12 липня у місті Зелена Гура, що у Польщі, помер Степан Семенюк – провідник ОУН-УПА, один з організаторів повстанського руху на Волині та один з організаторів Норильського повстання.

Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті.

Степану Драницькому (справжні ім’я та прізвище) на момент смерті було 99 років. Він народився 19 січня 1920 року в селі Гаразджа Луцького району в сільській родині. 1938 року приєднався до ОУН, працював вчителем історії. Після приходу німецької влади пішов у підпілля, брав участь в боях.

Видав посібник для початкової школи «Українознавство» у друкарні Колківської республіки, а після переходу фронту в серпні 1944-го  став референтом пропаганди ВО УПА під псевдо «Тютюнник».

У вересні 1944 року був арештований НКВД. У книзі “…І  гинули першими” розповів про катування, які пережив, будучи ув’язненим: «Поклали мене на табуреті животом, розтягли тіло так, що ноги були витягнуті в один бік, а голова – в інший, притиснули своїми ногами мої ноги і голову до підлоги, тіло напнулося, наче дуга. Двоє тримали мене, напнутого, через табурет, а третій бив довгими і гнучкими палицями (чи залізним пруттям, уже точно не пам’ятаю) вздовж тіла від спини до п’ят по ногах, і від спини до голови. Біль від цих ударів – немилосердний. Примітивний метод, про який навіть не читав, а який жорстокий! Це спричинилося до того, що довгий час я не міг лежати на спині… На щастя, підлога була бетонна, і її холод дещо притамовував біль. Скільки минуло днів, не пам’ятаю…».

Степана Семенюка засудили до розстрілу, згодом вирок змінили на 20 років каторжних робіт. Він побував у в’язницях Тайшету, Маріїнінська, Норильська, Воркути, Мордовії, у центральному ізоляторі у Володимирі на Клязьмі, у в’язниці в Іркутську.

У 1953 році він став одним з організаторів повстання у Норильську за покращення умов утримання.

1955 року його, разом з групою поляків, депортували до Польші, де він працював на будівництві та згодом одружився.

Степан Семенюе неодноразово приїжджав в Україну, подорожував історичними місцями, зустрічався з молоддю у школах та інститутах і до останнього моменту пильно стежив за ситуацією в Україні.

У 2010 році був удостоєний премії Василя Стуса за книгу «…І гинули першими».

«Степан Семенюк належить до покоління тих учасників національно-визвольних змагань, які діяли в умовах неможливого і всупереч обставинам. Вони говорять тільки по суті — нічого зайвого, і мовчки роблять свою справу. Степан Семенюк — добрий вчитель, і це — чи не найголовніший слід у житті подвижника, який на вівтар Батьківщини поклав усе своє життя», — згадує про нього Євген Сверстюк.

Як повідомляє “Вголос”, у Дніпрі помер військовий, який вивісив прапор над Донецьким аеропортом.