Balam Acab "Wander Wonder" (2011)

"Wander Wonder" від Balam Acab плескається від псай-амбієнту до інструментального хіп-хопу з чіллвейвом і трохи дабстепом та мінімалізмом.

Густий, смолянистий амбієнт з бурштиновим минулим буквально плескається на хвилях релаксійного позитиву. Торжественність тієї ситуації доходить до тієї точки, де Balam Acab вдається поєднати інструментальний хіп-хоп з пейзажною величністю Sigur Ros і з котячою ніжністю квартетних подруг товариша Йонсі з банди Amiina. Міфотворчість легендарних персонажів відразу перетікає у билини та саги і відпливає у вирій ("Await").

До всіх тих кайфових святкувань з нео-класичними вкрапленнями не вистачає тільки органу, але й він натякається у розумних дозах. Чіллвейвна деформація інфантильним автотюном застигає у стоїчній рельєфності та розповідає казки з найкращого минулого, яке тільки було можливе і якого, можливо й не було. Буквально втілені хвилі – одночасно іронізуються та потопають у медових семплах з сонного минулого ("Motion", "Expect").

Пляжна медовість застигає у приливній ніжності спогадів і ось вже автонюни співають під щебетання птахів, про те, що любити імярека дуже легко, бо він такий супер-прикольний. Млосність знемагає тропіками спогадів і починає у семпловій релаксації чудовим минулим перераховувати хвилями гальку на пляжі ("Oh, Why").

Не дивно, що така пляжна філософія закінчується повноформатною амбієнтовістю весняного дзюрчання струмочків та похрумкування кроків на останньому снігу а-ля Yasushi Yoshida на альбомі "Secret Figure" (2006). Так собі мудра неспішність для вибраних.

1. Welcome
2. Apart
3. Motion
4. Expect
5. Now Time
6. Oh, Why
7. Await
8. Fragile Hope

The Weeknd "Thursday" (2011)

Другий мікстейп The Weeknd після тріумфального "House of Balloons" закономірно виловлює свої цілі на більш формалістичних техніках.

Якщо "House of Balloons" – це були фантазії і мрії про любов, то "Thursday" – це памятник любові. Якщо там було теперішнє і передчуття майбутнього, то тут – оплакування минулого. Якщо там хоч й втрачали, то ще сподівались, а тут – немає вже жодних сподівань.

"Thursday" – це нерукотворний пам’ятник. Це похмілля. Це оплакування дрібним мереживом. Це вже застиглість правильних форм поклоніння. Це академізм споглядання романтичних страждань святого Севастіана не до кінця розіп’ятого стрілами ворогів. І в цьому є щось від зомбі.

Там, де зомбі не блукають, "Thursday" – більш виважений альбом без зайвих треків і однозначно, більш різноманітніший у техніках, ніж "House of Balloons".

На академічність потойбічних спогадів The Weeknd також працює буквальність, як ритуальність. Це й шурхотіння платівки і моменти нео-класики а-ля остання ейпішка How To Dress Well і навіть тінь Майкла Джексона у такому варіанті еренбі.

Натиски спогадів електризується грувом, з’являють фідбеки загубленості. На перетині все тієї ж ритуальності (як повторення, як формули) можуть поєднатись вудуїстичне реггі та симфо-метал ("Life Of The Party", "Heaven Or Las Vegas"). Фальцет вже остаточно кастрований травмою. Тому й хітовість тут не настільки виразна, як у моментах ерекційного піжонства на "House of Balloons".

Формалізм прикликає на допомогу естетику танго, де буквально наслідується (і навіть промовляється) серцебиття розбитого серця. Незаповнення пустот – це звичайно, питання залишені без відповіді. Смакування втрати знову наближає до згадки про зомбі. Чорна читка – то ритуальний механізм відспівування-спорудження пам’ятника.

За амбівалентну пару хітів альбому відстрілюються "The Birds Part 1" та "The Bird Part 2", як апогеї академічної застиглості та пафосу повсталої форми. Пафосне неврівноваження метушиться барабанним маршем над загиблими за прапор любові над собою і моментально переходить у тихість гітарної акустики, де іронізується чіткими інтонаціями.

Плач інфантильності такого еренбі закономірно тусить на безсиллі. Шурхотливі семпли стають ознакою роздвоєності. А пташний крик є маніпулятивно прорахованою формою стереотипного вторгення ірраціонального у закохане серце, яке зовсім не сподівалось такої наглої смерті.

Звідси й фінішна амбівалентність, як непостійність такого стану, яка спочатку кидається в акустичні версії хітів з "House of Balloons" ("Gone"), сакралізуючи їх ритуалом по ті ж помідори. І вже тільки потім, коли вакууму все більше і спогади не рятують мазохізмом, можна дати трохи дабстепу з його незаповненими порожнечами.

І тільки після такої терапії прийде досвідченість. Прийде знання, що й це мине. А вся іронія в тому, що культурний герой вже не вперше у такій ситуації. Просто така структура. Такий дискурс любовного змагу. І "Thursday" тоді – музична ілюстрація Фрагментів мови закоханого Ролана Барта. Втілена у життя з такою буквальною любов’ю останнього романтика.

1. Lonely Star
2. Life Of The Party
3. Thursday
4. The Zone
5. The Birds Part 1
6. The Bird Part 2
7. Gone
8. Rolling Stone
9. Heaven Or Las Vegas