Маразматична енциклопедія U2 місцями колишньої бойової слави з і схоластичним самовтиком Боно у велике НІЩО.

Не дай вам Будда дожити до того стану, щоб стати карикатурою на самих себе (без жодної самоіронії). На хвилі, вже остаточно заїбавшої моди на 80-ті, Боно і френди вирішили прошаритись своїми минулими альбомами, щоб наскрібсти там чогось цікавого для нового альбому (хоча лінків на 70-ті вистачає також: Девід Боуі і Led Zeppelin).

Але це вже стає маразмом, що банда, яка у 80-ті так кульно вирулювала і яка стала прикладом для тисячних копіювань, грає так, ніби це R.E.M ("Magnificent"), Radiohead ("I’ll Go Crazy If I Don’t Go Crazy Tonight", "Fez – Being Born"), Muse ("Get On Your Boots") чи їбануті на голову Coldplay ("Unknown Caller") + ще The Verve. Враховуючи той факт, що одним з продюсерів був Браян Іно, який хелпнув колдплєям-соплєям записати свій найгірший диск (в не настільки яскравій дискографії), то усе стає на усі місця.

Якщо Іно провів колдплєїв місцями своєї бойової слави, то U2 просто записали якісь кавер-версії своїх найкращих треків. Увесь плейлист складається у враження ескізності, недоробленості, або просто бісайдовості. Програш "Stand Up Comedy" – це взагалі чистий RHCP приправлений MGMT і замішаний на рифах The Stone Roses (тут особливий салют Іно).

U2 стали карикатурою на самих себе у всьому своєму стадіонному пафосі традиційного міксу бойовичків та сентиментальних медляків про вічність.

Боно тупо зрубує бабулін на вухах меломанів, навіть не турбуючись про якісь матеріалу. Нічого нового він не пропонує, немає жодного цікавого переходу чи мелодії. Немає жодного треку, якого можна було б назвати словом "хіт". У цьому аспекті новий альбом паралелиться з попередньою пургою "How To Dismantle An Atomic Bomb" (2004). І якщо критики вже матюкали "All That You Can't Leave Behind" (2000), де все ж був жирний саунд, то що тоді писати про "No Line On The Horizon" (хоча він і не такий безнадійний, як "How To Dismantle...")?

Боно та Іно намішали всього, що тільки було під руками, що можна якось пояснити загальною розгубленістю від абсолютної відсутності хоч якоїсь путньої ідеї щодо концепції альбому.

Усе, що мало б бути в треках не головним, а звичайним допоміжним: амбієнтові штучки, non-music шуми, фрагменти пост-панку, нью-вейву, блюзу, фолку, фанку, барокко, тріп-хопу, китайські, іспанські та індійські мотиви і навіть гітарні запілони – блищать, як яйця у пса, затуляючи собою пустоту під назвою "No Line On The Horizon". Приспів "I’ll Go Crazy If I Don’t Go Crazy Tonight" – крутиться на орбітах дежа-вю.

"Magnificent" салютить "Pride (In The Name Of Love)" і "With Or Without You". "Moment Of Surrender" з "Until The End Of The World", а в органних запливонах з "Love Is Blindes". Китайські заходи "Unknown Caller" з салютом "I Still Haven't Found What I'm Looking For" краще вдаються зьомам з Lonely China Day, ніж ірландським боям.

Загрувлений бойовичок ""Get On Your Boots" крутиться навколо "Elevation", "Discotheque" і "Hold Me, Thrill Me, Kiss Me, Kill Me". Мейбі, хоч щось добре на диску – "Stand Up Comedy", все ж слабший за "The Fly" та "Mysterious Way" + вже згадані і незрозумілі зальоти на територію RHCP. "Fez – Being Born" блукає стежками "Wake Up Dead Man" і виливається у недороблений трек ніпрощо. "White As Snow" дивує своїми пафосними духовими, не дивує традиційними атмосферними розливами гітар та знайомим приспівом. Розбавлений індійськими приправами "Breathe" можна поховати під треками від "So Cruel", "Scarlet" до ''Last Night On Earth" і "City of Blinding Lights".

Амбієнтові переливи з заглюченими радіоперешкодами фінішної "Cedars Of Lebanon" дружать з фінішними гімнами усьому світлому і доброму – "If You Wear That Velvet Dress" чи "Miss Sarajevo".

Муза остаточно забила на Боно, який своїми фальцетами подрушлякував увесь озон. Альбомом шариться розгубленість та повна нірванність: без емоцій, бех вибухів, без ніхуя. До дикого пафосу вже якось звикли, але на чому Боно хотів виїхати? На моді? На святому Дусі? На Валаамовій ослиці?

І навіть якщо "No Line On The Horizon" й краший ніж, "How To Dismantle An Atomic Bomb", то це вже – піздєц. Краще хай Боно йде проповідувати в Африку доброго боженьку на євросоюзні бабкі. Жодних перспектив на горизонтів, бо то вже маразм.

1. No Line On The Horizon
2. Magnificent
3. Moment Of Surrender
4. Unknown Caller
5. I’ll Go Crazy If I Don’t Go Crazy Tonight
6. Get On Your Boots
7. Stand Up Comedy
8. Fez – Being Born
9. White As Snow
10. Breathe
11. Cedars Of Lebanon