Впізнати серед європейців представників української національності не дуже складно: ми завжди все фотографуємо, наче китайці, і рідко слухаємо розповідь екскурсовода. Крім того, серед нас завжди є дівчата, які їдуть до Європи, аби подивитися інші «визначні пам'ятки», а саме - європейських чоловіків. Саме тому вони ретельно підбирають гардероб і взувають туфлі на підборах, незважаючи на довготривалі екскурсії. Тож, українок легко впізнати за красивими рисами обличчя і доглянутому зовнішньому вигляду, чого не завжди можна сказати про німкень і швейцарок.

Ми якраз стояли на березі Рейну, коли побачили українських туристів, які прямували в нашу сторону. Дві жінки, які йшли попереду, подивились на нас і тихо сказали: «О, дивись: на наших схожі». Вони не знали, що ми і є «наші» і дуже здивувалися, коли ми їм відповіли, що теж з України. Ось так ми вперше зрозуміли, що українок у столиці Швейцарії дізнаються якщо не по одягу, то хоча б по обличчю.

Велосипедний бум

Як і в багатьох інших європейських містах, в столиці Швейцарії Берні одягу приділяють мало уваги. Хіба що працівників банку на найдорожчій вулиці Європи Банхофштрассе в Цюріху можна впізнати за дорогим діловим костюмом, модними аксесуарами, зачіскою і дорогими парфумами.

І що цікаво: ні соціальний статус, ні високі зарплати, ні «дорогий» зовнішній вигляд не заважають швейцарцям сідати на, мабуть, самий популярний вид транспорту в країні - велосипед. Це стосується не лише чоловіків, а й жінок, у яких велосипеди легкі, з тонкою рамою, за рахунок чого вони можуть тягати їх де завгодно. І неважливо, що підбори і спідниці не дуже зручні для такого автомобіля, головне, що це дешевше ніж міський транспорт і, звичайно ж, корисно для здоров'я. Закинувши шкіряний ділової портфель в кошик, вони з легкістю крутять педалі до дому або друзям.

До речі, швейцарці не поспішають додому і не проти ввечері посидіти у вуличному кафе, розмовляючи про роботу.

Велосипеди по праву можна назвати популярним швейцарським засобом пересування. До того ж у самому Цюріху такого скупчення припаркованих біля дороги машин, яке буває тільки у нас, немає. Всюди є доріжки для велосипедистів і стоять металеві труби для паркування двоколісних «коней».

А ось з паркуванням чотириколісного «скакуна» нам довелося попітніти: спочатку насилу знайшли парковку, так як більше підземних, ніж наземних; потім насилу розібралися, скільки там поверхів, знайшли вільне місце і тільки через годинку-півтора вийшли звідти, забувши, де саме ми залишили свій транспортний засіб. Після цього підбори і спідниці перестали здаватися нам проблемою, і ненароком ми почали дивитися на вітрини, де продаються велосипеди.

Усе це виглядає таким правильним. І стільки через державу, яка турбується за розмітку доріжок, паркову для велосипедів і зменшення забруднення повітря вихлопними газами, скільки через самих швейцарців, які вважають, що велосипед принесе більше користі, як здоров’ю, так і навколишньому світові. Та й виглядає це досить природно і розумно. У швейцарців інакше не буває.

Головне – всередині

Швейцарці цінують комфорт, як власний, так і комфорт інших людей. І це стосується не тільки транспорту, але й одягу. «Небанківські» жінки виглядають досить натурально. Увага, ключове слово - досить. Мінімум косметики, не завжди укладене волосся і сірий зручний одяг з таким же зручним взуттям.

Нам, українкам, звиклим прикрашати себе і цим домагатися прихильності чоловіків, спочатку це було не зрозуміти. Але в цьому і полягає наше «відставання» від Європи: ми намагаємося закрити свої внутрішні недоліки або невпевненість красивим одягом. І зовсім навпаки діють швейцарки. Для них має значення, хіба що, якість одягу. Натуральні тканини, які приємні і корисні для тіла - в ціні. І знову в них усе правильно.

До того ж, багато з тих, з ким нам довелося спілкуватися, впевнені в собі, незалежні і цікаві жінки. З ними завжди є про що поговорити, вони знають всі останні новини у світі. Тому, під час спілкування, вражаючись їхньому інтелекту і незалежності, зовсім не звертаєш уваги на те, у що вони одягнені.

Та й культура спілкування, здається, у них в крові. На світських вечірках, де, на жаль, мало їжі і багато випивки, більшу частину часу вони приділяють бесідам, ніж тому, щоб «все встигнути спробувати» (озвучую думки пересічного українця на банкеті).

Особливості столу

Природності, корисності і комфорту швейцарці дотримуються не тільки в питанні одягу, особистого транспорту і культури спілкування. Окрему увагу вони звертають на харчування. Знайти МакДональдс в Швейцарії нам було важко, іноді складалось враження, що їх там зовсім немає.

Взагалі-то, на перший погляд можна подумати, що швейцарці їдять мало. Принаймні на своїх днях народженнях вони обмежуються пивом, канапками і чіпсами. Це вам не Україна, де готують так, наче не день народження, а весілля. Та й на весіллі в казковій країні особливо не поїси, бо по-перше усього мало, а по-друге кожна наступна страва подається окремо і тільки тоді, як всі гості з’їдять першу страву. Саме тому на столах так пусто, хіба що пляшки з- алкогольними напоями «розбавляють» ситуацію.

Що стосується повсякденної їжі, то на погляд українця - забагато натуральних продуктів, які для нас є нонсенсом. Дивуєшся, справжньому соку, густому і не смачному через те, що там відсутні барвники, щоденними свіжим салатикам, чистій воді з-під крану і смачному шоколаду, що тане в роті.

Україна - не Швейцарія, але і їм до нас далеко

Захоплюватися зовнішньої краси цієї маленької, але багатої країни українцю, який прибув сюди вперше, можна довго. Але приїжджаючи сюди в десятий раз, з'являються якісь дивні думки: якось все у них надто правильно. Робота є, зарплати хороші, ціни на продукти і на одяг, у співвідношенні з зарплатою можна сказати, низькі. Швейцарці ні в чому собі не відмовлять, хіба що в купівлі житла, яке тут не славиться своєю дешевизною. Та що тут говорити, навіть безпритульні в Швейцарії добрі. Не від поганого життя?..

Ми до такої «німецької якості» прагнемо, не замислюючись, чи припаде воно нам по душі. А душа-то у нас українська, щедра, творча і трохи ледача. Нам куди цікавіше запхати на балкон всі старі, і що головне - зовсім непотрібні речі, ніж організувати там своїми руками столик з кріслами і посадити квіточки, щоб увечері спокійно і в красі повечеряти при свічках. В Цюріху мало не на кожному балконі - маленьке затишне кафе.

Нашим бабусям одна розвага - сперечатися з хлопцями, які голосно слухають музику в парку, і почути у відповідь нецензурні вислови. А в Швейцарії навпаки, не встигнеш тільки глянути, як вони самі тебе запитають, чи не заголосно грає музика і чи не заважає вона нам відпочивати.

Що говорити про підлітків, коли дорослі чоловіки в невеликому містечку Віль беруть спеціально залишені в парку пакети і ходять за своїм собакою, підбираючи свіжі екскременти. А наші собачки роблять свої справи, де їм заманеться.

Ми рідко купуємо якісне вино, але випиваємо його дуже швидко, забуваючи про його цінності і дорожнечі. А швейцарці на цьому не скупляться і розтягують задоволення, насолоджуючись смаком життя, адже вони про це знають. Знають, як ТРЕБА пити.

У них навіть «зайців» у трамваях немає, і дороги вранці миють так само добре, як ми підлоги будинку.

Виникає лише один питання: чому ж це все здається занадто нудним, занадто правильним. І хто з нас більш вільний? Той, хто завжди жив і житиме в порядку, обмежуючи себе правилами? Або ж той, хто звик до безладу в країні і у своєму власному житті, але який усвідомлює, що до чогось повинен незабаром прийти. Як говорив Спіноза, свобода - це усвідомлена необхідність. У нас вона є, тому що ми усвідомлюємо необхідність в порядку, якого в українській державі з самого початку не було.