Мене сьогодні приваблюють масштабні суспільнозначимі проекти, які мають на меті конкретний результат. Я відчуваю в собі сили і маю достатній досвід для реалізації таких проектів. Якщо мені надійде така пропозиція – обов’язково її прийму.

Наразі ж я займаюся бізнесом і громадською роботою.

Якщо не секрет, що це за бізнес?

Займаюся юридичним консалтингом.

Чи збираєтеся Ви балотуватися в народні депутати?

Не маю зараз відповіді на це питання. Якщо така пропозиція до мене надійде, то я спочатку переконаюся в тому, чи матиму шанс на перемогу. Не люблю програвати. Люди мають сказати, що я заслужив бути їхнім обранцем.

Бо навіщо йти до людей, аби червоніти за те, що наобіцяв золоті гори і нічого не зробив? Вони однозначно поставлять конкретне питання: «Ти чому сюди приїхав?». Коли хочеш бути депутатом, навчися спершу працювати з людьми, покажи їм чого ти вартий.

Але Ви, як ніхто з депутатів, активно працюєте в своєму окрузі і це розцінюється як Ваша передвиборча кампанія?

Я не веду жодної кампанії. Просто працюю над вирішенням проблем громади. Як тільки завершилися вибори в облраду, я одразу ж поїхав до людей, бо відчуваю відповідальність перед ними. І сьогодні у Жовківському районі немає жодного села і хутора, де б я не був, де б я не ознайомився з проблемами, не спілкувався з людьми.

За рік моєї роботи депутатом поступово вдалося зрушити з місця вирішення багатьох питань. За особистого сприяння недавно було відкрито стоматологічний кабінет, стадіон, концертно-відпочинковий майданчик, допоміг в питанні газифікації низки сіл, утепленні шкіл, дитячих садків, церков тощо.

Ви були членом СДПУ(о), а зараз?

Зараз я безпартійний, більше того не бачу гідної сили, до якої можна було б примкнути.

Не плануєте вступати до партії?

Ні, мені добре працювати у такому статусі, у якому є зараз. Мені нецікаві політичні проекти в тому вигляді, в якому вони існують в Україні. Я не хочу бути статистом чи «кнопкодавом». Коли ж перетинаюся з розумними людьми, які щодня ввечері питають себе не про те, що дала мені сьогодні ця держава, а, що я доброго зробив нині для України. З ними працюю незалежно від партійної приналежності.

Якщо взяти наш політикум, з ким би Ви хотіли працювати?

Не відмовився б ще раз попрацювати з окремими людьми, в оточенні яких я був у свою першу каденцію. Серед них було багато думаючих політиків. З нинішніх – вибрати когось важко, надто нестабільна ситуація на політичному небосхилі.

Біографічна довідка

Козак Тарас Романович

Народився 6 квітня 1972 року у м. Львові.

Навчання

1979-1989 - Сокільницька СШ Пустомитівського району Львівської області
1990-1995 - Львівський сільськогосподарський інститут, економічний факультет, спеціальність бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності

1995-1999 - ЛНУ ім. Івана Франка, юридичний факультет, заочна форма навчання, спеціальність правознавство

Трудова діяльність

1994-1995 – робітник радгоспу «Львівський»
1993-1988 – ДПІ м. Львова на посадах: старший державний податковий ревізор-інспектор; начальник оперативно-контрольного відділу; заступник начальника – начальник управління оперативного контролю
1998 - 2001 – ДПА у Львівській області, заступник Голови – начальник управління оперативного контролю та запобігання порушенням у сфері діяльності суб’єктів підприємництва
2001-2003 - ДПА у Львівській області , перший заступник Голови ДПА у Львівській області
2003-2004 – Державна митна служба України, начальник Західної регіональної митниці
2004- 2005 - Державна митна служба України, заступник Голови Державної митної служби України і одночасно начальник Західної регіональної митниці
2005- 2010 - Державна митна служба України, заступник Голови Державної митної служби України.

Наукова діяльність

2001 - захистив кандидатську дисертацію, здобувши звання кандидата економічних наук.

Громадська діяльність

У 2010 році обраний депутатом Львівської обласної ради VI скликання, є членом постійної комісії з питань екології, природних ресурсів та рекреації. Провадить велику роботу у виборчому окрузі. За його сприяння реконструйовано низку шкіл, відкрито газопроводи, споруджено храми, заклади культури, охорони здоров’я тощо.

Заступник Голови громадської організації «Центр Правова Держава».

Обирався: депутатом Львівської обласної ради ІV скликання, головою федерації мотоциклетного спорту Львівської області.

Нагороди, звання

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, почесними званнями Почесний працівник податкової служби України (2000 р.), Заслужений економіст України (2004р.), а також відомчими відзнаками низки економічних інституцій України та урядовими нагородами іноземних держав, зокрема Росії, Білорусі, Молдови, Азербайджану. За сприяння меценатству та благодійницькій діяльності має нагороди української церкви.

Є Державним радником податкової служби 3 рангу (1998р.) та чинним Державним радником митної служби 2 рангу (2004р.).