Створивши чудову європейську архітектуру, музику та філософію, виплекавши дивовижну культуру споживання кави, львів’яни водночас цинічно втоптали в землю та спаплюжили те, чого самі не створили, що було подаровано їм Природою та Богом – річку Полтву.

Ув’язнена річка

Кожне велике місто традиційно розташовується біля водойми – річки чи озера, які не лише забезпечують місто водними ресурсами, але й створюють особливий мікроклімат та енергетику міста. Всі відомі культурні центри такі як Париж чи Венеція, Рим або Лондон побудовані і створенні саме біля водойм і можливо завдячують своїми культурними досягненнями саме водоймам. Однак Львів є мабуть єдине місто в Україні, яке знищило власну водну життєву артерію, замурувавши її у бетонні склепи та перетворивши її в каналізацію. Після цього у Львові більше не було створено жодних архітектурних шедеврів, насамперед пам’яток всесвітнього значення, окрім невисоких польських житлових будинків, а також безбарвних радянських сталінок і хрущовок в стилі соцреалізму.

А ще понад сотню років тому Львів мав свою водну артерію, яка була судноплавною і місто цілком серйозно планули зробити вагомим портом на водному шляху від Балтійського до Чорного моря. По місту пропливали рибальські барки, які експортували славнозвісну львівську солену рибу в Польщу. Наприкінці ХІХ століття польсько-австрійські міські чиновники, які ставилися до цієї землі як до колонії, вирішили, що річку треба ліквідувати. Серед аргументів назвали заболоченість місцевості, гниття води, наявність мух та комарів, сморід. Тож було вирішено річку, яка текла тут тисячі років замурувати і перетворивши у міську каналізаційну систему. У 1880-90х роках річку закрили остаточно і перевели у міський колектор. Оскільки окрема система дощової каналізації відсутня, то всі стоки спрямовано прямісінько в Полтву.

Боротьба за життя

Сьогодні, колись життєдайну львівську річку, на берегах якої давньоукраїнський князь Данило звів славетне місто Львів, перетворили в закутий у бетонні плити каламутний каналізаційний потік. Пам’ятником річці є мереживо львівських вуличок, адже саме Полтві Львів завдячує їх візерунком, розгалуженням та заплутаністю.

А самої річки залишилося 15%, реш¬та - каналізаційні стоки, — зазначає Володимир Васильченко, начальник відділу каналізаційних мереж ЛМКП «Львівводоканал». Якість води у Полтві не відповідає жодним стандартам – в річці критично небезпечна концентрація органічного забруднення, перевищення рівня фосфатів, нітратів, аміаку. Стан річки Полтви непокоїть і європейських сусідів України адже перетворена на каналізацію річка впадає у Західний Буг, звідти у Віслу, з якої питну воду беруть Варшава та інші польські міста, а далі — у Балтійське море, де частина львівських каналізаційних стоків досягає берегів Німеччини, Данії, Швеції.

Через тяжкий аварійний стан водопровідно-каналізаційної системи на львівських дорогах утворюються великі провали, останній з яких сягнув 4-5 метрів в діаметрі, пошкоджуються фундаменти, руйнуються й падають частини підземних кам’яних споруд. Щодня із-під міста вимиваються тисячі кубометрів ґрунту. Внаслідок різких змін атмосферного тиску, Полтва разом із львівською каналізацією починає виділяти специфічний запах, змушуючи страждати від нестерпного смороду жителів центру міста та численних туристів, які приїхали помилуватися архітектурними пам’ятками міста, історичної спадщини ЮНЕСКО

Зокрема, Державна екологічна інспекція у Львівській області, здійснила перевірку додержання вимог природоохоронного законодавства при здійсненні скиду стічних вод у р. Полтву ЛМКП «Львівводоканалом», та встановила, що належна очистка прийнятих на очисні споруди стоків і скид зворотних стічних вод не здійснюється. Водночас, такі неочищені екологічно небезпечні води спричиняють суттєве забруднення Полтви. Львів вже наразився на критику європейських експертів щодо неприпустимого перетворення річки в каналізацію, яка несе течією в Євросоюз отруйні хімікати.
Щоб приховати кричущість неправомірних дій, Полтву навіть позбавили статусу річки, то ж якщо усі ріки починаються від першоджерела, то львівські чиновники радять початком Полтви вважати очисні споруди на околиці Львова. Однак як що б Полтву визнали річкою у межах Львова – Львіводоканал вже б не міг зливати туди відходи і мусів би шукати інше місце для зливу каналізаційних стоків.

Надія на порятунок: європейський досвід

Однак навіть такий тяжкий та здавалось би безвихідний стан львівської річки не означає, що немає надії на порятунок. Є позитивний досвід європейських міст, в яких ревіталізовують забрудненні та забетоновані ріки, повертаючи їх до другого життя та відновлюють естетичний та екологічний фон міста. Так, в німецькому Дрездені відроджують забетоновані береги річки Васеріц, в Ляйпцігу триває успішна ревіталізація річки Пляйсе, а в польському Лодзі планується «оживити» 18 річок, які колись ув’язнили в бетонні мури.

Німецьку річку Пляйсе в Ляйпцігу почали забудовувати у ХІХ столітті, під приводом розбудови міста і невдовзі там де колись було русло ріки, звели будівлі та вулиці. У 1930-х роках внаслідок розвитку хімічної промисловості, стоки з підприємств скидали у воду, тож з часом в річці текла коричнева жижа з густою смердючою піною. Щоб позбутися проблемної ріки, її почали накривати бетонними плитами. Відтоді Пляйсе стерли з поверхні міста.
Проте, жителі міста не забули свою річку та вимагали її повернення на поверхню. Навіть у радянські часи влаштовувалися маніфестації на захист річки, а її прихильниками спочатку була купка митців та інтелектуалів. Із закриттям хімічних підприємств в 1990-их роках активісти домоглися звільнення річки, і перші бетонні плити невдовзі зняли, і сьогодні близько кілометра ріки вже звільнено з бетонного полону. І все це зроблено як за рахунок громадських внесків та урядових асигнувань, так і за сприяння бізнесменів, які хочуть будуватися неподалік річки.

Стадіон та інші витребеньки

Подібна ситуація могла б бути і з Львівською Полтвою, яка також має шанс побачити світло в кінці колектора. Для цього необхідно відділити Полтву від каналізації, та збудувати в центральній частині міста нові каналізаційні напрямки. Звичайно це вимагає багато ресурсів, які експерти оцінюють у сотню мільйонів доларів, однак ці кошти стали б реальною інвестицією в інфраструктуру та у перспективу Львова, на відміну від нерентабельного та вже збиткового стадіону Арена-Львів, який побудували не задумуючись про перспективу, та витратили три мільярди гривень на нікому вже тепер непотрібний стадіон, утримання якого коштує 20 мільйонів гривень щомісячно. І Львів немає звідки взяти такі гроші. Під час будівництва "Арена" набралася мільйонних боргів, і далі продовжує витягувати гривні з кишень українців. Примітно і те, що Арена-Львів в деяких місцях вже почала обсипатися, хоча після Євро-2012 пройшло менше року.

Цілий рік Україна та Львів носилися неначе зазомбовані пропагандою жителі тоталітарних країн зі справою національного масштабу - з футбольним чемпіонатом Євро-2012. Вулиці міста позаклеювали дорогими рекламними біл-бордами, які сповіщали усіх про футбол, понабудовували багатозіркових готелів, які мали діяти лише місяць для приїзду іноземних туристів, всі ресурси міста було рекомендовано не шкодувати на футбольний чемпіонат. Три мільярди гривень львів’яни викинули на, як виявилося вже нікому не потрібний стадіон, а подолати проблему смороду в центрі міста так і не спромоглися. Львів’ян запевняли, що місту потрібен новий стадіон, а проблеми каналізації, міського колектора, є другорядними, а туристи ходили по центру міста з закритими носами.

Сумна ситуація і х львівським аеропортом, розмір якого у кілька разів більший, ніж аеропорт у Познані. Він обслуговує кілька літаків на день, і працює лише на 8% своєї пропускної спроможності. Як бачимо, лише помпезних пірамід у Львові бракує, а от вирішити проблему з каналізацією та розмежуванням річки Полтви та каналізаційних стоків – на це не вистачає коштів.

Для чого місту естетика і каналізація?

Необхідності ревіталізації Полтви на жаль у Львові не бачать ні міська влада, ані більшість жителів, яким просто байдуже. Давньоримський принцип управління плебсом «хліба та видовищ» успішно реалізований як колишньою колоніальною адміністрацією, так і теперішньою владо: більшості львів’ян приємніше попити дешевого львівського пива та погаласувати на футболі, аніж перейматися проблемами ув’язненої річки.

Хоча у Львові є ряд небайдужих громадян, які роблять титанічну роботу про збереження памятті про заборонену львівську річку, зокрема директор Музею ідей Олесь Дзиндра, українська поетеса з Нью Йорка Марія Шунь, О. Королевич, М. Погорілка, та багато інших. Тривають акції в рамках проекту щодо ревіталізації і відновлення Полтви, видаються літературні збірники, серед яких виділяється збірник ЛеоПолтвіс. Однак борці за відновлення історичної річки та екологічної справедливості не вимагають руйнування старовинних будинків, розташованих над Полтвою, а просять лише не стирати ріку з людської пам’яті та припинити робити з неї каналізацію.

Адже наскільки прикрасить центральний проспект Львова річка, що під скляним покриттям плескатиметься під ногами львів’ян та гостей міста, збільшуватиме туристичний потік західної столиці, а також сприятиме естетичності центральної частини міста, яке може в перспективі стати східноєвропейською Венецією. Натомість львів’яни бачать перед Оперним театром лише бетонні плити з убогим провінційним фонтаном, який працює раз на кілька місяців. Однак важливіше дати друге життя Полтві насамперед у серцях львів’ян та у інформаційному просторі, не дати стерти її з людської пам’яті.

Натомість відновлення Полтви та відмежування її від каналізації вирішить проблему неприємного запаху в центрі Львова та призведе до припинення експорту Львовом нечистот у Західну Європу, які зливаються у річку-каналізацію та поліпшить екологічний імідж України в очах Євросоюзу.

Ревіталізація підземної річки звичайно є недешевим проектом, однак абсолютно можливим, якщо б була політична воля та суспільний запит на його реалізацію. Місто витрачає мільярди на нерентабельні стадіони, які вже на другий день після закінчення гри стають обтяжливими «валізами без ручки» і приносять прибуток лише київським та донецьких олігархам, однак ігнорує проблему власної каналізаційної системи та розвитку естетичного вигляду Львова, яка стосується кожного мешканця, а в перспективі конвертується у матеріальному аспекті.

Отож якщо не вирішити проблеми Полтви, завтра ми пожинатимемо плоди своєї байдужості, які можуть знівелювати весь архітектурний ореол міста нездоланними випарами каналізаційних стоків. Адже завтра Львів може стати відомим всьому світу не лише запахом доброї кави, але й смородом каналізації.