Віра Попкова була одним із активних пропагандистів спорту та здорового способу життя, завжди радо брала участь у всіх спортивних та спортивно-масових акціях, які проводилися на Львівщині – від відзначення Олімпійського дня, проведення Олімпійських уроків та Олімпійського тижня, підняття Олімпійського прапора до проведення підсумків спортивного року.
 

Заслужений майстер спорту Віра Попкова ( дівоче прізвище Кабренюк) народилася у великому уральському місті Челябінську 2 квітня 1943 року, якраз посеред війни, бо за дев’ять місяців до того її батько Іван Кабренюк (українець з Кіровоградської області) приїхав з фронту на кілька днів додому…
 

Ходило собі дівча до школи, бігало вулицями великого міста і зовсім не мріяло про олімпійські нагороди чи рекорди. Важливішим було навчання: п’ятірки з усіх предметів (вона закінчила середню школу із золотою медаллю), а потім успішно отримала фах радіоінженера в політехнічному інституті. Але ще у школі помітив вчитель фізкультури, що дівчинка володіє природною швидкістю, обганяє навіть хлопців і запропонував виступити на міських змаганнях. Несподівано для всіх Віра перемогла у бігу на сто метрів, стала чемпіонкою міста серед школярів. Отож, потрапила до тренера Віктора Алабіна, якому залишалося тільки шліфувати її здібності й вчити вихованку перемагати. Нікому невідома челябінська школярка виграла спринт на Всесоюзній спартакіаді школярів, а вже через два роки стала першою на Всесвітній універсіаді і потрапила до складу збірної команди СРСР. Вона вже тоді була у хорошій спортивній формі і могла претендувати на участь в Олімпійських іграх 1964 року в Токіо, але народила сина, а потім наздоганяла навчальну програму у політехнічному інституті.
 

Коли закінчила навчання, а сином зайнялася бабуся, Віра змогла повністю віддатися спортові і кілька років була постійним учасником усіх найкрупніших легкоатлетичних змагань світу та Європи. Досить сказати, що вона була десятиразовою чемпіонкою країни у спринті, чемпіонкою Європи, перемагала американок у традиційних матчах СРСР – США. Мріяла, що вдало виступить на Олімпійських іграх 1968 року. Вона й дотепер вважає, що на високо гірському стадіоні у Мехіко можна було бігати швидше, якби усіх спортсменів не «заганяли» важкими тренуваннями та безліччю контрольних стартів. На олімпійському стадіоні забракло свіжості, м’якості бігу, та й емоції дівчата «спалили», очікуючи відповідального старту. От і залишилася на пам’ять тільки бронзова нагорода з естафетного бігу.
Віра Іванівна могла взяти участь і в наступних Іграх 1972 року у Мюнхені, адже рік перед тим була чемпіонкою Європи, але хвороба і травми не дозволили добре підготуватися до олімпійського виступу, та й син пішов до першого класу і вимагав материнської уваги. Віра Попкова прийняла рішення залишити великий спорт і пішла працювати інженером в закритий науково-дослідний інститут радіотехніки. Пропрацювала тут двадцять років, виросла до керівника підрозділу, стала інженером – конструктором першої категорії. Як колись на біговій доріжці, так і роботі Віра Іванівна відзначалася настирливістю і сміливим вирішенням інженерних проблем.
Пройшли роки, вже й у сина своя вдала сім’я. Особливо пишалася Віра Іванівна свою внучкою-красунею, яка вже отримала вищу освіту. У цій родині всі шанують працю, знають як досягати успіху.