Третій мікстейп The Weeknd придушує і відправляє за Стікс ту любов, яку так оспівував у "House of Balloons" та "Thursday". "Echoes of Silence" – це давньогрецький аїд для культурних героїв, пекло, царство тіней. Яким навіть там не дають спокою.

В "House of Balloons" вже простежувався фаталізм того чистого та світлого почуття. Любов – це чума. Її кінець, полюбе, обов'язковий і охарактеризований народними словами: "хто в любові не знається, той горя не знає".

Амбівалентність The Weeknd може лише відстежувати чого там в тій любові більше: пристрасті чи приреченості і що з чого походить – пристрасть з приреченості чи приреченість з пристрасті.

Характерна особливість "Echoes of Silence" – це марші. Вони розпочинали свою войовничість на "Thursday" і вже на "Echoes of Silence" їх панування тотальне.

Вже на стартовому кавері Майкла Джексона ("D.D.") царство тіней буяє не тільки вокально втіленою постаттю вбитого поп-короля, але й вбитими любовами мисливчої та плодючої Артеміди-Діани. Пролонгована агонія любові та її наступна деформація не потребує особливої лірики та метафоричних викрутасів і тому модифіковане еренбі The Weeknd тут достатньо мінімалістичне.

Тіні вбитого короля Майкла Джексона пробігають ще на ритуальному шоу "The Fall", де марші скалічених любов'ю (принаймні, вони вважають, що це була любов) колективно віщають про один з її ключових слоганів пов'язаних з високою напругою – "Не влазь – вб'є", якого вони не послухались, хоча їх так про це попереджали.

Любов – сильніша за смерть, тому й зусилля, щоб її перемогти повинні накрити усю поверхню землі своєю нелюдською силою. Вони повинні повелівати з архаїчної силою наказового способу і все заради того, щоб перестати бути рабом любові ("Montreal").

Любов потрібно відспівати та поховати. Втратити, загубити в постдабстеповій урбаністиці, позбавитись її органної міфілогічності в холоді космічної пустоти ("XO/The Host"). Розчинити її ілюзії в кислоті стоїцизму, в східній суміші жорстокості та сентиментальності ("Outside").

Бо любов переслідує, любов – це слешер, тому втіленість її фантазій – це кошмар ("Initiation"). Позбавлення любові має бути ювелірними тортурами, здиранням шкіри з живого тіла. Все, що стікало соками, згадуючи про любов – має тепер стікати кров'ю ("Same Old Song").

Тому й у вже згадуваній амбівалентності The Weeknd – марші це також знущання над безсиллям померлих, які колись могли, а тепер вже не хочуть після такого самобичування та саморуйнації.

Примирення обов'язково приходить з фортепіано в кущах ("Next") і усвідомлення, що у культурних героїв любов має закінчитись чимось поганим чи поганським, сходить на п'єдестал, як нагадування ще одним поколінням.

Можна нарешті заспокоїтись з миром і не очікувати від "Echoes of Silence" якоїсь особливої хітовості деяких треків. Мовчання – золото і найбільший хіт цього сезону в пеклі.