Сучасний храм належить до сусіднього села Новосілки, а джерело внизу – до села Раковець, але разом вони творять унікальний відпустовий комплекс, куди щодня вирушає величезна кількість паломників, а по неділях і у свята тут ніде яблуку впасти. Люди приїжджають сюди щоб напитися цілющої води, походити босоніж кругами по басейну, що поруч із джерелом, із молитвою на устах і з надією на зцілення від різних недуг.
Цікаво, що ця вода однаково холодна у будь-яку пору року: має 4- 5 градусів за Цельсієм, але ще ніхто від неї не застудився. А ще картину цього відпустового місця постійно доповнюють великі пластикові пляшки, у які львів’яни і мешканці навколишніх сіл набирають воду – щоб готувати на ній їжу, варити чай і просто пити – як ліки. Цю «срібну воду» звідси щодня вивозять тоннами, і що більше її беруть, то більше прибуває у джерелі. Такий закон природи.
По великих святах воду у джерелі освячує парох місцевого храму отець Любомир , а в неділю у храмі над джерелом відбулася величава відправа за участю чотирьох священиків Пустомитівського деканату на чолі з отцем-деканом. Після Служби Божої усі священики спустилися до джерела і відправили чин водосвяття, а потім здійснили святу тайну миропомазання. Для багатьох присутніх це була приємна несподіванка.
Нам нагадали про ще одне Богородичне свято, яке колись широко відзначалося в Україні, і яке причетне до нашої історії. Корені цього свята сягають п’ятого століття. Тоді у Візантії імператорський престол займав цар Лев. Двоє його вельмож здійснили паломництво по святих місцях. Вони відправились з Константинополя в Єрусалим щоб поклонитися святиням, пов’язаним із земним життям Ісуса Христа і Богородиці.
Подорожуючи Святою Землею, паломники одного дня зупинилися недалеко від міста Назарета, в домі однієї благочестивої жінки. Їхню увагу привернула велика кількість свічок і приємний аромат фіміаму. Вони запитали у господині яку ж святиню вона зберігає, однак спочатку жінка не хотіла нічого сказати, але згодом, після настирливих прохань гостей, розповіла їм передання, яке стосувалося її сім’ї.
З’ясувалося, що ще під час свого земного життя Богородиця віддала одній благочестивій діві свою ризу і сказала, що вона повинна зберігатися і передаватися від покоління до покоління дівчатам цього роду. Так реліквія й потрапила до цієї жінки. Також вона зізналася, що біля цієї ризи відбуваються різні дива.
Повернувшись, паломники розповіли про усе царю і попросили цю жінку, щоб вона дозволила перенести реліквію в Константинополь. Для її збереження там збудували спеціальну церкву - у Влахерні, передмісті Константинополя. Ризу Богородиці поклали у спеціальний ковчег на престолі, де вона зберігалась багато віків. Згодом у цей ковчег поклали ще й омофор Богородиці та частину її пояса.
Подальша історія зберігає свідчення, що ця реліквія неодноразово рятувала місто від нападу ворогів. Так було під час облоги Царгорода аварами у 626 році, персами – у 677 році, арабами у 717 році. Для нас цікаві події 860 року, пов’язані з київським князем Аскольдом і його облогою Константинополя. У червні 860 року флот князя в кількості 200 човнів увійшов в бухту Золотий Ріг і погрожував Константинополю.
Жителі бачили на обрії, «як пливли руські кораблі, як висадилися воїни і проходили перед градом, простягаючи свої мечі». Імператор Михайло зупинив розпочатий похід на арабів і повернувся до столиці. Всію ніч він молився, розпростершись на кам’яних плитах храму Влахернської Божої Матері. Константинопольський Патріарх Потій звернувся до людей з проханням покаятися і просити заступництва у Богородиці.
Після всенародного Молебню мешканці Константинополя взяли Ризу Богородиці і з Хресним ходом обнесли її кругом мурів міста, занурили у води Босфору і перенесли її в центр - до храму святої Софії. Схоже, що Божа Матір своєю ласкою втихомирила войовничість воїнів князя Аскольда. Уклавши почесне перемир’я, київський князь зняв облогу Царгорода.
Руські воїни почали відходити, несучи із собою великий викуп, а Ризу Богородиці через два тижні – 15 липня – в урочистій обстановці знову перенесли до Влахернського храму. На згадку про цю подію Патріарх Фотій встановив щорічне свято Положення Ризи Пресвятої Богородиці. До нас воно прийшло разом із візантійською традицією.
Після цих подій – у жовтні 860 року - руське посольство прибуло до Константинополя укладати договір «любові і миру». В умовах цього договору був пункт про хрещення Київської Русі, про виплату Візантією щорічної данини, дозвіл вести торгівлю на території імперії (перш за все в Константинополі), посилати до Візантії дипломатичні місії. Виявляється, ми колись диктували іншим свої умови, були могутньою і сильною державою, з якою рахувались великі імперії…
Невдовзі після цих подій до Києва була послана православна місія на чолі з рівноапостольними Кирилом і його братом Мефодієм. Якраз перед тим брати винайшли слов’янську абетку і переклали на слов’янську мову Євангеліє.