Малопопулярний зал, орендований Wiz-artом у Палаці Мистецтв, мав учора невиданний аншлаг. Аж організатори занервувалися від щастя і розпочали продаж "стоячих" квитків на своє секс-шоу.

Принаджені обіцянками сексуальної різноманітності студенточки і студентики дістали із заначених на модулі-іспити кровні батьківські 20 грн і відправилися шукати різноманітного сексу. О горе вам, бо цнотливий Wiz-art приготував страшенно еротичні короткометражки про тіла під простирадлами, гомоеротизм хлопчиків, неясно що, переплутане з драккінгом, а також перлину програми – мультик про члени та їх хазяйок плюс рекламу антиСНІД. 

Французька реклама була зірка показу та найеротичніший пункт програми. Це дивіться тут. Мені, немовби відповідальній за просвітництво неповнолітніх, наївно віриться, що якби телевізорах отих неповнолітніх не бродила м’ята бландінка у м’ятій сорочці, символізуючи собою заблудшу Катерину гуртожитків, а крутили б щось такого типу, показники поширення СНІДу серед молоді мали б шанс скоротитися. 

Проте разом зі штатом комітету НацМоралі з огляду на лягання останніх трупом у приміщенні телестудій. Самі аркушики програмки уселяли всіляку надію на скромність та стриманість заходу. Організатори, видно, читнули десь у дамському журналі статтю, що закликала прогресивне дамство поважати права геїв і лесбійок та й уклало програму з таких … кіноісторій:

– танцівниця третьосортного кабаре (як то годиться казати) оповідала про свою захопливу роботу в убогенькому бурлеск-шоу, плутаючи драккінг з трансвестією, чомусь уважаючи свої виставоньки якось дотичними до цього яскравого і вигадливого явища. З популярним уявленням про Діту фон Тіз це убожище нічого спільного не має. Вочевидь, сексуальна різноманітність була представлена тим, що мужик і кілька тьоток валяються одне на одному, сплівшись целюлітами, і роблять мінет шоколадному морозиву (!) Ото відкриття! Купуйте "Каштан" і насолоджуйтеся!

– набір чарівних оповідань про дитячі переживання хлопчиків, що мали гомоеротичні переваги. Найкращий, на мою думку, фільм – Едвін Ховарда Арнстада. Настільки мила і ніжна річ, сповнена надії хлопчика на прийняття і любов. Перегляньте колись в елегійному настрої. Плоскі залазіння у шафу (цегляна така алюзія на "переховування у комірчині" – страх гомосексуала перед публічним визнанням себе гомосексуально орієнтованою людиною, тобто самим/самою собою – уточняю, якщо хто не знає) дивно бачити. Може, це просто регіональна традиція норвезьких дітей сидіти у шафі.

– вельми естетичні перекидання і переплітання під простирадлом Мета Ламберта під оманливою назвою Сексмашини: пасує для перегляду по першому побаченні з цнотливою галицькою панєнкою.

І перли програми

– Зашибісь інтерпретація Цнотарту №1: Гей? Жана-Габріеля Періо: гея дістало поетизування геїв у французькому суспільстві яко великих естетів, і він вирішив у веб-камеру сказати: прикиньте, геї їбу**ся і сосуть одне одному! Під оперу і попсу, а також без музичного супроводу. Зал сприйняв цю заяву гробовою тишею. Цнотарт же обіцяв показувати гея, якому дуже "сумно від способу життя більшості геїв". Ті геї на виставки ходять і в мистецтві шарять, бідасики, то ж такий афронт… Зал сподіявся зобачити яку гей-камасутру. Виявився печальний факт, що геї теж їбу**ся, причому теж нерізноманітно.

– Зашибісь інтерпретація Цнотарту №2: сюжетик про те, як наречена сумовито грається з шофером свого нареченого перед весіллям. Цнотарт пояснює: "Чоловік. Жінка. Шлюбна сукня. Це особлива ніч. Шлюбна ніч. Пара переходить поріг готельної кімнати, створюючи альтернативну реальність для себе так, ніби світ назовні припинив існувати…" І прикиньте, знова їбу**ся під простирадлом.

– І нарешті супремація галицької моралі: у мультику Мати і володіти Емілі Мантелл голі жінки стилізованої комплекції замість йоркширських тер’єрів водять на повідочках х*ї. Великі, маленькі, активніші, млявіші, одна ж пані має зовсім здохлячка, якого міняє в х*й-притулку на питомця ростом вище за неї. Симпатичненько так, хоч ідея не нова, у 19 столітті ця світла мисль окрилила не одного митця "порно"листівок. Для феміністичної критики дуже цікавий мульт. Але палимий своїми ММ Цнотарт розгледів легітимну основу утримання таких питомців: "жінки ведуть на повідку як песиків…члени своїх чоловіків"! Ви подумайте, такі схематичні лінії анімації, а Цнотарт розгледів на ху*х обручки! Чи то може, загсівські клейма. Можете пошукати цивільного стану на ху*х на ютубах

Одним словом, за 20 грн. Цнотарт відкрив світу, що всі їбу**ся. Правда, у контексті любовно-шлюбних взаємин, подекуди засуджуючи мистецтво та стереотипи світу, що припускає, що всі їбу**ся (дамська логіка подвійної моралі сучасної панночки: я сказала слово секс, значить, я ідеальна жінкодружина. Бій за штампи). Також продемонстрував Цнотарт дві реклами, що їх було заявлено як такі, що "нічого не рекламують". У сенсі, соціальні ролики. Останні доводили до відома громадськості, що геї та лесбійки теж люди. 

Це дуже різноманітно думати, що гей-лесбі культури створили люди і що люди – як гетеро, так і гомо – їбу**ся. Які ми всі різноманітні такі в світлому прагненні моралізованого кохання, благословенного цнотливим контекстом древнього Львова. Ікона просвітництва. А в 1950-х в Штатах Глибоку горлянку (Глибоку глотку – не літературно, але поширено) показували в кінотеатрах з метою навчання молодих пар основам подружнього життя. 

Правда, потім роздуплилися. Але сам факт тішить серце щирого секс-просвітника.

Коли у дні давні монстреня вітчизняного кінопрокату "Артхауз" закликав у прикрашений кольоровими кульками зал Палацу мистецтв на страшного порнушного Антихриста фон Трієра, то й сам ізлякався свого пориву просвіченої європейскості. Гордий дух галицького протестантизму негайно запалив на чолі організаторів червоногарячий знак ММ – містечкова мораль ( не та, про кого ви радісно подумали, даруйте).

І програму було хапливо змінено через те, що … ну ви розумієте… у давньому місті Львові.. моральні цінності та цінні принципи… ЦЕ неможливе до показу. Може, наразі упроваджувані стандарти Православної Русь-матушкі, яка нічегоже не устидившися демонструвала зазначене трієрівське порнушище в кінотеатрах, здолає галицького цнотливчика у кожній облуднопобожній душі. Але тут би я зупинилася, бо виселять мене з Галичини до русскіх мішек: цнотливчики іроній не січуть.

То, певно, Палац мистецтв таке паралізуюче моральне місце. А може, червоногаряче ММ ятрить чоло кожного відданого древньому вікторіанському ладу працівника культури та мистецтв при думці про відкрите і натуралістичне ЕТО, особливо ж таких зразкових дівчаток, як Цнотартівчині. Одним словом, коли Цнотарт буде вам знов обіцяти "таку любов, якою ви її ще не бачили", візьміть собі на ті гроші якесь добре кіно в прокаті або пачку презервативів, або ж пляшку вина для приємного вечора різноманітностей.