„Україна і час” добралась до плагіату. Власних мізків не вистачає. Лінь підняти свою дупу. Можна просто і швиденько свиснути щось в неті і підписатись своїм прізвищем. Як це і зробив рагуль з милозвучним іменем і прізвищем Мирослав Греділь.

„Україна і час”, № 07 (243) 15 лютого 2007 року. 2 сторінка. Стаття Мирослава Греділя „Шурма лякає люстрацією „по-есдеківськи””. Відсканований текст статті з "УіЧ" наводимо нижче:

„Шурма лякає люстрацією „по-есдеківськи”
Мирослав Греділь

Дехто із львівських високопосадовців позбудеться спокійного сну після ознайомлення з відвертими міркуваннями заступника міського голови Харкова, багаторічного лідера львівських есдеків Ігоря Шурми.

Він висловив багато цікавих думок про діяльність харківської і львівської міської влади, морально підтримав Андрія Садового, розповів про ментальність галицьких політиків та чиновників, про перереєстрацію членів його партії, майбутній з'їзд та ситуативних союзників. Він також поділився міркуваннями, як об'єднувати Схід і Захід України...

Але найцікавішими є слова пана Шурми про ренегатів, колишніх членів СДПУ(о), що зрадили свої переконання і перейшли до іншого табору. А таких, виявляється, тисячі (!). Ігор Шурма навів цікаву динаміку зростання чисельності обласної організації СДПУ(о). На початку 2000 року есдеків об'єднаних на Львівщині було трохи більше сотні, а вже через рік - 14 тисяч. Нині в області їх залишилось трохи більше 120. Це люди, які на думку пана Шурми, не зрадили, не займалися відступництвом, які позиціонують себе з певною ідеологією і є „золотим” фондом партії.

Ігор Шурма похвалився, ще його організація була справжньою кузнею кадрів, які тепер працюють на різних відповідальних посадах, і головний меседж він надіслав колишнім однопартійцям. Зокрема зазначив, що паплюжать його саме ті, які хотіли найбільше скористати з членства в СДПУ(о).

„Коли почнеться пора політичних дебатів і дискусій на Львівщині, - зауважив він, - я багатьом людям на майбутніх президентсько-парламентських виборах закрию рот і зіпсую їхню риторику, бо той, хто був членом СДПУ(о), не має права опонувати нашій політичній силі. Тоді ми відкриємо обличчя деяких політичних гравців”.

Теперішній харківський чиновник застеріг охочих знищити списки членів партії. За його словами, грабувати офіс нерозумно, оскільки всі документи у Києві.

А тепер: увага! Ігор Шурма назвав перших двох відступників. Ними виявилися племінниця головного ворога есдеків Ярослава Кендзьора, яка була членкинею не НРУ чи Союзу українок, а СДПУ(о), і пан екс-редактор „ЗВУ” Сірків, який нібито через посередників викрав облікову картку з партійного офісу.

Хто наступний у черзі до легалізації свого партійного минулого - пан Шурма не сказав. Тож тремтіть, панове, від сраху. Бо минуле, виявляється стріляє.”

А тепер порівняйте усе, що ви прочитали з інтерв’ю „Ігор Шурма: Багато з тих людей, які сьогодні перебувають при владі, пройшли школу СДПУ(О)”, що з’явилось на Вголосі 12 лютого.

Що, так важко було вказати, що то взято з Вголосу? Ну та, декілька супергеніальних узагальнень від Греділя на початку та на кінці тексту, дають йому змогу спокійно ставити під текстом своє прізвище. І розрахунок на те, що ніхто нічого не скаже. У газеті вказано, що у номері використано інформацію ЗІК. А Вголос – що, впадло написати?

Головний редактор Ігор Антощак спокійно собі заявив, що буде розбиратись з тим, де Греділь взяв цю інфу. А що з тим розбиратись, газета вже вийшла? Запитуєш: „А ви перевіряли номер, коли він готується до друку” – „Перевіряв”. Питаєш: „А куди дивились” – „Це мої проблеми”. Ну та, це їх проблеми. І ще, тіпа, крутізна, - „А що до суду будете подавати?”. Ще й ображаються, що ти до них дзвониш і про це говориш. Для них це нормально – плагіат. Класні відмазки, пане Антощак.

Пане Писарчук, можливо вам варто платити зарплату редакції „України і час” в залежності від інтенсивності їх праці та відключити Інтернет? На що Ви тоді даєте бабки – на плагіат?