Про це інформує власкор «Вголосу».

Представив братів володимир-волинський публіці композитор Сергій Шишкін, котрий пригадав, як два роки тому митці вже були у княжому місті з презентацією концертної програми.

Цьогоріч Волинь стала другою у списку, куди брати після Києва приїхали з презентацією своєї нової книги.

У романі «Забудь-річка» розповідається про долі трьох чоловіків, які за капризом долі опиняються на війні під одним іменем – Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР – у Червоній армії, а польський жовнір – в УПА. Водночас їхні нащадки зустрічаються у сучасній Україні і через радянський стереотип приховування правди про родину від власних дітей, починають досліджувати родинну історію.

Як розповіли брати, у їхній родині двоє дідів, які воювали в різних арміях: один – в червоній армії, інший – «ворог народу», реабілітований за незалежної України.

«Ми все життя між двох дідів. В радянські часи наш дід Іван був героєм, а діда Павла повинні були соромитися. Тепер рівно навпаки. Ми між обома дідами один з яких завжди був поганим. Нас це завжди тривожило. Ще в Україні є така погана традиція дітям не розповідати про дідів. Наприклад, наш батько не знав, що його діда розкуркулили, а сказали, що вся родина померла від тифу і тільки в 74 роки від довідався, що діда розкуркулили, знищили всю родину в Сибірі, а його мама дивом врятувалася», – поділилися життєвою історією брати Капранови.

Брати, аби ідентифікувати цю «забудькуватість», поринули в українську міфологію та віднайшли там такий термін як «Забудь-річка». Це уявна річка, яка тече між нашим і потойбічним світом. Коли душа по смерті перелітає через цю річку вона забуває все, що з нею траплялося в цьому житті. Коли ж народжується знову, то перелітаючи через річку, забуває все, що було у потойбічні.

«Нам здалося що оту Забудь-річку прокопали через покоління і що це чи не найбільше соціалістичне будівництво. Це добровільна втрата пам’яті. Цілі покоління розірвали зв'язок, втратили пам'ять, щоб вижити», – так брати пояснюють назву книги і явище примусової забудькуватості.  

При написанню роману брати Капранови перечитали чимало монографій та спогадів учасників подій Другої світової війни та років після неї. А вже при редагуванні книги свої корективи у неї мали змогу внести краєзнавці та історики-аматори, тому в підсумку по 53 редагуваннях, книга, не дивлячись на те, що є художнім романом, містить велику кількість достовірних історичних фактів.

Як запевнили брати Капранови, фінал у книги досить несподіваний. Тож аби у цьому переконатися по закінченню презентації усі шанувальники їхньої творчості мали можливість придбати книги та отримати автографи.