Садовий закінчив свою урочисту промову героїчним слоганом "Слава Львову". В сесійній залі Ратушляндії відкрились незручні знаки мовчання. Ніхто не знав, як відповідати на заявлену Садіком гратуляцію. Краще промовчати, ніж ляпнути якусь фігню (як це було з Януковичем) в шановному товаристві та колі однодумної інтелігенції, наближеної до шпаківні львівського мера.

Нагороджувати усю заявлену компанію львівських героїв приїхав сам Безсмертний, не месія і не кащик, а лише Роман з каменем. Присутня уся високопосадова домінанта: Садік, Сеник, Кміть, Квурт, бородатий Безсмертний і традиційно вусатий, вузькоокий нащадок степів – Василь Куйбіда.

Окрім багатьох більш-менш почесних героїв Львова (Гузар, Котельник, Ярема, Малицький та інші) затесалось і море незрозумілих людей. Хоча, що значить незрозумілих?

Нагородження орденом княгині Ольги III ступеня юрисконсульта "Самопомочі" Погорєлову Галину Олександрівну, знімає усі незрозумілі питання. Присвоєння доку Фільцу, піонеру шаманства над аурою Садового, звання заслужений лікар України, також не 8-ме чудо світу. Принаймні, їх прізвища зачитувались на увесь зал.

Чого не скажеш про присвоєння Одусі Миколі Сергійовичу звання "Заслужений працівник сфери послуг України". За які такі сфери послуг приховали від слухачів ім’я заступника львівського мера – невідомо. Одуха ще до початку урочистої сесії тусувався в залі. Мейбі, совість Одухи і його нагороджувальника вирішила не світитись на такій святковій фікції?

Куйбіді дали орден Данила Галицького, чим він не дуже втішився про себе, але для преси та присутніх виокремив з себе елементарні частинки щастя та радості. Почесно подякували президенту компанії "Системи швидкого харчування" Марку Зархіну ("Челентано", "Япі", "Кафе Пункт", "Картопляна хата") за знижки в клубі "Egoїсти".

Дали "заслуженого діяча мистецтв України" якійсь абсолютно невідомій поетесі Канич Анні Михайлівні. Розшифровку її творчості мав би знати товариш Лубківський, але він фотошопно заглючився за горизонти української демократії в 1-му ряду. Це вже називається хана мистецтву. Куди не плюнь – одні поети і поетеси, мисткині та митці.

Квіти почесним урочистам підносили просто україночки в віночках зі штукатуркою і штучною посмішкою, приготовленою якраз для таких павутинних церемоній у стилі нью-шароварництва та претензією на келих (яка поезія!) шампанського.

Юрію Сорочику (голова федерації міні-футболу Львівщини) дали заслуженого фізкультурника, що для керівника секретаріату комітету Верхоної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, є рівноцінним вічно бігати в середині квадрату.

Керівнику нашоукраїнської фракції в міській раді Трачу Василю Петровичу підкинули орден "За заслуги" III ступеню, як стало відомо з прес-релізу, за доценство в Інституті підприємництва та перспективних технологій при Львівській політехніці. До слова, вітаємо Василя Трача з 50-річчям!

Депутаткам міської ради Лясковській Вірі Дмитрівні та Крушельницькій Тетяні Доріонівні піфагорнули, відповідно: орден княгині Ольги II ступеня і орден княгині Ольги III ступеня. Лясковській дали 2-й ступінь за депутатство. Крушельницькій – 3-тю ступінь за суміщення депутатства з доценством в політехніці.

Кардинал Любомир Гузар під час своєї промови, після вінерства в номінації "Почесний громадянин м. Львова", поезійно обмовився, що він як корінний львів’янин неандерстендить присвоєння собі ще й звання почесного. Нічого такого особливо для міста Лева він не зробив (пряма мова) і тому він хоче бути не по-чесним львів’янином, а просто чесним. На його блаженнійшу думку, львів’янин олвейсно має асоціюватись з крилатою чесністю.

Не будемо розчаровувати кардинала Гузара, але якщо львів’янин з чимось і асоціюється, то точно не з чесністю.

Під час тихого кардинальського слова, на увесь сесійний зал загримів журавлиний крик jingle bells, jingle bells, jingle all the way. Це мобіла письменника Романа Іваничука поставила свій дім на горі, край битого шляху. Ще й розпустила мальви та почала своїми вогненними стовпами дертись через перевал, випалюючи шрами на скелі та витискаючи воду з каменю. І все заради червленого вина з манускрипту на вулиці Руській.

Іваничук десь півхвилини був, чи то в четвертому вимірі, чи то на сьомому небі, але нарешті роздуплився і громогласно заявив: "Ярема, я на засіданні". Кардинал Гузар неспішно і тихенько продовжував своє промовисте слово.

На цьому урочисте засідання було закрито і балконна версія хористів "Боже Великий, Єдиний" довела до повного абсурду цю мармелядну Тмутаракань.

фото: rec.gerodot.ru