Цього тижня чимало галасу наробила відмова влади Пакистану пустити в країну держсекретаря США Джона Керрі. А 16 березня 2013 року спецпредставник ООН з прав людини і протидії тероризму Бен Еммерсон заявив, що дії Сполучених Штатів в Пакистані суперечать закону.

«У рамках міжнародних домовленостей кампанія з використання американських безпілотників у Пакистані проводиться без згоди виборних представників або законного уряду. США використовують силу на території іншої держави без його на те згоди, чим порушують суверенітет Пакистану», – сказав Еммерсон.

Зазначимо, що американські БПЛА (безпілотні літальні апарати, які ще називають дронами) виконують не тільки розвідувальні завдання. У лютому 2013 року сенатор-республіканець від штату Південна Кароліна Ліндсі Грем заявив, що жертвами авіаударів з американських БПЛА у зонах воєнних конфліктів у різних куточках світу стали 4,7 тисячі осіб. Скільки жертв були пакистанцями – невідомо, але треба думати кілька сотень набереться.

Geronimo E-KIA

2 травня 2011 року над пакистанським містом Абботтабад зависли гвинтокрили американського спецназу. Через 40 хвилин в ефір пішов сигнал Geronimo E-KIA, де E означало enemy (англійською – ворог), а KIA – killed in action (убитий під час бойового зіткнення).

Через добу з борту авіаносця Carl Wilson у води Перської затоки шубовснуло загорнуте в біле полотно тіло. Так закінчилося життя найвідомішого терориста всіх часів і народів Осами бін Ладена.

Саме смерть лідера «Аль-Каїди» і стала першою тріщиною на «піалі дружби», з якої багато років сьорбали пакистанці та американці. Розлючений Ісламабад тоді заявив, що Вашингтон зазіхнув на пакистанський суверенітет, адже провів операцію без жодного погодження з Ісламабадом.

У відповідь ЦРУ прямо звинуватило колишніх союзників у тому, ніби вони свідомо ховали терориста №1. У вересні 2011 року голова Об’єднаного комітету начальників штабів США Майк Маллен, виступаючи перед конгресменами, заявив, що Міжвідомча розвідка Пакистану (ISI) не просто пов’язана з афганським екстремістським угрупованням «Хаккані», але й прямо керує ним.

Нагадаємо, що саме бойовики «Хаккані» 13 вересня 2011-го захопили багатоповерхівку в центрі Кабула, звідкіля майже 20 годин гатили з мінометів по американському посольству та штабу військ НАТО. А ще раніше угруповання влаштувало потужний вибух на коаліційній базі в Афганістані, в результаті чого були поранені близько сотні американських вояків.

На слуханнях у конгресі Майк Маллен слів не добирав: «Угруповання «Хаккані» – пряме продовження ISI. Пакистан експортує насильство й ставить під загрозу будь-який прогрес в Афганістані. Уряд Пакистану не тільки ставить під загрозу наше стратегічне партнерство, але й виводить свою країну з числа шанованих і відповідальних!».

За його словами, ситуація виглядає так: поки американці ведуть на території Афганістану нескінченну війну з терором, пакистанські союзники на американські ж гроші допомагають тим самим терористам.

Нічна повітряна атака

Після словесної атаки американці вдалися до ракетної. В ніч проти 26 листопада 2011 року американські гелікоптери раптово засипали ракетами блок-пост пакистанської армії неподалік кордону з Афганістаном. Стріляли, незважаючи на темряву, прицільно: 25 пакистанських вояків, так і не прокинувшись, відійшли до Аллаха, ще 14 опинилися у шпиталях.

На ранок після розстрілу дядько Сем звично зробив здивоване обличчя, перепросився і пояснив бійню «фатальною помилкою». Пакистанці у помилку не повірили. Країною прокотилася хвиля протестів, десятки тисяч розлючених людей вийшли на вулиці міст, вимахуючи запаленими опудалами Обами та вимагаючи від США негайно забратися з їхньої території.

Цей інцидент не тільки змусив Ісламабад закрити головний транзитний маршрут, за яким здійснювалося постачання західного окупаційного контингенту в Афганістані, але й почати глобальний перегляд відносин зі США.

Чого вартий лише наказ головнокомандувача пакистанської армії генерала Ашфака Кайяні, відданий підлеглим у грудні 2011-го. «Вам надається повна свобода дій, і за вами вибір зброї, яка може використовуватися для оборони від нападу НАТО. Будьте певні: агресори не залишаться безкарними!» – сказав він тоді.

Наголосимо, що це, фактично, означало офіційний дозвіл на відстріл американців (саме вони становлять основу контингенту НАТО в сусідньому Афганістані).

Кашмірський вузол

Щоправда, постає питання: навіщо пакистанці кусають американську руку, яка їх годує, і підтримують терористів, коли в їхній власній країні щотижня вибухають смертники?

Експерти кажуть, що відповіді на ці питання треба шукати в Кашмірі. Нагадаємо, що під час розпаду Британської імперії наприкінці 1940-х населене в основному мусульманами князівство відійшло до Індії, а не до Пакистану. Через цю спірну територію обидві країни мали вже три війни.

Водночас Вашингтон у цій суперечці беззастережно підтримує індійців. Також мало хто знає, що Індія вкладає мільярди доларів у підтримку режиму Гаміда Карзая. І вже майже нікому не цікаво, що таліби дуже часто обирають цілями для своїх атак саме індійців, яких чимало живе в Кабулі.

З іншого боку союз Делі та Кабула абсолютно не влаштовує сусідній Китай, який давно ворогує з Індією. Тож КНР цілком логічно пішов на зближення з Пакистаном (докладніше про Кашмірський вузол).

Друзі й вороги

Категорична відмова Білого дому навіть обговорювати спірний статус Кашміра штовхає тисячі пакистанських пуштунів та їхніх афганських одноплемінників брати в руки зброю та записуватися в ряди «Хаккані» або «Талібану».

Офіційний Ісламабад знає, що США неофіційно, але твердо зробили ставку на Індію, як на країну-противагу Китаю. Тож Пакистан відповідає тим самим – неофіційно, але твердо підтримує ворогів Вашингтона.

Наразі шансів на те, що тріснуту «піалу дружби» вдасться склеїти обмаль. Колишні затяті друзі перетворилися на не менш затятих ворогів.

За матеріалами: ИноСМИ, Инопресса, Лента

Фото: armyromantic.ru
На фото: Пакистанські дівчата готові дати відсіч американцям