Корупція і патріотизм

Вибір серед кандидатів у другому турі президентських виборів став одним з найскладніших в політичній історії України, позаяк жоден кандидат не виправдовує народних сподівань і не є тим ідеалом політика, здатного на очікувані реформи.

З одного боку, українці втомилися від корумпованого правління діючого президента, який не виправдав ідеалів Майдану, а корупція за цей період не зменшилася, а навіть збільшилася. Сумнозвісні схеми грабунку населення, такі як «Роттердам +», панамські офшори чи мальдівські круїзи, і особливо скандал, пов’язаний з розкраданням армії “Свинарчукгейт”, взагалі викликають обурення. Більшість українців за останні 5 років не стали жити краще, але багато хто живе гірше та бідніше. Чимало українців по селах перейшли на опалення дровами – адже дедалі мізернішої субсидії не вистачає на обігрів житла, а ціни на газ зростають чи не щоквартально. Тож результат Порошенка в першому турі – 16 %, став народною оцінкою його роботи, правління та менеджерських здібностей. Якщо в 2014-му Україна віддала Порошенку 54,7% голосів, то в першому турі він не дотягує до 20%. І це попри розбудову армії та томос.

Але навіть армія, яка стала одним з гасел на президентських білборах, і яка досить непогано фінансувалася в порівнянні з іншими сферами, не дала Порошенкові очікуваної електоральної підтримки. Близько 60% військових в зоні ООС проголосували проти Порошенка. Фактично це стало оцінкою роботи Порошенка самими військовими, які зсередини, а не з гасел бачать стан реформування війська. Порошенко стверджував, що розбудовував армію, але з’ясувалося, що виборці в армії знають іншу сторону медалі. Виборцям зрозуміло, що перемога Порошенка в другому турі не обіцяє нічого кращого, окрім продовження існуючої політики та нові корупційні скандали.

«Для Порошенка ситуація складається навіть успішно: після 5 років збагачення та розбудови корумпованої системи, патріотичний електорат на виборах закриває на це очі»

Однак трагізм ситуації полягає в тому, що чимало українців розглядають виборчу поразку Петра Порошенка як поразку української держави і перемогою проросійського кандидата, яким вважають Зеленського. Тому значна частина патріотичного електорату інтенсивно мобілізує всі сили на недопущення актора-коміка в президентське крісло і знову віддає голоси Порошенкові. Фактично для Порошенка ситуація складається навіть успішно: після 5 років збагачення та розбудови корумпованої системи, патріотичний електорат на виборах закриває на це очі й знову рішуче голосує за діючого президента, щоб зберегти державу, якій загрожує ще гірший “проросійський Зеленський”.

Головним аргументом цього сегменту виборців є те, що Порошенко дійсно винен у численних зловживаннях, але цей політик має “правильну” гуманітарну складову. Для таких виборців що Порошенко, що Коломойський є однаковими корупціонерами, але Порошенко принаймні не має симпатій до компромісів з російськомовним та проросійським електоратом, до чого виглядає більш схильним Зеленський та Коломойський. Підтримка Порошенком української мови, автокефалії православної церкви, декомунізації, принципова позиція щодо зазіхань Угорщини на Закарпаття – все це для патріотично-державницького електорату важить більше, аніж корупція в судах та особисте збагачення президента. Переобрання Порошенка означатиме продовження існуючої політики щодо РФ і відмову від поступок донбаським сепаратистам та Кремлю. Ця частина виборців готова терпіти економічні труднощі та підняття цін, консервацію боротьби з корупцією, в обмін на збереження існуючого курсу гуманітарної та зовнішньої політики, зміна якого, вважатиметься ними поразкою української державності.

Комічна політтехнологія

Результат Порошенка на рівні 16 % засвідчує, що українські виборці настільки розчарувалися, що готові проголосувати за будь-кого, аби не за Порошенка. Серед виборців Зеленського дійсно чимало безвідповідальної молоді, яка голосувала “по-приколу”, але частина виборців зважилася на відчайдушний експеримент: віддамо країну в руки будь кому, навіть актору з серіалу, – адже це, мабуть, не буде гірше, ніж правління корумпованих політиків. При тому, що пересічний виборець нічого не знає про реального Зеленського: ні його політичних поглядів, ні його програми, яку для нього написали самі ж виборці. Зеленський обачно не дає інтерв’ю – адже після недавньої провальної розмови з журналістами громадськість розкритикувала його низький рівень політичних знань та нездатність грамотно висловлювати думки.

Історія політичного шляху Зеленського буде записана в підручники з політтехнологій і, напевне, буде повторно використаною в африканських та латиноамериканських країнах третього світу. Тому що в інших така технологія не спрацює. Політичний феномен Зеленського – це абсолютно нова сторінка у виборчих технологіях: знімаємо серіал про чесного, простого вчителя з народу, який стає президентом, бореться з олігархами, а потім актор з цього серіалу балотується в президенти, переконуючи виборців, що він буде таким самим, як головний герой з телеекрану. Успішність реалізації цієї технології в Україні на рівні 30 % населення вже викликала здивування провідних західних видань. Світова преса, немов веселий факт сповіщає, що в Україні комедійний актор, без політичного досвіду, який зіграв роль президента в фільмі, виграв перший тур президентських виборів в реальному житті.

Водночас, із Зеленським стійко асоціюється образ проросійського кандидата, який сформувався не стільки інформаційними атаками конкурентів, насамперед команди президента, скільки його власними, необачно висловленими проросійськими фразами..

«Невідомо, на які компроміси може піти президент Зеленський з огляду на його попередні жарти»

То ж не дивно, що прихильники Порошенка готові вибачити йому корупцію та відсутність реформ, позаяк президентство Зеленського сприймається як готовність до компромісів перед Кремлем. Звісно, це не означає, що президент Зеленський після перемоги приєднає Україну до складу РФ, але значна частина українців бояться, що в рамках таких компромісів може відбутися входження Донбасу до України на правах широкої автономії, з амністією бойовиків та політичним представництвом регіону в українських органах влади. Виборці бояться розширення статусу російської мови. Невідомо, на які компроміси може піти президент Зеленський з огляду на його попередні жарти в проросійському стилі в серіалі та на сцені, які дають уявлення про його політичний світогляд. Якою тоді могла б бути реакція на такі компроміси мешканців західних областей чи учасників АТО? І чи не призвели такі кроки до розколу країни, як, між іншим, і сталося в серіалі “Слуга народу”?

Позитивною якістю Зеленського чимало виборців вбачають його непричетність до старої корумпованої політики, однак тут не слід відкидати впливу олігарха Ігоря Коломойського, якого багато експертів називають “ляльководом” актора-політика. Якщо Зеленський дійсно є “проектом” Коломойського (сам кандидат стверджує протилежне), тоді є загроза, що під вивіскою “нового обличчя”, країну грабуватиме інший, не менш жадібний олігарх. За таких умов Зеленського-політика сприймають як помсту Коломойського Порошенкові та входження олігарха в орбіту першорозрядної української політики, в якій йому належатиме центральна роль.

Тож для українських громадян у другому турі стоїть непростий вибір: між існуючим корумпований курсом без явних очікуваних змін чи спонтанним соціально-політичним експериментом вручення президентської булави шоумену за гарну роль в серіалі. 21 квітня країна дізнається кого більше: готових терпіти неефективну владу,  чи готових на ризикований експеримент?