Про це розповідає DW.

«Я бачив чимало туристів у Венеції, які блукали провулками та шукали табличку з написом «На Калле-делла-Комедіа 2 квітня 1725 року народився Джакомо Казанова. Це надихнуло мене відкрити на його батьківщині музей на його честь». Цими словами італієць Карло Пароді, засновник Фонду Джакомо Казанови, рекламує нову принаду у місті на воді. Музей відкрили 2 квітня, у день народження видатного коханця, у вишуканому палаццо Песаро Папафава.

У таких палацах всесвітньо відомий венецієць колись зваблював красунь, та музей прагне показати більше, аніж просто дамського догідника. «Казанова був серйозним мислителем, письменником та філософом, якого несправедливо згадують лише як знаного полюбовника», – наголошує Пароді. Тому в музеї представлені й інші іпостасі авантюриста, при чому не лише експонати, але й віртуальні подорожі у XVIII сторіччя.

Інакше й не може бути: екскурсія завершується у пишно прикрашеній спальні, де багато шовку та розписаних полотен. Декорації оманливі, адже сам Казанова ховається з красунею за ширмою.

Ми пройшлися стежинами пам'яті та зібрали кілька фактів про чоловіка, який досі захоплює світ.

«Я завжди відчував себе народженим задля іншої статі, тож постійно закохувався», – пише Джакомо у спогадах «Історія мого життя» та стверджує, що мав близько двохсот партнерів. Серед них як дами з вищого світу, доньки з порядних сімей, так і повії, і навіть дві монахині. До його «резюме» увійшла й 13-річна Марі-Луїза О'Мерфі, дама серця французького короля Людовіка XV. Або ж Генріетта, яку він відбив в угорського офіцера та яка під час прощання у Женеві діамантом вишкрябала у вікні готельної кімнати: «Ти забудеш і Генріетту». Вона хоч і знала про його неспокійний стиль життя, все одно не встояла перед його шармом. 

Джакомо Джіроламо Казанова – старший син у родині театралів. Його батьки часто були на гастролях, тож фактично його виховує бабуся Маріца. У 12 років він починає вивчати світське та церковне право в Університеті Падуї, у 17 – має ступінь доктора. Його кар'єра священика швидко обірвалася. Утім, не тому що він гепнувся п'яним під час проповіді з амвону, а трьома роками пізніше, оскільки професія не припала йому до душі. 

Утім, Казанова був освічений у багатьох сферах, чи то богослов'я, чи алхімія, медицина чи математика – він міг приєднатися до бесіди на будь-яку тему. Окрім італійської він опанував латину та грецьку, а також французьку, тож був цікавим та розумним співрозмовником. Йому було геть нескладно зачаровувати людей та пробувати себе у різних професіях. Він був секретарем, прапорщиком та лейтенантом, скрипалем у оркестрі, поетом та прозаїком, алхіміком, таємним агентом інквізиції, спекулянтом та дипломатом, бібліотекарем – і це лише деякі записи з його трудової біографії.

26 липня 1755 року Казанову запроторили до горезвісної «свинцевої в'язниці» – тюрмі під свинцевим дахом венеційського палацу Дожів. Його звинуватили у блюзнірстві та «нарузі над святою релігією», володінні забороненими книжками, зайняттями магією та спокушанні молоді атеїзмом. Там він страждає через лихоманку, клопи смокчуть з нього кров, нестерпна духота виснажує. «Мною володіла єдина думка – втекти», – пише він згодом. Досі ніхто не тікав зі «свинцевої в'язниці», та Казанові це вдалося. Він вирушає до Парижа, який вже говорить про його ефектну втечу та прославляє його як героя.

Казанова був геніальним пройдисвітом. Знову і знову він здобував величезні гроші, які йому вручали довірливі душі – особливо жіночі. Як-от мадам д'Урфе, одна з найбагатших французьких аристократок. Схиблена на окультних ідеях, пані жадала магічного омолодження. Джакомо не втратив шансу похизуватися своїми пізнаннями в алхімії. Як він згадує у мемуарах, не в змозі відмовити маркізу від її помилкових переконань, він просто витягав гроші з її кишені.

Грошова фортуна штовхає його до ідеї в 1757 році заснувати французьку лотерею – посада її директора приносить чималі прибутки. Його кишені дедалі гладшають, тоді як Казанова за секретним дорученням міністра фінансів проводить складні фінансові оборудки на закордонних біржах.

Попри шалені статки Казанова регулярно програє, оскільки кидає гроші на вітер та витрачає за гральним столом. У 1758 році він придумує собі шляхетний титул «шевальє де Сенгальт», численні представники вищого світу надають йому хвалебні рекомендації. Але не все котові масниця: за своє життя він шість разів опиняється за ґратами, його висилають з багатьох країн.

Протягом свого життя Казанова подорожував від одного королівського двору до іншого, по всій Європі, постійно у вищих колах, повсякчас заводив нові знайомства зі знаними особами. У Римі - теревенив з Папою Кліментом ХІІІ, який посвятив його в лицарі Золотої шпори. Фридрих Великий пропонував йому посаду вчителя у померанській юнкерській школі, та той не погодився. Російська імператриця Катерина Велика двічі приймала видатного авантюриста.

Мало хто зі сучасників міг подорожувати так само часто: історики підрахували, що Казанова за життя наїздив стільки, що міг би об'їхати довкола Землі. На тодішньому транспорті – коні, кареті чи кораблі – це неабияке досягнення.